Атака на землю: друга хвиля

Люди, які там мешкають, начебто перебувають з містянами в одному інформаційному полі, але, водночас, і поза ним. Важко працюють, живуть здебільшого більш ніж скромно. І, як не прикро, залишаються найбільш навіюваною частиною українського суспільства.

Приводом для найсвіжіших маніпуляцій вкотре стала тема землі і того, як нею селянину розпорядитися. Момент обраний дуже вдало. Ринок усе ще не сформований, левова частка власників зі свої паїв мають щонайбільше 3-4 тис. грн прибутку на рік. Це орендна плата. Але є на Вінниччині й такі села, де торік "давали на пай" усього 1800 грн. Самотужки ж селяни обробляють землю украй рідко, бо ані техніки, ані сил у літніх людей немає.

І тут, саме в момент серйозної соціальної напруги, за відсутності видимих втішних перспектив у найближчому майбутньому, починається на уми простого люду інформаційна атака.

Упродовж останніх двох тижнів більшість місцевих "районок" розмістили публікацію під заголовком "Кожен четвертий володар земельного паю готовий його продати". Судячи із заголовка, йдеться про звичайнісіньке соцопитування Центру соціальних експертиз Інституту соціології НАН України. Насправді ж тема публікації інша. Суть її зводиться до того, що купувати землі сільгосппризначення, навіть якщо буде знятий мораторій на продаж, готові заледве 17 з хвостиком відсотків фермерів і керівників сільгосппідприємств. Вони беруть наділи в оренду років на 5-10, нічого не вкладають у землю, виснажують її. Отож, краще здавати землю на 49 років. А далі - сама спокуса: є компанії, готові сплатити всю суму оренди одразу! Можна купити квартиру-машину-вивчити дітей тощо! Гроші можна отримати одразу після реєстрації договору! До того ж, компанія обіцяє оформлення документів власним коштом і навіть сплату прибуткового податку.

Яке сум'яття виникло після таких публікацій у подільських селах, годі й казати. Справжнє "вау"! Якщо б, звісно, це словечко було у мовному вжитку селянина.

Власного батька довелося вмовляти не квапитись із рішенням довго і непросто. Каже: там же, в газеті, і фірму назвали - "Агрі Інвест Україна". Бачиш? Наша ж, не якась іноземна, що потім кінців не знайдеш. І телефон є.

Добре, давай зателефонуємо. Справді, кажуть, беремо землю в оренду. По 18-20 тисяч за гектар залежно від якості землі. Гроші надійдуть миттєво після підписання договору.

Сусід, також пенсіонер, слухає, і аж не тямиться від радості. Це ж такі шалені, як для села, гроші!

Запрошую стареньких порахувати. Середній розмір паю - десь два гектари. Отож, заплатять щонайбільше 40 тисяч за 49 років. Або ж заробить орендодавець на своєму паї аж 820 грн за рік. І ні дітям, ні онукам в перспективі цієї землі, яку віддають фактично по 200 грн за сотку, насправді вже не бачити. Бо хто ж знає, що буде за 49 років?

Сіли, задумались. І далі питання: якщо все так, то чого ж про це в газеті пишуть, що це добре і вигідно?..

Можна дивуватися, обурюватись старечою недалекоглядністю та наївністю, але довіра до друкованого слова у селян досі не вивітрилась. До того ж, абсолютна більшість вінницьких районних газет, зауважмо, поки що комунальних, розмістила ці публікації у форматі відвертої "джинси", а не як рекламу. Важко сказати, чи зупинить селян належне маркування від необдуманого рішення. Але ж скількох позбавили навіть шансу на це зважити!

Подейкують, після появи публікацій у редакторів районок відбулись неприємні розмови в органах державної влади. Деякі з редакцій навіть розмістили матеріали, мовляв, не поспішайте, люди. Але тему "запущено", вона працює. До того ж, у редакції надійшло чергове замовлення від компанії на публікацію про вигідну оренду землі. Кажуть, цього разу у вигляді зверстаного рекламного макета.

Схожі схеми на українцях вже, власне, апробовувались, здається у 90-х. Чому наразі так відверто їх знову просувають - теж зрозуміло: такого фіскального, тарифного, цінового тиску українці ще не переживали. Питання в іншому, а чи хтось пояснить людям, що їх намагаються так відверто обдерти?.. Чи створить влада якісь запобіжники, аби селянин не віддав за безцінь останнього свого багатства, як колись власники "ваучерів"?

Антоніна Мніх, Вінниця.

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства