Катастрофа, про яку не згадують

Знання більшості громадян СРСР про воєнні події 1942 року зазвичай обмежувалися Сталінградською битвою. Це дивно, бо навіть трагічний 1941-й асоціювався з героїчною обороною Бреста, Одеси, Києва, Москви та легендарним парадом на засніженій Красній площі.

Після розгрому гітлерівців під столицею СРСР, забезпеченого насамперед силами сибірських дивізій, які щонайменше на чверть складалися з етнічних українців, корінний перелом у війні начебто став реальністю. Зокрема у святковому наказі Сталіна до 23 лютого 1942 року йшлося, що «ініціатива в наших руках, і потуги розхитаної військової машини Гітлера не стримають натиску Червоної армії».

Ще оптимістичніший наказ верховного головнокомандувача до 1 травня 1942 року, в якому констатовано перехід «від активної оборони до успішного наступу. Наказую, щоб 1942 рік став роком звільнення радянської землі від гітлерівських мерзотників».

Оптимізм вусатого вождя ґрунтувався на відновленні паритету сил між двома могутніми арміями. За даними радянських істориків, станом на 1 травня 1942 року в Німеччини та її союзників на східному фронті було 6,2 мільйона солдатів і офіцерів, 43 тисячі гармат і мінометів, майже 3,2 тисячі танків, 3,4 тисячі літаків. Натомість СРСР лише в лавах армії, зосередженої в районі бойових дій, мав 5,5 мільйона бійців і командирів, 45 тисяч гармат і мінометів, 4,1 тисячі танків, 3,2 тисячі літаків.

У доповідній від 30 березня 1942 року, адресованій Гітлеру, штабісти повідомляли, що з дислокованих на східному фронті 162 дивізій лише 8 готові до наступальних операцій, ще 50 потребують доукомплектування, а решта здатні виконувати тільки оборонні завдання.

«Геніальний стратег» Георгій Жуков вважав, що в 1942 році головного удару німці знову завдадуть у напрямку Москви, від якої їх відокремлювали 150 км. Отож зосередивши під Ржевом 2 мільйони солдатів, 24 тисячі гармат, 3 тисячі танків, що фактично залишило без резервів весь велетенський фронт від Баренцового до Чорного моря, майбутній маршал Перемоги діяв тут, як звик: гнав на смерть лави. Загалом у Ржевській битві, прозваній у народі прорвою, що тривала майже рік, загинуло 330 тисяч червоноармійців, тобто лише вчетверо менше, ніж під прославленим Сталінградом.

Тим часом зосереджені у Криму для «переможного наступу і повного визволення півострова» радянські війська, вдвічі численніші, ніж сили ворога, зазнали нищівного розгрому. Під час операції «Полювання на дрохв», що тривала 8—19 травня 1942 року, було знищено і взято у полон 162 тисячі червоноармійців і командирів, а німці втратили тільки 600 загиблих вояків та 8 танків.

Та найтрагічнішою катастрофою 1942 року обернувся радянський наступ під Харковом. Він розпочався 12 травня і мав шанси на успіх, якби в перші дні боїв кинули танки. Однак на відміну від німців, у яких піхота наступала вслід за броньованими машинами, радянські піхотинці ціною величезних втрат шість діб розчищали шлях танкістам, буквально вгризаючись у добре ешелоновану оборону ворога.

Лише 17 травня понад тисячу танків кинули у наступ, що виявився дорогою в котел. Саме цього дня у глибокий тил радянським військам, які атакували, фактично безперешкодно прорвалося танкове угруповання Клейста, а ініціативу в повітрі перехопили німецькі літаки, перекинуті під Харків після завершення «Полювання на дрохв» у Криму.

Лише через два дні командування нарешті усвідомило масштаби катастрофи і віддало наказ про припинення наступу й негайний відступ. Однак вирватися з оточення пощастило лише 27 тисячам бійців і командирів. Кількість убитих і полонених сягнула 277 тисяч осіб, а більшість із 775 втрачених танків дісталася ворогові неушкодженою, бо броньовані машини залишилися без пального й боєприпасів.

Розгром 20 стрілецьких і 7 кавалерійських дивізій і 14 танкових бригад став шоком, який знов деморалізував армію і обернувся переможним німецьким маршем аж до Сталінграда. А Радінформбюро у спеціальній заяві «Про бої на Харківському напрямку» вихвалялось успішним виконанням поставленої військам мети, яка нібито полягала у… зриві плану ворога завдати удару поблизу Ростова.

Саме обмеження пам’яті про події 1942 року лише сталінградською епопеєю служить живильним ґрунтом для шовіністичних тверджень, що, мовляв, хохли здали Гітлерові Київ, а «рускіє спаслі вєсь мір». Насправді провальні уроки 1942 року ще страшніші, ніж отримані на початку війни.

Віктор Шпак

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства