Акція «Вісла»: згадаймо події й спом’янімо потерпілих

Акція «Вісла»: згадаймо події й спом’янімо потерпілих

Блоги
1445
Ukrinform
До 70-річчя примусового переселення автохтонів-українців у Польщі

Після встановлення нових кордонів між СССР та новою Польщею внаслідок Другої світової війни тільки 700 000 українців-автохтонів залишилося на території Польщі, тоді коли у часі між війнами на території Другої Речі Посполитої проживало понад 5 мільйон українців. Із встановленням нових кордонів почалася спільна совєтсько- польська акція “добровільного переселення”. Але скоро вона переоформилась у насильну. Все ж таки навіть при тому, на січень 1947 року понад 150000 автохтонів-українців залишилось на території нової Польщі.

І вже тоді, у січні 1947-го, Генеральний штаб Війська польського почав готувати план виселення решти українського населення. 27 березня 1947 р. конкретний план акції виселення, підготовлений генералом Моссором, на засідання Держаної Комісії Безпеки було затверджено. Наступного дня у засідці УПА загинув польський генерал Свєрчевський. Тільки кільканадцять годин пізніше на спеціальному засіданні політичного Бюро було вирішено швидкими темпами переселити українців та змішані родини на воз з'єднані землі, не утворюючи компактних груп і не ближче ніж на 100 км. від кордону, та узгодити операцію виселення з урядами Радянського Союзу та Чехословаччини.

16 квітня 1947 р. у Варшаві за підписом Міністра громадянської Безпеки бригадного генерала Радкевича та Міністра національної оборони маршала Жимерського  видано «Проект організації спеціальної операції  «Схід»,  де у першому реченні написано: «Розв'язати українське питання в Польщі остаточно».

28 квітня 1947 року шість дивізій Війська Польського оточили села, населені українцями. Одночасно підрозділи НКВС та Чехословацької прикордонної сторожі заблокували східний та південний кордони Польщі. О 4-ій годині ночі Оперативна група “Вісла” під командуванням заступника шефа Генерального штабу ВП бригадного генерала Стефана Моссора розпочала виселення 150 тисяч українців до воєводств північної та західної Польщі.

Акція тривала більше 4 місяців, фактично, до жовтня 1947 року. На 31 липня 1947 р., за польськими даними, було переселено 140 575 осіб, ув'язнено в концтаборі Явожно 3800 осіб, убито 655 осіб, заарештовано 1466 членів українського руху опору.

1 серпня 1947 р. Таємна інспекція Державної Комісії Безпеки наказала командувачам Краківського і Люблінського воєводств виселити всіх українців, що залишилися на їх території без огляду на їх лояльність до держави чи партійну приналежність та організувати контрольні бригади з перевірки кожного виселеного села, щоб не залишилася жодна українська чи змішана родина. До кінця 1947 р. у місця, звідки було депортоване українське населення, переселено близько 14 тисяч осіб польської національності.

Мабуть, слід додати, що Акція проводилася з насильством, за дорученням польської міліції польські селяни знищували цілі села, вбиваючи дітей і жінок. Арештованих, яких судили, вбивали негайно після вироку.

29 серпня 1949 р. урядовим декретом Польща позбавила українців права на господарства, з яких вони були виселені і залишили там майно.

Конвенція ООН про запобігання злочину Геноциду і покарання за нього була прийнята і запропонована для підписання, ратифікації чи приєднання резолюцією Генеральної Асамблеї ООН 9 грудня 1948, тобто після вище визначених актів геноциду 1944-1947 років, але до декрету позбавлення права на господарства. Вона не має зворотного впливу, одначе вона окреслює, що становить Геноцид. Геноцид фактично не окреслюється кількістю жертв. Всі вище згадані події становлять собою Геноцид. Конвенція окреслює його так (подаю ту частину окреслення, що виразно проявлялася у переведенню Акції «Вісла»):

«Наступні дії, чинені з наміром знищити, цілком чи частково, яку-небудь національну, етнічну, расову чи релігійну групу як таку:

а) убивство членів такої групи;

б) заподіяння серйозних тілесних ушкоджень чи розумового розладу членам такої групи;

в) навмисне створення для якої-небудь групи таких життєвих умов, що розраховані на повне чи часткове фізичне знищення її.

Немає найменшого сумніву про намір, що фактично є одним з найголовніших складових елементів даного злочину. При різних світових геноцидах ХХ віку намір не був чітко окреслений у документаціях. Ні Сталін щодо Голодомору, ані Гітлер щодо Голокосту не окреслювали наміру чітко та документально. Зовсім інакше по відношенню до Акції «Вісла». Поляки були у тому зухвалими в остаточному вирішенню українського питання.

Щодо елементу убивства, заподіяння серйозних тілесних ушкоджень чи розумового розладу, навмисне створення життєвих умов, розрахованих на повне чи часткове фізичне знищення, то підсумків самих поляків за 31 липня 1947 року, мабуть, вистачає: переселено 140 575 осіб, ув'язнено в концтаборі Явожно 3800 осіб, убито 655 осіб, заарештовано 1466 членів українського руху опору. Можна податися ще до особистих зізнань свідків:

“Нас перевозили у Явожно. Було нас 75 осіб у транспорті. Після ідентифікації деякі були відділені, а другим було сказано  іти у лазні. Там ми мліли, бо наливали на нас холодну і гарячу воду по черзі. А як нас били, коли ми залишали лазні! Немає слів! Старі люди серед нас падали після перших ударів патиками. Нас били також на дорозі до бараків.”

Таких свідчень багато.

У 70-у річницю цього переслідування над нашим народом згадаймо події і  спом΄янімо  потерпілих. За малими виїмками, у Польщі досі не завернули наслідки Акції “Вісла”.

Аскольд Лозинський

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства
Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-