Сергія Корольова реабілітували за лічені місяці до запуску першого штучного супутника Землі

У Росії пишаються, що першим космонавтом став росіянин Юрій Гагарін. Хоч немає сумніву в тому, що в СРСР за будь-яких умов першопрохідцем прориву людства в космос мав право бути тільки представник «титульної» нації.

Зате творцями ракетної техніки ставали не за рішенням мандатної комісії, а за особистим талантом. Отож напрочуд промовистий факт, що конструктор першого штучного супутника Землі та пілотованого космічного корабля Сергій Корольов не лише родом із Житомира, а й вважав себе українцем. Більше того, в його анкеті, заповненій під час вступу до Київського політехнічного інституту, власноручно написано: рідна мова — українська.

Синові уродженки Ніжина Марії Москаленко від батька дісталося лише російське прізвище. Майбутньому підкорювачу космосу виповнилося лише три роки, коли його батьки розлучилися, і хлопчика виховували бабуся з дідусем у суто українськомовному середовищі.

Згодом було навчання в Києві та Одесі, доки в 1926 році фактичне розформування авіатехнічного гуртка при Київській політехніці не спонукало Сергія Корольова переїхати до Москви. Отож неважко підрахувати, що третина життя майбутнього творця ракет минула в Україні, де він ще в дитинстві вперше побачив політ аероплана, а згодом став конструктором кількох планерів.

Донька Сергія Корольова Наталія свідчить, що «відтоді, як я себе пам’ятаю, слово «Україна» вимовлялося у нашій родині трепетно, з особливою любов’ю. «Дивлюсь я на небо», «Реве та стогне Дніпр широкий» — улюблені пісні бабусі і батька». Вторять цьому спогади перших космонавтів і насамперед українців за національністю, з якими головний конструктор любив розмовляти мовою матері.

Лише найвірнішим друзям колишній зек Корольов повідав про своє спілкування з «вєжлівимі людьмі» в роки ув’язнення. Зокрема перший допит після арешту проходив так: «Сидить навпроти мене комсомолець у гімнастерці і запитує: «Ученый, воды хочешь?» Я простягаю руку за склянкою, а слідчий з усієї сили б’є мене по голові важким графином… Перше, що почув, коли отямився: «Вроде ученый, а голова хлипкая».

Ефективнішим за фізичні тортури став моральний тиск: після погроз сержанта держбезпеки Бикова заарештувати дружину Корольова, а трирічну доньку «врагов народа» віддати на «воспітаніє Родіни» вже знаний конструктор «чистосердечно» зізнався у шкідницькій діяльності.

Перебита під час допитів щелепа, втрачені у таборі на Колимі від цинги два десятки зубів, тільки дивом врятоване життя та передчасна смерть у зеніті творчого злету — про ці епізоди в біографії Сергія Корольова за радянських часів не згадували. Так само, як про його повну реабілітацію за відсутністю складу злочину аж навесні 1957 року — за лічені місяці до запуску першого супутника.

Натомість не відомий світу і ретельно засекречений головний конструктор 1965 року обмовився у розмові з друзями: «Прокинешся вночі, лежиш і думаєш: може, вже знайшовся хтось, хто дав команду, і ці «вєжлівиє вертухаї» нахабно зайдуть сюди і гаркнуть: «А ну, падла, на виход с вєщамі!»

…Інтуїція не підвела Корольова: під час трагічної для нього операції саме перебита під час допитів щелепа, абияк зрощена стараннями тюремного лікаря, не дала змоги підключити систему штучної вентиляції легень. Довга рука каральних органів крізь десятиріччя таки дотяглася до Прометея коcмічного поступу людства.

Віктор Шпак

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства