Завтра всі забудуть, що сьогодні три години блокували залізницю в Баришівці

Завтра всі забудуть, що сьогодні три години блокували залізницю в Баришівці

Блоги
1203
Ukrinform
Надзвичайних подій у нас стало так багато, що вони вже й не видаються надзвичайними

Сьогодні на станції Баришівка (Київська область) люди заблокували залізничні колії на дві години 45 хвилин (з 6-ої години до 8 год. 45 хв.). Сім потягів вибилися з графіку від години до двох.

За інформацією «Укрзалізниці», причина блокування - «непорозуміння між Київською обладміністрацією та місцевим автоперевізником щодо підвищення тарифів на автоперевезення», внаслідок якого «сьогодні водії маршрутних таксі частково не вийшли в рейси. Усі пасажири маршрутних таксі перейшли на залізничну станцію, намагаючись виїхати в годину пік приміським електропоїздом Яготин–Київ. Однак, через надмірну кількість бажаючих сісти в поїзд,  він не зміг усіх вмістити. Через це обурені люди оточили поїзд, вийшли на колії, тим самим заблокували його рух».

Заблокували, потім розблокували, ЗМІ коротко повідомили, «Укрзалізниця» пояснила, а Південно-Західна залізниця навіть пообіцяла подумати над тим, щоб збільшити кількість вагонів електричок. Оце і все, інтерес пропав, завтра про цю надзвичайну подію вже й не згадають.

Але поки сьогодні ще не забули, то що тут варте уваги?

До Києва щодня приїжджають з приміських районів десятки, якщо не сотні, тисяч людей, в основному – на роботу та навчання. Так було і раніше, ще за радянських часів, так є і сьогодні. Відповідна транспортна проблема теж існувала завжди, і нині вона тільки ускладнилася, бо пасажирів більшає, а якість роботи чиновників різного рівня, які отримують зарплату за вирішення згаданої проблеми, навпаки – знижується.

Тож питання не в тому, що транспортні проблеми періодично загострюються до рівня якоїсь надзвичайної події, а в тому, що «географія» конкретних причин таких загострень та їх наслідків невпинно розширюється. Зрозуміло, коли залізниця перериває на кілька годин ритмічну роботу через, приміром, снігові заметілі чи аварію («людський фактор»), але зовсім інша справа, якщо через те, що чиновник не справився зі своїми службовими обов’язками.

Сьогоднішню подію у Баришівці відрізняють від тих, що траплялися у радянські часи, два суттєві моменти.

Перший момент: її причина полягає не у дії стихійних сил чи технічній аварії, а у неспроможності влади організувати безпроблемне транспортне сполучення між мегаполісом та його містами(селищами)-супутниками. Йдеться і про місцеву владу, і про центральну. У даному випадку місцева не змогла узгодити прийнятну і для пасажирів, і для перевізників ціну за проїзд у маршрутному таксі, а центральна постійно «забезпечує» умови, щоб таке узгодження було надмірно складним (приміром, не може стримати різке зростання цін на паливо і взагалі допускає суттєве відставання доходів людей від рівня інфляції та цін).

Другий момент: бурхлива реакція людей. За радянських часів, коли практично 90% людей їздили до Києва з передмістя електричками, а автобуси ходили зрідка, бо частіше не було потреби, у випадку якогось зриву графіку руху електричок люди теж масово кидалися до автобусів, і виникала така сама проблема, що і сьогодні у Баришівці: багатьом місця не вистачало. Але люди не перекривали дороги – у СРСР із зрозумілих причин не прийнято було стихійно мітингувати, а тим більше – бунтувати. Нині, після двох Майданів і тисяч різноманітних маленьких майданів, мітингів, пікетів, блокувань, маршів, тощо, люди в Україні стали іншими. Вони легко вдаються до активного протесту, і кількість таких локальних протестів вже така значна, що майже тригодинне блокування залізничного сполучення на досить інтенсивному напрямі (а це однозначно надзвичайна подія!) не викликало у ЗМІ особливого резонансу, окрім короткої інформації. Причому, що цікаво, якби потяги зупинилися через, приміром, негоду, тобто – з, так би мовити, об’єктивних причин, інтерес наших ЗМІ був би, майже напевне, навіть більшим ніж зараз, коли це сталося внаслідок свідомих спільних дій великої кількості людей.

Висновки зі згаданих двох відмінних моментів можна робити які завгодно. Причому – протилежні. З одного боку, бачимо ще один прямий доказ явного розладу у функціонуванні українських владних структур на місцевому рівні, на цей раз у тих, які зобов’язані вирішувати проблему надійного транспортного сполучення столиці з навколишніми містами. З іншого – протести народу стали настільки звичним явищем, що політики, у тому числі – влада, перестали на них особливо зважати. Можна не сумніватися, що сьогоднішній зрив у роботі залізниці (скільки мільйонів гривень збитків?) не матиме якихось серйозних проблем ані жоден держслужбовець, ані жоден перевізник, та і політична опозиція не стане активно використовувати цю надзвичайну подію у своїй критиці.

Іншими словами, надзвичайних подій у нас стало так багато, що вони вже не є надзвичайними. Це вже щось на кшалт природнього явища. А проти природи, як кажуть, не попреш. У цьому і є вся прикрість моменту.

Юрій Сандул. Київ

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства
Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-