«Не заривати Богом даного таланту в землю»

Не всякому щось говорить його прізвище, однак створені ним у Києві пам’ятники княгині Ользі та Сковороді відомі кожному. Нащадок полоненого горянина Кхваридзе, якого поміщик привіз на Полтавщину і переінакшив йому прізвище, і місцевої селянки Килини Кухаренко ввійшов в історію як видатний скульптор та кінорежисер.

Ще в дитинстві Іван любив ліпити з глини фігурки тварин і людей, на що звернув увагу чоловік маминої рідної сестри архітектор-аматор і художник Сергій Мазаракі.

Грек за походженням і поміщик середньої руки за соціальним становищем, він не лише одружився із простою українською дівчиною із села, а й не шкодував часу для дослідження історії України і навіть на замовлення мецената Терещенка за стародавніми гравюрами виконав портрети козацьких гетьманів.

Коштом заможного родича Іван Кавалерідзе здобув гімназійну освіту та вступив до Київського художнього училища, по закінченні якого став студентом знаменитої Академії мистецтв у Петербурзі. Великою удачею для талановитого хлопця стала участь у конкурсі на кращий пам’ятник Шевченку. Роботу початківця відзначили заохочувальною премією сто рублів, а досвідчений скульптор Наум Аронсон, увагу якого привернув проект Івана Кавалерідзе, запросив його на безкоштовне навчання до своєї студії в Парижі.

Саме в майстерні наставника талановитий юнак познайомився з на той час ще маловідомим політемігрантом Леніним та отримав уроки майстерності від Огюста Родена, якого заслужено називають маестро застиглої у скульптурних образах музики. Та навіть заради принад світової столиці мистецтв хлопець з українського хутора на Полтавщині не відмовився від вже палаючої в його долі шевченківської «зорі»: все життя в його творчому доробку на чільному місці залишалася шевченкіана, а створені скульптором пам’ятники Тарасу виросли у Ромнах, Полтаві, Сумах.

Приїхавши з Парижа до Києва на канікули, Кавалерідзе дізнався, що буквально через чотири дні завершується термін подачі проектів на кращий пам’ятник княгині Ользі. Не дивно, що тріумфальна перемога нашвидкуруч виготовленої ним роботи навіть для самого конкурсанта виявилась радісною несподіванкою. Не меншим сюрпризом стало те, що автора не запросили на урочисте відкриття його творіння, проведене за участі вінценосних осіб на Софійській площі Києва.

Навряд чи хтось тоді здогадувався, що мобілізований до армії на початку Першої світової війни недовчений студент-скульптор стане прапорщиком імператорської лейб-гвардії, якого після революції солдати оберуть командиром батальйону, відповідального за охорону арештованої царської сім’ї. Приїхавши у відпустку до Києва, Кавалерідзе взяв участь у скликаному Центральною Радою Всеукраїнському військовому з’їзді, у кулуарах якого сам Симон Петлюра порадив патріотично налаштованому офіцеру «не заривати Богом даного таланту в землю», бо старшин у війську багато, а справжніх митців у будь-якого народу — одиниці.

Створений Кавалерідзе в Ромнах пам’ятник Шевченку фактично став першим на українській землі. Втім, за радянських часів старанно замовчували, що відкрито його за часів гетьмана Скоропадського, а не менш значимий монумент Сковороді у Лохвиці з’явився завдяки ентузіазму скульптора та обійшовся більшовицькій владі у двадцять пудів пшениці, два з яких стали авторською винагородою.

Становлення Івана Кавалерідзе як кінорежисера відбулось на Одеській кіностудії, куди він приніс власний сценарій, а натомість сам став знімати фільми. Причому, як засвідчують сучасники, творче життя найбільшої на той час в СРСР кінофабрики, яка забезпечувала виробництво 40% всіх радянських кінокартин, зосереджувалось довкола двох непересічних особистостей — Олександра Довженка і Івана Кавалерідзе.

Так само як легендарна Довженкова «Земля», яку навіть після цензурних обрізань вилучили із прокату в СРСР, «Коліївщина» Кавалерідзе за творами Шевченка зазнала 17(!) переписувань сценарію та перезйомок. Однак вже на шостий день після прем’єри, яка відбулась у Ленінграді, стрічку за особистим розпорядженням Сталіна заборонили, а всесоюзна газета «Правда» надрукувала розгромну рецензію із промовистою назвою «Груба схема замість історичної правди».

Утім, опальний митець, якого, за його власним визнанням, все життя топтали, залишився непереможеним, що красномовно засвідчує пам’ятник Сковороді у Києві, споруджений майже 90-річним митцем, 130 річчя з дня народження якого минуло в ці дні. 

Віктор Шпак

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства