Бертран Норман, французький режисер-документаліст (11.02.2016)
Ми впевнені, що саме журналістська діяльність Романа Сущенка у Франції, країні, позиція якої зовсім не байдужа Кремлю, його гострі судження, його спілкування з французькими й загалом європейськими політиками й політологами, друзями України, його застереження у розмовах із ними: не вірити Путіну - і роздратували Кремль. Роздратували настільки, що там не зупинилися перед вчиненням зухвалої провокації й сміховинними (як для нас, колег Романа по Укрінформу) звинуваченнями у шпигунстві.
Тож, ми вирішили нагадати читачам і колегам з інших видань, про що і як писав Роман Сущенко останнім часом. Публікуємо черговий матеріал з ретроспективи журналістських дописів Сущенка на сайті Укрінформу.
Читайте, оцінюйте самі:
Морейра не знав країну, про яку робив фільм «Україна, маски революції»
Телеканал Canal+ готується втретє транслювати брехливий антиукраїнський фільм режисера Морейри «Україна, маски революції». Відомий французький режисер, автор кількох десятків документальних фільмів Бертран Норман на прохання Укрінформу переглянув скандальну стрічку, висловив своє ставлення до її автора та відповів на запитання щодо політики французького телебачення. Він також розповів про свої документальні фільми, зняті в Україні, де їх покажуть, поділився спостереженнями за українцями, філософією української ідентичності, яка його вразила.
Бертран Норман народився 1972 року в Парижі. Навчався в Європейській школі бізнесу у Франції (ESCP), Англії (Оксфорд) та Німеччині, проходив військову службу в посольстві Франції на Філіппінах. Зі студентських років зрозумів, що його справжнє покликання - кіно. Закінчив школу кіновиробництва у Ванкувері (Канада). Зняв два десятки документальних фільмів.
ФІЛЬМОМ МОРЕЙРИ CANAL+ МОЖЛИВО ХОТІВ ШОКУВАТИ ГЛЯДАЧА
- Бертране, в Україні великий соціальний резонанс викликав показ у Франції документального фільму вашого співвітчизника Поля Морейри «Україна, маски революції». Які ваші враження як режисера, що працює у жанрі документального кіно, від цієї стрічки?
- Мені шкода, що Морейра не використав час, проведений в Україні, аби краще з нею ознайомитися. Вважаю, що у вашій країні відбуваються дуже цікаві події, позитивні зміни, і потрібно бути сліпим у сенсі людських цінностей, щоби цього не бачити. Мені також шкода телеглядачів, оскільки режисер позбавив їх можливості побачити щось цікаве про Україну.
З перших кадрів стає зрозуміло, що автор не знав країну, про яку вирішив знімати фільм, але знав, про що саме розповідатиме у фільмі. Ця документальна стрічка є однобокою. Певно, він використав лише ту інформацію, яка йому була потрібна для цього. Решту думок він просто ігнорував.
На жаль, це не єдиний випадок на французькому телебаченні. Подібні документальні фільми або репортажі з'являються на наших телеканалах, вони є примітивними за своєю методикою, не говорячи вже про зміст. Автори хочуть щось довести, ігнорують те, що їх не влаштовує. Можливо це властивість французьких журналістів, документалістів. Якщо це так, то мені шкода Францію.
- Як з`являються подібні фільми у Франції?
- Швидше за все, Поль Морейра запропонував Canal+ такий погляд на українські події, який ніхто телеканалу ще не пропонував. І редакції сподобався такий підхід. Мовляв, цього ніхто ще не бачив. Хоча зміст далекий від істини. Але це продається. Це є особливістю цього телеканалу. Можливо, таким новим поглядом на Україну телеканал хотів шокувати телеглядача.
- Багато французьких експертів назвали фільм «Україна, маски революції» пропагандистською агіткою Москви, проплаченою Кремлем. На ваш погляд, наскільки це близько до правди?
- Насправді цей фільм відображає те, що тиражують російські ЗМІ. Але я не можу гарантовано стверджувати, що російська влада щось платила за його створення. Я думаю, що у Франції інколи люди, щоб відрізнятися від інших, здаватися розумнішими, ніж вони є насправді, готові погодитися з думками, що не відповідають стану речей.
- Тобто ви припускаєте, що тут справа не у грошах, а більше в марнославстві?
- Я не виключаю цього, як не виключаю і зовнішнього впливу на Морейру. Водночас, існує проблема системи фінансування фільмів у Франції. Спочатку режисер пропонує телеканалу сценарій майбутнього фільму, потім керівництво розмірковує і ухвалює рішення. Якщо воно позитивне, то автор береться знімати на виділений бюджет. Існує можливість пошуку коштів у CNC (Національний центр кіноматографії), але бюджет завжди обмежений. Він надає можливість перебування у країні кілька тижнів, а зробити якісний фільм за цей час дуже складно. Потрібно добре знати країну, людей, відчувати баланс різних впливів, більшість думок, потрібен час. І така фінансова проблема відбивається на багатьох документальних фільмах, що виходять на французьких телеекранах.
- Чи мають фільми, на кшталт «розслідування» Морейри, вплив на громадську думку?
- Я би не перебільшував його вплив на французів. Canal+ є комерційним телеканалом, що має обмежену аудиторію. Оскільки він транслює програми шляхом абонентської плати. Не думаю, що багато людей дивилося його. Але про нього говорили. Це факт.
- Чи потрібна якась протидія, спростування, роз'яснення, контрпропаганда з боку України?
- З одного боку, серед французьких журналістів є багато таких, які фахово пишуть про Україну. Ті ж Гіймоль (La Croix), Віткін (Le Monde) та багато інших. Як на мене, вони роблять дуже серйозну роботу, їх читає багато французів, і це впливає на громадську думку загалом.