Будемо оптимістами: Газета буде виходити! Не загнеться!

Завершується 2016 рік. Для  колективу нашої "Трибуни праці" (Київщина) його підсумки не дуже веселі: з’явилися серйозні фінансові проблеми. Їх зумовлює кілька факторів, але також – і триваюче з лютого ц.р. протистояння між двома співзасновниками газети та її редакції – райрадою і трудовим колективом редакції. Третій – РДА – у встановлені законом строки прийняв рішення вийти зі співзасновників, як того й вимагає закон про реформування друкованих ЗМІ. Про таку ситуацію я не раз писав і в своєму виданні, і в загальноукраїнських. Зокрема, в "Сільських вістях" та журналі "Журналіст України".

Хоча можна було б назвати сьогодні ряд нових фактів, котрі свідчать про непримиренно- наступальну позицію деяких іванківських райдепутатів щодо райгазети, яка базується на тому, аби «поставити на місце» журналістів і їх керівника та змусити виконати неофіційну (усно озвучувану) їхню вимогу: добровільно віддати в комунальну власність району (навіть не селища!..) приміщення редакції. Бо ніяких офіційних вимог, зафіксованих у рішеннях райради, немає і бути не може: обов’язковий до виконання закон про реформування друкованих ЗМІ в Україні не передбачає при цьому подібних умов з боку влади. Дійшло навіть до того, що окремі депутати стали зводити й поширювати в районі відверті, нічим не підтверджені наклепи на мене. Але не буду говорити про подібне. Хай це буде на совісті тих людей. Вони теж під Богом ходять…

Хочу розповісти про деякі об’єктивні причини редакційних фінансових проблем.

Річ у тому, що всі місцеві газети в Україні (та й центральні теж) мають передплатну ціну, яка не дотягує й до половини собівартості їх випуску. Й різко підвищити її ніхто не може. Бо інакше тиражі впадуть катастрофічно. А затрати з кожним роком зростають! Адже на них прямо позначаються ціни на енергоносії, папір, поліграфічні послуги, комунальні тарифи тощо.

Ось і кілька днів тому газовики вкотре принесли Додаткову угоду з нашою редакцією: знову подорожчав природний газ. З 1 грудня 2016 року – на 300 гривень за тисячу кубів. Місяць тому вже було чергове підвищення, але воно виглядало дещо «скромніше»…

Давайте трішки порахуємо. Кожен номер (у перерахунку на нинішню восьмисторінкову) «Трибуни праці» в другому півріччі 2015 року, наприклад, обходився редакції у 9,94 гривні. А читачі передплачували його по ціні 3,75 грн. В нинішньому році собівартість одного номера газети дещо нижча – 8,85 грн (завдяки вжитим заходам жорсткої економії всіх витрат). Проте передплатну ціну ми не збільшували ні на нинішній рік, ні на перше півріччя 2017-го. (На кілька гривень якби підняли – погоди не робить, а значно більше – чим люди будуть платити, коли й так до неймовірності загострилися в дуже багатьох проблеми виживання? Коли багато хто стоїть перед вибором, куди спочатку йти – в аптеку, в магазин (на базар) за продуктами чи до поштової скриньки, образно кажучи).

Отож всі кошти, які заробляє редакція, надаючи платні послуги замовникам реклами, оголошень, вітань тощо, а також отримані від передплати, йдуть не на премії чи збільшення зарплати працівникам або зміцнення матбази редакції, а лише на фінансування випуску газети й "голу" зарплату (зовсім невисоку) членам колективу. Тобто, на всі ті платежі, здійснення яких – обов’язкове й першочергове.

Проте на це повною мірою вже давно не вистачає заробленого.

Державу не цікавить, є в тебе чим платити зарплату чи немає. Але щомісяця до 19-го числа ти зобов’язаний сплатити всі нарахування на неї та інші обов’язкові платежі (ЄСВ, податки) за попередній, якщо не хочеш з 20-го числа неминучого штрафу й пені за кожен день прострочення платежів. Які все збільшуватимуться при подальшій несплаті цих грошей. Саме тому ми нашкребли на це грошей у листопаді – за жовтень, але зарплату в повній мірі виплатити за десятий місяць й досі немає чим. Адже наявні обігові кошти доводиться спрямовувати на згадувані платежі.

Рахуємо далі. У 2016 році жителі району передплачували «Трибуну праці» за 180 грн (90 грн – півріччя). Середньорічний (2016 р.) тираж газети складає близько 1700 примірників. 180 множимо на 1700 - маємо 306 тисяч гривень. Це – всі гроші від передплати. (До речі, майже 29 тис. грн з цієї суми забрала ц.р. пошта – за доставку газети читачам). Плюс 60 тис. грн дотації в першому півріччі з райбюджету. Разом виходить 366 тисяч гривень. Але витрати на випуск «Трибуни праці» в нинішньому році становлять – уже можна порахувати – близько 800 тис. грн. Тобто, кошти передплатників і дотація, разом взяті, складають менше половини затрат на випуск газети! Саме тому ще понад 440 тисяч гривень, зароблених редакцією на рекламі й оголошеннях, інших платних послугах, доводиться вкладати тільки у випуск газети, а не використовувати на інші потрібні цілі.

