Криза для українсько-американського виборця

Всі інші політичні положення кандидатів не мають значення.

Мабуть, за останнє півстоліття президентських перегонів у США не було такої метушні, яка існувала та існує у теперішніх. З республіканської сторони це,безумовно, спричинене тим, що на початку перегонів зголосилося взяти в них участь майже 20 кандидатів. У демократів далеко менше, але серед них, напевно, вперше в історії людина, яка фактично не була демократом, а всю свою політичну орієнтацію окреслювала як соціаліст.

Що означає бути соціалістом, це можна по-різному розуміти. Можна бути європейським  соціал-демократом, але можна також бути марксистом. Кандидатові Берні Сандерсові фактично повезло, бо уможливило йому до ньюйоркських правиборів бути актуальним. Своїми проголошеннями безплатної освіти і власної незалежності від великих фундаторів та багатих установ і людей,  Сандерс захопив поважну частину студентської ідеалістичної молоді, а також лівий артистичний світ хоча частинно, який бачить багачів усюди, тільки не у собі. При цьому досить спритно Сандерс приховав свої зв'язки в минулому зі сталіністами, а також ідеологічні забарвлення своїх економічних дорадників, багато з яких не є просто соціал-демократами,  а фактично марксистами-соціалістами. Він проголосив революцію та боротьбу класів, але зробив це у контексті ідеалізму, він охопив, як колись сов'єти, на початку чимало “корисних ідіотів”, між ними і деяких розумних американців українського походження.

Сьогодні він перестав бути актуальним через велику різницю у кількості делегатів на Демократичну конвенцію між ним та його головним суперником Гіларі Клинтон та, мабуть, перестав бути небезпечними через свою особисту політичну безперспективність, маючи 74 роки. Правда, він спрямував Гіларі Клинтин у свій прогресизм, але, на мою думку, у Гіларі Клинтон ідеологічні міркування дуже незначні та лишаються динамічними у залежності від політичної кон'юнктури. Тому при загальних виборах пані Клинтон повинна повернутися до політичної поміркованості.

Натомість серед республіканців стан більше насторожуючий. Внаслідок великої кількості кандидатів та невдоволення республіканським істеблішментом залишилося три кандидати. Один – з великою перевагою. Цим кандидатом є бізнесмен Дональд Трамп, американець німецького та шотландського походження, одначе ці походження  несуттєві.

Дональд Трамп є не тільки недосвідчений політик, але засадничо невиразний як людина. Його багатство не здобуте якимось великими винаходами чи інтелігентністю, а прямою настирливістю, інколи шахрайством,  та найважливіше – великою дозою щастя. На жаль, це щастя і багатство спричинило надзвичайно велику зухвалість та переконання, що він розумніший, ніж в дійсності є. Його рівень освіти – тільки закінчений бакалавр і то з нерухомостей.

Під гаслом “Відновити велич Америки” Трамп висуває політику ізоляції: проти вільної торгівлі заради збереження праці для американців та захисту американського виробника, не розуміючи, що протекціонізм підвищує ціни; проти імміграції легальної і  нелегальної знову ж таки для збереження робочих місць для американців; проти втручання у зовнішні конфлікти для ощадження американських бюджетних фондів, не розуміючи закриття світових ринків американським фірмам у підневільних країнах; так само проти колективної оборони у таких структурах, як НАТО, не добачаючи про потреби багатосторонніх відносин і перетрактацій, вказуючи тільки на двосторонні переговори та на його переконання, що він з Путіним будуть дружити. Ясно, що справи України не є проблемами Дональда Трампа.

Американці українського походження у переваженій  більшості –зареєстровані республіканці. Є сьогодні українці в Америці, які сприймають позитивно навіть примітивну риторику Трампа і відкрито говорять, що будуть за нього голосувати. Але, на мою думку, їх дуже мало.

Іронією політичної долі є те, що інколи треба підтримати це, що є меншим лихом. Гіларі Клинтон виступає як  політик, говорить те, що слухач хоче чути. Задля фінансової підтримки вона віддає політичні привілеї та впливи. Одначе, американські громадяни українського походження – чи вони демократи чи республіканці – не мають іншого виходу, як 8 листопада ц.р. проголосувати за Гіларі Клинтон.

Її позитиви: вона не віддасть Україну москалям, вона допомагатиме Україні фінансово, вона підтримуватиме Україну дипломатично на форумі Організацій Об'єднаних Націй та в НАТО. Вона не тільки продовжить санкції проти Росії, а навіть може надати пекельну зброю та іншу форму оборонної допомоги. Вона не буде другом Путіна, бо знає не тільки те, хто такий Путін, але також розуміє що стратегічно Росія – це найбільша небезпека для світового миру та американського впливу у світі. Все інше другорядне.

Для ясності: я – зареєстрований демократ. У 1980 році тому, що Джимі Картер сприяв звільненню деяких українських політв'язнів, я голосував за демократа Картера. У 1984 році я голосував за республіканця Роналда Рейгена, бо він змагав до знесення СССР. У 2008 році я голосував за республіканця Джон Маккейна, бо він добрий друг України. У 2012 році я голосував за демократа Барака Обаму бо його адміністрація, зокрема, через його заступника Байдена, позитивно ставилася до України, а республіканець Ромні був для мене зовсім невідомим.  Правда,  обіцяв собі кілька років тому, що ніколи не голосуватиму за Гіларі Клинтон, хоча подобався мені її чоловік Президент Бил Клинтон. Але цього року, 8 листопада, я буду голосувати за Гіларі Клинтон.

Аскольд Лозинський