Останні новини

Можливо, українцям час подорослішати?

Володимир Толкач Блоги 10.01.2017 13:04 691

На сьогодні у пресі з’явилися дві точки зору, які перебувають під шквальною критикою українського суспільства

Я б назвав це - «ситуація 2-х чуків». Не спільна позиція, не схожі пропозиції, а саме ситуація з двома різними платформами Пінчука та Філіпчука.

Не хочу об’єднувати їх в одну змістовну групу. Однак, зупинюся на тому, що насправді поверхнево навіяли публікації.

В.Пінчук. Не буду говорити про сутність. Багато написано. З точки зору українця неприйнятно. З точки зору відстороненого миротворця міжнародної місії, у якого основне завдання - примирення будь якою ціною, - чому б і ні.

От тут питання до форми. Чи може український громадянин, патріот писати в зарубіжній пресі те, що не обговорено всередині країни? Аналогія із Зинов’євим і Каменєвим у далекому 1917 році, які розкрили плани більшовиків напередодні "жовтневого перевороту". Здається «вождь пролетаріату» назвав їх «політичними повіями». Більшовиків не люблю, "жовтневого перевороту" також. Вважайте просто аналогією. Питання до В.Пінчука залишається. 

Він що, так відсторонений від України і зневажає співгромадян, що готовий обговорювати майбутнє Батьківщини будь з ким, але не в Україні? Виходить, ми тут у країні йому «не свої». Отже, «ЧУЖІ». Такий собі монстр за спиною астронавта. Якщо пан Пінчук відчуває себе астронавтом на кораблі, який захопили інопланетяни, а народ - «чужим», то зрозуміле його бажання обговорювати проблеми зі своїми. Правда, питання. Чому свої статки він здобуває не зі своїми, а з чужими?

І до пана В.Філіпчука. Пропозиція неоднозначна. Але... 

Давайте згадаємо, хто ми такі. Згадайте перші інтерв’ю з Майдану. Лейтмотив – ми хочемо в Європу. Прийде Європа і зробить порядки, як в Європі, життя - як в Європі. 

Не ми зробимо щось, не ми вибираємо цей шлях розвитку і будемо наполегливо працювати у цьому напрямку. «Дядя прийде, дядя зробить».

На Сході - те ж саме, лишень з іншим вектором. "Росія прийде, Путін зробить". Не хочуть так само нічого робити самі. Не ахметових-єфрємових самостійно скинути із шиї, а надія на міцну путінську руку.

От тепер головне питання. МОЖЕ, НАС ТОМУ і розриває на шматки, що ми не хочемо робити щось самостійно, а плекаємо надію на тих, хто прийде з-за кордону і щось зробить?

Ну, в ЄС розумніші. Там чекають, що ми тут наваримо у своєму горщику. У прямому і переносному сенсі регулюючи (в силу своїх можливостей та інтересів) газ на плиті. Ми ж без Європи не можемо зупинити російський «Сєвєрний поток 2». Та й з візами якось не складається. Сидимо у своєму горщику та й готуємо страву. Як буде готова, Європа покуштує та вирішуватиме її придатність.

Що встигла наробити Росія - вже бачимо. Війська ввели, людей побили, підприємства вивезли. Заодно пошматували спільними зусиллями бандформувань і патріотів руського міра на металобрухт все, що можна вивезти. Плюс утилізували жертвами українських військових і патріотів «власний людський непотріб», що утворили на двох чеченських війнах. Тих молодих і не дуже, однак сильних, що не бачать себе в мирному житті, однак готові ковтати адреналін в Україні, Сирії й далі (список при нинішній реваншистській політиці Москви лишень збільшуватиметься).

Питання стоїть так. Коли ми вже самі в своїй хаті будемо наводити порядок? 

Формула проста і прочитується у В.Філіпчука: «Ми наводимо порядок, дякуємо за допомогу друзям, женемо ворогів».

У такий спосіб нам не прийдеться сподіватися, боятися і повністю залежати від змін на Заході, чи Сході. Ні від Д.Трампа, ні від Ле Пен.

Отже, - те, що я відчув у В.Філіпчука. Знімаймо памперси, відмовляємося від віжок, за які тягнуть усі няньки разом, починаємо самостійно ходити. 

- Будемо падати і розбивати коліна? 

- Будемо!

- І ніс, і обличчя в кров.

Однак цю дорогу треба пройти особисто і людині, і державі.

Отже, говорити треба починати з усіма суб’єктами міжнародного права. Сьогодні мова не стоїть про переговори, а про початок. 

І наостанок ще раз про форму. Питання власної стратегії виробляються не в закордонних журналах, і не в публічних виступах. 

P.S. Один мій вірменський знайомий пошуткував: «Ми втратили незалежність, здобувши Нагірний Карабах, ви втратили – втративши Крим». Є присмак гіркоти в цьому жарті.

От із цією гіркотою й треба переставати бути памперсними немовлятами. Треба самостійно ходити. Чи не так, пане В.Філіпчук?

Треба починати думати самостійно власною головою. Відстоювати власні інтереси. Спільно усій громаді на Заході, в Центрі, на Сході.

Авжеж, без російського впливу навряд чи можлива була б війна на Донбасі. Однак, наше небажання брати на себе відповідальність і приймати рішення, надія на іншого, що прийде і наведе лад, створили можливість стороннього маніпулювання.

Хоча тим, хто топтав українські державні прапори і закликав ввести російські війська, вибачити не можу.

Володимир Толкач

Фото: ASSOCIATED PRESS

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства
Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-