Переможцям Олімпіад – особлива честь

Переможцям Олімпіад – особлива честь

Блоги
1467
Ukrinform
Ігри в Ріо переконливо засвідчили, які могутні сили єднають нації 

На Олімпіаді в Ріо і в параді її учасників не могла не привернути уваги невеличка група атлетів, які виступали під олімпійським прапором. Мабуть, кожен із них міг представляти на Іграх країну, де він народився і боротися за медалі під її стягом. Але життя розпорядилося по-іншому. Через драматичні обставини, пов’язані з переслідуваннями, утисками, нестерпними життєвими умовами, вони стали ізгоями на рідній землі, а відтак – біженцями. І Міжнародний олімпійський комітет прийняв рішення надати можливість десятьом їхнім представникам долучитися до найбільшого спортивного свята на планеті, яким є Олімпійські ігри, і навіть взяти в них участь.

У даному випадку МОК підтримав пропозицію свого президента Томаса Баха. Це була одна з перших його особистих ініціатив у ролі нового керівника цієї найавторитетнішої у світі спортивної організації. Десятьом біженцям, а  це вихідці з Ефіопії, Сирії, Південного Судану і Демократичної Республіки Конго, – запропонували помешкання в Олімпійському селищі, поряд з іншими спортсменами.

Звичайно, це рішення, цей жест мають символічний характер. Адже спортсмени-біженці не проходили олімпійського відбору. До речі, далеко не всі спортивні діячі, журналісти, політики цей жест підтримали. Дехто називає його кон΄юнктурним. Але МОК пішов на цей крок, мотивуючи його тим, що проблема біженців у наші дні загострилася, що їх кількість не зменшується, а буквально на наших очах зростає і обчислюється вже десятками мільйонів. Йдеться про трагедії як етнічних груп і цілих народів, так і кожної людини, що потрапляє у пекельний вир новітніх вимушених переселень. Світ не може не помічати цих великих і малих, геополітичних і людських трагедій.

 *   *   *

Слід сказати, що в Ріо-де-Жанейро із щирою симпатією зустрічали атлетів цієї незвичайної команди і гаряче їх підтримували. Але на те й спортивні змагання, щоб у них вболівали передусім за олімпійців із рідної країни. Цій традиції стільки ж років, скільки проводяться Олімпіади, починаючи з давньогрецьких.

Літопис Олімпійських ігор ведеться з 776 року до нашої ери. І відтоді він фіксував імена олімпіоніків, тих, хто перемагав на Іграх. До них, як і до їхніх родин, до міст і країв, звідки вони родом, боги, за переконанням греків, виявляли особливі знаки прихильності. Тому відразу ж після переможного фінішу чи фіналу чемпіон потрапляв у щедрі промені слави. Йому доручалось тут же, в Олімпії, принести дари Зевсу на його вівтар у Священній діброві.

Нагородження завершувалося бучним банкетом на честь переможця. А слава продовжувала бути його щасливою супутницею. І навіть випереджати атлета. Ще в день його тріумфальної перемоги на батьківщину, в рідне поселення олімпіоніка, з Олімпії посилали прудконогого гінця: він сповіщав земляків про радість вітати переможця з їхніх рядів. На честь його повернення влаштовувалася пишна зустріч: чемпіона Олімпіади, крім щасливої родини, віншували найповажніші люди міста. Переможець передавав завойований ним лавровий вінок на збереження у головний храм. З його профілем викарбовували монети, а після смерті атлета його вшановували як бога.

У грецькій Спарті вітали чемпіонів по-своєму. Їм виявляли високу честь: під час війни бути у першому ряду воїнів, пліч-о-пліч зі спартанським царем. Слава переможця рятувала його під час полону: дізнавшись, що серед бранців – олімпійський чемпіон, його без зволікань відпускали на волю.

Зберігся такий переказ. Під час Фермопільської битви, у якій перемогли перси, до їхнього військового табору було доставлено кілька еллінських воїнів. Полонених взявся допитувати сам Ксеркс. Одна з відповідей його буквально приголомшила. На запитання, чим зайняті зараз елліни, йому сказали: «Святкують чергові Олімпійські ігри». Ксеркс запитав: «І які ж нагороди чекають переможців?» Полонені пояснили, що найвищою нагородою є оливковий вінок. Ксеркс промовчав, а один з його воєначальників не стримався від вигуку: «Горе нам! Проти якого народу ми воюємо?! Адже вони змагаються не заради грошей, а заради доблесті!»

До цього коротенького екскурсу в історію Олімпіад додамо, що у Стародавній Греції вважали за честь взяти участь у них і бути серед їхніх переможців видатні елліни. Так, Платон перемагав в атлетичних змаганнях, Піфагор був чудовим кулачним бійцем, Гіппократ – прекрасним наїзником. Учасниками Ігор були Арістотель, Геродот, Лукіан, Евріпід, Софокл і Сократ. Над кожним із них був свій ореол слави, здобутої талантом, мудрістю, прозорливістю. Але кожен із них прагнув ще й спортивних перемог, вінцем яких був лавровий вінок олімпіоніка.

*   *   *

Лукавить або щиро помиляється той, хто стверджує, що між державами з часом стиратимуться кордони, що транснаціональні інтереси домінуватимуть над національними і що такі, поняття, як національна самобутність, патріотизм, любов до рідної землі, мови, традицій, духовності її народу сприйматимуться поступово як сентименти. Як би збіднів, зубожів, посірів світ, коли б справді так сталося!

Але цього, на щастя не відбувається. Ми не будемо на цю тему теоретизувати і розмірковувати – залишимо це для іншої нагоди. А сьогодні на підтвердження нашого переконання маємо приклади сучасних Олімпіад і, зокрема, нинішню, вже тридцять першу за ліком. Олімпіада в Ріо ще раз переконливо показала, які могутні сили єднають навіть найменші нації, який непідробний ентузіазм викликають перемоги чи бодай найменші успіхи команд і спортсменів у їхніх земляків, які загострені, до сліз на очах почуття виникають у атлетів і тих, хто за них уболіває, у момент, коли піднімаються на олімпійських флагштоках прапори країн і звучать державні гімни на честь тих, хто в ті миттєвості стоїть на вищій сходинці п’єдесталу.

Ми ж, українці, звісно, чекали сходження на цей заповітний п΄єдестал наших атлетів. Два з них – Олег Верняєв і Юрій Чебан – підкорили в Ріо найвищу його сходинку.  А загалом за час останніх Олімпіад, починаючи із зимової 1994 року в норвезькому Ліллехаммері, гімн України звучав тридцять вісім разів. З них чотири рази на честь перемог у комплексному плаванні Яни Клочкової. Нагадаємо, що по дві золоті медалі виграли гімнастка Лілія Подкопаєва та боксер Віталій Ломаченко. Слава про них, як і про інших чемпіонів і призерів Олімпіад, живе і в олімпійському літописі України, і у вдячній пам΄яті українських любителів спорту, усього нашого соціуму.

Михайло Сорока (Укрінформ), Ріо-де-Жанейро

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства
Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-