«Престиж МЗС неможливо підняти законами та директивами»
Але, на превеликий жаль, пішов уже четвертий рік, як ми провели його в останню путь. Світла йому пам’ять!
Та попри плин років, ми не забуваємо його і завжди з приємністю згадуємо десятиліття нашої спільної роботи на ниві української дипломатії, як до знаменного 1991 року, так уже і в нашій незалежній Україні. Згадуємо тому, що всі ці роки ми завжди відчували плече підтримки з боку Геннадія Йосиповича, нашого наставника, начальника і старшого коллеги і друга, незалежно від тих посад, які він і ми займали, і які б життєві та професійні випробування не випадали на наші долі.
Геннадій Йосипович (папа Гєна, як ми його називали поміж собою, про що він добре знав і, переконані, йому, це було приємно) ніколи не віддаляв себе від колективу, не дистанціювався від будь-яких співробітників –дипломатичних, технічних, молодих, середнього і старшого віку колег. Він добре знав можливості кожного, знав, на кого можна покластися, кому без вагань чи застережень можна доручити виконання того чи іншого конкретного доручення, будучи впевненим, що воно буде виконано належним чином і в належний строк.
У кожного з нас, ветеранів вітчизняного МЗС, які віддали дипломатичній службі Української держави 30-40 років, є свої особисті спогади про нашого старшого коллегу. Проте всі ми беззастережно добрим словом згадуємо Геннадія Йосиповича і завдячуємо долі, яка багато років тому поєднала наші професійні дороги. З ним легко працювалося, попри те, що ми повсякчас відчували його велику і цілком виправдану вимогливість, яка спрямовувалась виключно на досягнення позитивного результату. Він сам був великим трудоголіком і своїм прикладом без будь-яких слів спонукав нас, його молодших колег, працювати з повною віддачею, творчо і на совість, тримати «форму» і не «пасти задніх».
Геннадій Йосипович уважно придивлявся до кожного з нас, аналізував усі наші дії і вчинки, ставлення до виконання службових обов’язків, оцінював, хто на що був здатний. Високого професіоналізму в царині дипломатії він сам досяг надзвичайно відповідальним ставленням до своїх службових обов’язків на всіх посадах, у тому числі і на посаді Міністра .закордонних справ України.
Працюючи Міністром, Геннадій Йосипович зробив багато для зміцнення і підтримання авторитету очолюваного ним центрального органу виконавчої влади. Водночас він із зрозумілою твердістю і виправданою емоційністю сприймав будь-які спроби принизити роль зовнішньополітичного відомства у житті незалежної України, перетворити його на слухняний придаток тієї ж президентської Адміністрації. До речі, ми не раз були свідками таких спроб.
Ще у 1995 році в інтерв’ю одній з українських газет Геннадій Йосипович наголосив на тому, що «престиж МЗС неможливо підняти законами та директивами. Воно повинно так виявляти себе, щоб кожний, хто займається зовнішньополітичної діяльністю, вважав за обов’язок погоджувати свої дії з ним». Згодом ця думка, яка не втратила своєї актуальності й у ці непрості часи існування, а точніше – виживання нашої держави, знайшла своє закріплення у відповідному Указі Президента України.
Ми не маємо жодних сумнівів у тому, що Геннадій Йосипович назавжди вписав своє ім’я в літопис не лише української, а й світової дипломатії, в історію Організації Об’єднаних Націй як Голова 52-ї сесії Генеральної Асамблеї. Адже він став першим, і, можливо, залишиться єдиним представником України, якому випала честь посісти таку високу посаду міжнародного рівня. Геннадія Йосиповича було обрано на неї завдяки завойованому ним високому авторитету у міжнароднародному співтоваристві. Повага і авторитет прийшли до нього завдяки працьовитості, глибоким професійним знанням, комунікабельності, поваги до коллег-іноземців, вмінню вислухати протилежну точку зору. Це був зоряний час у професійній дипломатичній кар’єрі Г.Й.Удовенка. Він на високому професійному рівні гідно виконав таку почесну, відповідальну і доволі складну місію світового значення. Надзвичайно важливим фактом перебування українського представника на посаді Голови сесії Генеральної Асамблеї Україна, наша дипломатія мають повне право пишатися.
Виділимо і назвемо головні віхи його славної дипломатичної і політичної кар΄єри: Постійний представник Української РСР і незалежної України при Організації Об’єднаних Націй (1985-1992 рр.), Посол України в Республіці Польща (1992-1994 рр.), Міністр закордонних справ України (1994-1998 рр.), народний депутат Ш-У скликань, Голова Комітету Верховної Ради України з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин, Голова Народного Руху України (1999-2003 рр.), Голова 52-ї сесії Генеральної Асамблеї Організації Об’єднаних Націй (1997-1998 рр.).
Геннадій Йосипович назавжди залишиться в нашій пам’яті як видатний український дипломат, політичний і громадський діяч, чудова людина і непересічна особистість, невід’ємними рисами якого упродовж усього земного життя завжди були три «П»: професіоналізм, порядність і патріотизм. Це ті риси, якими має володіти кожний український дипломат на будь-якій посаді, якщо він по-справжньому відданий обраній професії.
Юрій Богаєвський
Стаття написана у співавторстві з Надзвичайним і Повноважним Послом України Ігорем Турянським
реклама