Іспанія та Кремль: жорстокий романс

На Гайдарівському форумі в Москві присвятили кілька панельних засідань міжнародним відносинам Росії – в світі, на євразійському просторі, з Європейським Союзом, а також – з одною конкретною країною. Окремо виділеною стала Іспанія. 

Гайдарівський форум – щорічний російський інтелектуально-політичний майданчик обговорення на найвищому рівні питань соціально-економічного розвитку. З багатої програми форуму, що відбувся наприкінці минулого тижня, в черговий раз помітне бажання Кремля похизуватися зовнішньополітичними відносинами в умовах кризи із Заходом... Не можна не зауважити проведення в перший день цього, здавалось би економічного форуму, панельної дискусії під назвою «Росія - Іспанія. Сорокаліття відновлення дипломатичних відносин між країнами (1977-2017)», де задекларовані теми обговорення – це відносини між ЄС та Росією, історія діалогу та міжкультурна взаємодія між Росією та Іспанією.

І справді, у лютому 1977 року, невдовзі після смерті генерала Франко, СРСР та Королівство Іспанія встановили дипломатичні відносини (перервані у 1939 році з крахом Другої іспанської республіки, якій Радянський Союз продавав допомогу у Громадянській війні). Втім, у відомстві Лаврова пішли далі і додали до цьогорічного відзначення з Іспанією ще дві ювілейні дати – «350 років з часу прибуття до Мадриду першого російського посольства» та «500 років від першої дипломатичної переписки». Такий собі приклад поєднання історичної спадщини СРСР, Російської імперії та Московського царства. 

Відзначення роковин встановлення дипломатичних відносин – це традиційна практика між державами. Наприклад, у нас на носі 25-річчя встановлення дипломатичних відносин між Україною та Іспанією, що виповнюється наприкінці цього місяця. Не знаємо, яке буде ставлення до цієї ювілейної дати українсько-іспанських відносин, але росіяни розпочали відзначення 40-річчя відносин з іспанцями саме на Гайдарівському форумі. Так, основна іспанська агенція новин ЕФЕ представила фотовиставку з 60 світлин, присвячених цій тематиці. 

Решта заходів, що відбувалися на панельній частині форуму, присвяченій Іспанії, – це вже спроба надати інтелектуального підгрунття курсу на налагодження політичної співпраці між двома країнами.    

З російського боку учасниками стали заступник міністра закордонних справ, заступник міністра освіти, чиновники зовнішньополітичних відомств, представниця профільного комітету Держдуми, науковці та представниця інтересів RANEPA в Іспанії (університету, що приймає форум).

З іспанського боку були присутні співробітники посольства Іспанії – в.о. посла, радник з питань культури та аташе з питань освіти (підпорядкований Міністерству освіти, культури та спорту Іспанії), а також – два гостя російської столиці.

Слід зазначити, що в програмі форуму за грудень місяць було заявлено про більшу кількість учасників: очікувалося на колишнього єврокомісара з прав людини та професора Альвара Хіль-Роблес, відставного дипломата та політика, відомого в питаннях контртероризму, Хавіера Руперес та професора Університету Валенсії Хуана Ромеро.

Втім, з ключовою доповіддю виступив Еміліо Ламо Еспіноса, чинний директор головного іспанського центру політичних досліджень – Колівського Інституту ім. Елькано. 

Директор цього приватного інституту під королівським патронатом заявив: «Росія та Іспанія не мають жодних двосторонніх спорів. Крім того, на відміну від інших народів, ми, іспанці, не вважаємо Росію загрозою для світу». Ламо-Еспіноса додав, що єдині проблеми, що існують між Москвою та Мадридом, – багатосторонні, адже «іспанський уряд не має іншого вибору, як підтримувати своїх західних партнерів при накладанні на Росію санкцій через Україну».

З його вуст прозвучали тези про велику економічну шкоду для Іспанії від накладеного ембарго на західну продукцію, а також і те, що «Росія завелика для Європи – її не проігнорувати і не поглинути. Незважаючи на погані відносини (між Москвою та Брюсселем) ми приречені на порозуміння».