І це, наголошую, при різнобічних заходах з економії внутріредакційних витрат, які вживаються нами.

Оце й називається дотуванням передплатників газети редакцією. Бо за свої кровні гроші вони б читали газету не 12, а максимум 5 місяців на рік…

У ринкових умовах покупці самостійно і повністю оплачують потрібні їм товари. Адже виробники не мають бути в збитку від їх реалізації. Газета ж – це такий самий товар, як і інші на ринку послуг. Але в силу багатьох причин маємо те, що маємо. От чому в останні роки ми не були зацікавлені в зростанні тиражу свого видання: чим він більший при таких неринкових умовах – тим збитковіше це для редакції. Особливо, коли співзасновники належним чином не допомагають в інформуванні населення району, не виконуючи своїх зобов’язань. Хоча райгазета спокон віків була їхньою: раніше – «партійним органом», а тепер  "комунальним друкованим виданням". Тобто, одним із тих ЗМІ, які наша держава – на вимогу Євросоюзу – сьогодні хоче законодавчо вивести з-під впливу влади. Аби свобода слова була повнішою…

Проте частина сьогоднішніх депутатів Іванківської райради просто не хоче вникати ні в цю ситуацію, ні в таку арифметику. А тому й не розуміють проблем місцевої «Трибуни праці». Більше того: у липні ц.р. на сесії райради нас позбавили половини виділеної на 2016 рік (120 тис. грн) дотації з райбюджету. Тим самим порушивши навіть чітко прописані умови Установчого договору співзасновників райгазети від 1 грудня 1998 року, який передбачає фінансування затрат на випуск районної газети – всіма співзасновниками! – у рівних долях. Адже, повторюю, вона – не приватне видання, в якому пишуть, що хочуть, а комунальний ЗМІ, завдання якого – всебічно інформувати населення про життя району, діяльність місцевої влади, допомагати вирішувати наявні проблеми, стояти на захисті інтересів людей тощо.

Заради об’єктивності слід сказати таке. РДА коштів на це ніколи й не мала: вона фінансується через Казначейство з Держбюджету. А дотація ради з райбюджету становила торік лише 15,3% від наших затрат: шосту з половиною частину! Саме стільки «важать» ті 120 тис. грн у загальній сумі затрат розміром 784 тис. грн., які пішли на випуск «Трибуни праці» в 2015 році. Проте вимог до журналістів у них завжди було багато…

До речі, що характерно, розмір дотацій попередніх років у нас майже завжди дорівнював сумі тих платежів, які здійснювалися редакцією в різні бюджети, включаючи районний, селищний та Пенсійного фонду (у вигляді податків, різних платежів і нарахувань). Хоча дотація вже багато років використовувалася нами виключно на зарплату працівникам редакції, що забезпечувало максимальну прозорість і простоту контролю за бюджетними коштами.

…А тут ще одна проблема насувається: мінімальну зарплату з 1 січня 2017-го року в Україні підвищують удвічі – до 3200 грн. Й тоді фонд зарплати редакції теж помітно збільшиться – разом з нарахуваннями. Не виконувати закони своєї держави ми не маємо права, тож зі страхом чекаємо нового року: яким чином зможемо заробляти значно більше коштів, коли читачі й рекламодавці стрімко бідніють далі?..

Але одне скажу впевнено: як би там не було, не допустимо перебоїв у випуску газети. Тож передплачувати «Трибуну праці» на перше півріччя 2017-го можна без сумнівів. Хоч дехто з «друзів» редакції й навмисно розпускає чутки, що райгазета в наступному році «загнеться»…

Не загнеться! Продовжуємо шукати проти цього помічні «пігулки»: внутрішні й зовнішні резерви. Тобто, шляхи зменшення затрат на видання газети і збільшення доходів. Навіть ціною дальшого скорочення штату працівників. Хоча це й позначається – завжди і скрізь! – на результатах роботи, тобто, якості продукту журналістів.

Сподіваємось також, що врешті-решт займе правильну позицію стосовно єдиного в районі й справді періодичного друкованого ЗМІ і районна рада. Яка вже 10 (!) місяців підряд не виконує вимогу закону про роздержавлення: не виходить із співзасновників. А також не виконує постанову суду, яка теж зобов'язує раду зробити це. Ігнорують наші обранці й вимогу статті 382 КК України, котра передбачає кримінальну відповідальність за невиконання рішень суду. По цьому факту, до речі, ведеться розслідування місцевою поліцією, а дані щодо цього внесені в ЄРДР. Питання це – на контролі в ГПУ, МВС України та їхніх обласних і міжрайонних відділах, про справа рухається, як мокре горить... Тенденція?

…А в цей час тиражі всіх без винятку друкованих ЗМІ в Україні з кожним роком зменшуються. І це теж тенденція в сучасній Україні…

Будемо оптимістами?

Павло Смовж

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства