Замовити пресконференцію в Укрінформі

реклама

Занепад Європи 2.0. Піке «чорного лебедя»

Занепад Європи 2.0. Піке «чорного лебедя»

Блоги
Укрінформ
«Чорний лебідь» злетів над Європою. Втримати ЄС від розпаду - завдання надзвичайно складне і трудомістке

Нещодавній саміт ЄС у Братиславі з порядком денним «як жити далі», пройшов у невимушеній, хоча дещо нервовій обстановці. Три місяці спливло після Брекзіта, а 27 членам-країнам Євросоюзу досі складно усвідомити нові реалії.

Спільного бачення в ЄС немає навіть серед президентів головних інституцій - Єврокомісії, Європарламенту і Європейської Ради. Здалеку керівництво має монолітний вигляд: Жан-Клод Юнкер, Мартін Шульц, Дональд Туск впевнено дивляться у світле майбутнє, але, на жаль, це — ілюзія.

Юнкер не втомлюється повторювати, що вихід Великобританії не наніс суттєвої шкоди ЄС. Перший серед рівних євродепутатів Мартін Шульц пішов дещо далі і перевів стрілки на членів міжнародного об'єднання. Він певний, що значно більшої шкоди від Брекзіту завдають самі держави-члени, - вони не пропускають нагоди дружньо підштовхнути Євросоюз до прірви.

Найадекватніше повівся Дональд Туск. Перед самітом він висловив думку чимось схожу на відомий «лист до з'їзду» («заповіт Леніна» з запізнілим попередженням про Сталіна). Президент Європейської Ради закликав не вичікувати, поки розсмокчиться, і запропонував, по суті, мирну революцію — збільшити роль країн-членів і зменшити повноваження Брюсселя.

Однак кадри вирішують все, і не тільки в Росії. Інерція мислення гальмує повільно, і поки живе - перемагає.

Наразі ключовою фігурою залишається президент Єврокомісії Жан-Клод  Юнкер, який дивом — завдяки захисту Європарламенту - уник скандальної відставки через поразку за підсумками британського референдуму про вихід з ЄС. Юнкер продовжить обіймати посаду глави Єврокомісії до 2019 року. Це показово, адже високий чиновник, що починав кар'єру у 80-х роках, тепер стане головним реформатором ЄС на його тривалу перспективу.

Утім, треба віддати належне, в одному керівництво єдине: Європейський Союз перебуває не в найкращому стані, країни-члени розсварені і в блоці не вистачає солідарності. Як вважають Шульц і Юнкер, Європа переживає «екзистенційну кризу» і невідомо ще, як з неї вирулить.

Між тим, канцлер Німеччини Ангела Меркель давно скаржиться в кулуарах: нинішній президент Єврокомісії сам став частиною європейської проблеми, оскільки не відчув небезпеки Брекзіту, приховано федералістськи налаштований і виступає за пом'якшення жорсткої економії в загальному бюджеті ЄС. Невідомо, чи здатний він буде втримати ситуацію під контролем у критичний для континенту з півмільярдним населенням час. М'яко кажучи, вона дуже і дуже непроста.

Як вважає Олександр Кваснєвський, найближчі 3-5 років на Європу очікує інституційний хаос. «Чорний лебідь» злетів над Європою. На порядку денному - перезавантаження всіх європейських адміністративних органів. Втримати ЄС від розпаду - завдання надзвичайно складне і трудомістке.

Згідно з філософією американського економіста Ніколаса Талеба, «чорний лебідь» уособлює ланцюжок подій, який неочікувано для багатьох виникає і невідворотно несе за собою низку негативних наслідків для величезної маси людей. Чомусь згадався візит до Краматорська міністра закордонних справ ФРН, де він по-батьківськи радив Україні якнайшвидше дійти компромісу з сусідами і погодитися на особливий статус для Донбасу.

Не менш цікаво тепер побачити, наскільки буде легко знайти компроміс у сприятливому для цього середовищі ЄС, до того ж в невійськовий час.

НАШЕСТЯ ВАРВАРІВ

Усе більшого розголосу в Європі набуває ідея виходу з континентальної кризи на «трьох швидкостях». Найшвидше процес реінтеграції може розпочатися в країнах-засновницях, тобто, в Бельгії, Німеччині, Франції, Італії, Люксембурзі та Нідерландах. Повільніше - в єврозоні. Найменш динамічно - в країнах-членах ЄС поза єврозоною. Разом з тим, поділ на 1-й, 2-й і 3-й класи змушує пасажирів нервувати. Багаті країни однозначно підуть у відрив, їх важко буде наздогнати при всьому бажання.

Вишеградська четвірка не приховує несприйняття дев’яти сторінок концепції «Сильна Європа в непевному світі», запропоновану Німеччиною і Францією. Стратегія нівелює гарантії рівноправ'я. Інтереси «братів наших менших» можуть враховуватися через раз, що заперечує сутність ЄС. Незгідна Східна Європа у відповідь апелює до європейських цінностей і навіть вигадала ідею «культурної контрреволюції» (?). Вона вже завтра готова переглядати повноваження Брюсселя і Страсбурга. Та хто ж їй дасть?

Їх гасло: «нам чужого не треба, але й свого не віддамо». Пострадянські друзі почали частіше зустрічатися, формувати єдині позиції для вето, визначати регіональних лідерів (схоже, у Вишеградській четвірці це Польща). За самовпевненим висловом прем'єра Угорщини Віктора Орбана, «політики в Європі короткозорі, але ми — ні». Неформальним орієнтиром вони вважають Дональда Туска. На переконання екс-прем'єр-міністра Польщі, Єврокомісія повинна підтримувати спочатку пріоритети, узгоджені країнами-членами, а вже потім створювати власні.

Тим часом, в Афінах нещодавно зібралися прем'єри держав Південної Європи. Ще не охололо місце Великобританії, як Італія, Португалія, Мальта, Кіпр, Греція, а також Іспанія і Франція виявили неабиякий інтерес до перерозподілу її сфер впливів. Більшість із цих країн зорієнтована на Жана-Клода Юнкера.

Скандинави, балтійці і Бенілюкс концентруються довкола Ангели Меркель. Не те що з її волі, як вважають спостерігачі, але через схожість економічної політики, вимогу "затягти паски" і донедавна — толерантного ставлення до іммігрантів.

У брюссельських штаб-квартирах змушені рахуватися з інтересами всіх - інакше не розрулити масштабні виклики з міграцією, боргами Греції, спасінням банківської системи Італії, теж переобтяженої боргами. Але факти - уперта річ. Австрія, Данія, Угорщина та Польща не прийняли жодного мігранта з Греції чи Італії, незважаючи зобов'язання в рамках рішення ЄС, згідно з яким має бути переселено загалом 160 тисяч осіб.

Союз вийшой на Рубікон, коли треба повністю зосередитися на власних проблемах, сконцентрувати ресурси, максимально не відволікатися на дрібниці. Якщо цього не зробити, іспит скласти буде надзвичайно важко.

БРАТИ НАШІ МЕНШІ

Європа впала під ударами першої неочікуваної хвилі мігрантів у 2014 році, коли в Середземному морі почали перевертатися човни з Африки. Дискусії про старіння населення Європи та позитивний потенціал гостей не дозволили своєчасно задіяти надзвичайні заходи перед трагедією 2015 року.

Міграційна криза стала лакмусовим папірцем для Євросоюзу. Щасливчики останнього розширення ЄС — країни Східної Європи - виявили чорну невдячність. Вони категорично відмовилися від квот з прийому біженців, мотивуючи це браком ресурсів. Їх контрпропозиція - розселяти втікачів залежно від можливостей господарів.

Зблизька питання можливостей виявилося не таким простим. У 2015 році, скажімо, малоспроможна Польща стала третім (після Франції та Іспанії) найбільшим реципієнтом фінансової допомоги ЄС. Торік Варшава отримала 13 млрд євро. Водночас невелика Угорщина одержала 5-6 млрд євро - вдвічі більше за виділені кошти для Нідерландів.

Зростання життєвого рівня в Східній Європі відбувається, по суті, за рахунок росту добробуту в інших частинах ЄС. Це змушує замислитися, чи справді Великобританії була настільки неправа у своєму виборі.

Між тим, Вишеградська четвірка наполягає на своїй фінансовій слабкості. Зі скрипом вона погоджуються на нав'язані квоти, але лише за умови додаткової компенсації - чи під страхом внутрішніх санкцій. Як приклад, Люксембург вже вимагає виключити Угорщину з ЄС за намір «розпочати розстрілювати біженців» під час штурму кордонів.

Брюссель шукає всі шляхи, аби не допустити внутрішніх розборок через міграційну катастрофу. І вже пом'якшив позицію з квотами, хоча це - не жест доброї волі. Вишеградська четвірка погрожує накласти вето на будь-яку угоду про вихід Великобританії з ЄС, що обмежить права їхніх громадян на роботу в Британії.

Влітку 2016 року на прес-конференції в Китаї Туск із Юнкером заявили, що можливості ЄС приймати нових біженців не безмежні і скоро взагалі будуть вичерпані. Обидва президенти пообіцяли заохочувати кожного, хто погодиться допомагати. Для України з'явився шанс, але міграційна криза — усього лише один із викликів ЄС, окрім узяття під повний контроль зовнішніх європейських кордонів, боротьби з тероризмом, забезпечення оборони проти загрози з боку Росії. І, зрештою, пріоритет серед цих викликів - переформатування самого Союзу.

У 1918 році у своїй відомій праці «Занепад Європи» німецький філософ Освальд Шпенглер поставив риторичне запитання: чи можна вважати європейську культуру чимось унікальним з-поміж інших видатних світових культур? Чим вона краща за єгипетську, вавилонську, індійську, китайську, мексиканську, античну, арабську цивілізації з їх не меншими досягненнями, історією, перспективами? За висновком Шпенглера сто років тому, глобально - нічим.

Лише учасники процесу Україна-ЄС можуть надати відносинам повноцінного змісту і виняткового характеру. Якщо ні, Україні доведеться шукати нових союзників в інших частинах світу. Чи подолає Європа розрив між повільною бюрократичною реінкарнацією, різнобічними інтересами її членів і всеперемагаючими темпами чергової промислової революції?

Василь Зоря
Новое время
 

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства
Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-