З цим, трохи зрозумілішим стає епізод, що мав місце у травні 2016 року, коли, напередодні доленосного засідання Ради Європейського Союзу щодо продовження санкцій на сторінках Королівського Інституту Елькано був опублікований блог з «аналітикою» про те, що накладення санкцій на Росію можна і не продовжувати, що ці санкції й так мають «лічені години» і що, взагалі, Україна сама винувата. Тоді відповідальний за опрацювання політичних питань Посольства України в Іспанії ніби досягнув принципової згоди, що інститут опублікує й протилежну точку зору на це питання. Але, коли автор цих рядків надіслав до інституту рукопис з аргументами, що ЄС має продовжити та продовжить накладення санкцій на Росію, таку проукраїнську позицію не було поширено інститутом, а розміщено лише як коментар до того проросійського допису.  

Окремого аналізу вартує неймовірна вихвальна презентація, яку підготували в «Елькано» до роковин російсько-іспанських дипломатичних відносин, та для виступу Емілія Ламо-Еспіноса – з пошуками всього спільного в суті обох «далеких, але близьких» країн та, навіть, де російське ототожнюється зі слов’янським (немов іспанське Іспанії – з іспанським в інших країнах)! От лише в довідковій частині про офіційні зносини забули вказати, наприклад, що 2017 рік – це також сторіччя розриву відносин іспанським королем через більшовицьку революцію... 

Іншим зірковим учасником форуму в присвяченому Іспанії засіданні став глава Парламентської Асамблеї Ради Європи Педро Арамунт, іспанський сенатор з Валенсії. 

Так би мовити, як не Росія до ПАРЄ, то ПАРЄ – до Росії. Саме Арамунт, з обранням на голову у 2016 році, просив російську делегацію повернутися до асамблеї. У 2015 році як спікер групи Європейської Народної Партії в Раді Європи Арамунт відстоював відновлення торговельних відносин з Росією, кажучи, що «окупації Криму можна були б уникнути, якби шукалося справжнє порозуміння Росії зі своїми східноєвропейськими сусідами». За його словами, проблема полягає у тому, що «є незацікавлені у такому примиренні, які шукають вічного ворога через якого виправдовувати свою політику впливу на європейські справи». Ось нам і «шерше» США.

Як відгук про цьогорічний Гайдарівський форум, іспанська преса вже вивела в заголовки засудження російського прем’єра сучасної «політизації міжнародних економічних відносин». А, дивлячись на країни ЄС, у Росії заключене стратегічне партнерство з трьома великими потугами та з Іспанією (з 2009 року) – і більше ні з ким. 

У цьому контексті особливо тривожними видаються останні політичні сигнали офіційного Мадриду щодо Росії. 

Перше – це нещодавній виступ новопризначеного міністра закордонних справ Іспанії Альфонса Дастіса на парламентському комітеті, де він закликав на чотирьох майданчиках до консенсусу у зовнішній політиці, серед яких – «нормалізація відносин та відновлення довіри до Росії», адже «Холодна війна давно закінчилася, і її повторення було б трагічною помилкою». Це попри те, що іспанський міністр також цитував у своєму виступі «кризу в Україні» та «незаконну анексію Криму».

Друге – це скандально відома відкритість іспанських портів для технічних зупинок російських військових кораблів, підводних човнів у транзиті між Атлантикою та Середземним морем (переважно маючи за ціль Сирію) – у той час, коли інші держави-члени НАТО у цьому послідовно відмовляли. 

Власне, на Гайдарівському форумі російський заступник міністра закордонних справ подякував за «розумну та зважену позицію Іспанії, яка ніколи не відмовила у прийомі російських кораблів». Не знаємо, можливо, прийняття десятків військових суден Росії в іспанських містах на півночі Африки входить у рамки спільного російсько-іспанського року туризму 2016-2017... 

Відкинувши жарти, слід розуміти, що це – не забаганки нових партій на іспанському політичному олімпі, які можна назвати проросійськими. Ламо-Еспіноса, Арамунт, Дастіс – це все правляча з 2011 року консервативна «Народна партія», на традиційність порозуміння з якою могла розраховувати українська сторона. 

Взагалі, такий розклад подій може нагадати сюжет п’єси «Безприданниця», де будинок героїні тримається відкритим з розрахунком на зацікавлення собою достатньо багатих партнерів для відносин. Кремль, як претендент на іспанську руку, – немов судохідний магнат Паратов. А сприйняття офіційного Києва – наразі тотожне ролі небагатого нареченого Карандишева. 

При всій складності картини точно одне – розв’язання цього жорстокого романсу Іспанії ще не написане.

Андрій Якубув

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства