Чорнобильська катастрофа завдала Білорусі непоправних втрат

Чорнобильська катастрофа завдала Білорусі непоправних втрат

1236
Ukrinform
Чорнобильська АЕС будувалася за лічені кілометри від Білорусі. До сіл Верхні і Нижні Жари Брагинського району від станції  – лише 9 км. Тому ми пам΄ятаємо і знаємо, скільки біди і горя приніс цей «мирний атом». Так вже вийшло, що понад 55 відсотків забруднених територій в результаті аварії припало на Білорусь.

Мені чорнобильська тема близька і знайома. Тоді, коли сталась аварія, я був керівником одного з районів Гомельської області і брав безпосередню участь у ліквідації її наслідків. Головним було для нас – порятунок людей. Ще до аварії ситуація на станції була далеко не благополучною. Там часто виникали пожежі, порушення техніки безпеки.  Тому пожежу 26 квітня 1986 року люди в нас сприйняли як ще одну неполадку, черговий інцидент. Не всі тоді відчули загрозу від радіоактивних хмар і зрозуміли масштаби біди. Тим більше, що наближалися першотравневі свята, пасхальні дні, багато хто планував працювати в полі, на присадибних ділянках.

Коли сталась аварія, до нас у Гомель прибуло дуже багато людей з близьких до станції населених пунктів, зокрема, й з України. Вони зайняли практично всі гомельські готелі. Пам΄ятаю, тоді вперше було виявлене забруднене молоко. І водночас виявилось, що у кожного відомства – оборонного, харчопрому, торгівлі і т. д  – свої рівні і допуски радіоактивного забруднення. Приміром, допустимі норми в Україні були в три рази більші, ніж у Білорусі. Думаю,  в цьому значна вина цивільної оборони. Вона завжди проводила багато навчань, «гралась у війну», але коли настав час для реальних дій у зв΄язку із чорнобильською аварією, то виявилося, що представники цивільної оборони до них не готові.

Не зовсім розуміли тоді весь трагізм ситуації  і керівники районів та областей. Вважалося, що чим далі від станції, тим безпечніше. А все виявилося зовсім не так. Перша радіоактивна хмара пішла на Білорусь, причому значною мірою вздовж річок. Рівень надвисокого радіоактивного забруднення показали гуси, які летіли у північні широти і відпочивали на березі річки Сож, притоки Дніпра. Вони намагались після перепочинку летіти, але втратили орієнтацію. Чому? Що відбувається?

Мені добре пам΄ятаються ті дні ще й тому, що найближчий до ЧАЕС Брагинський район був підшефний нашого Совєтського району  міста Гомеля. Ми з головою райвиконкому безпосередньо на місці займалися евакуацією брагинців. Діяли, як могли, виходячи з обставин і наших можливостей. Виникало безліч питань з евакуацією людей, перевезенням їхнього майна, великої кількості худоби. Люди були різного віку, у тому числі похилого, прощання з рідними стінами, місцями, могилами предків було для них непередаваною словами трагедією. Відселили в першу чергу стариків, дітей і жінок. Чоловіків залишили. Сім΄ї виявились розділеними. Сльози, ридання, розпач… Ми поселяли  людей у піонерські табори, профілакторії, санаторії – заселяли все, що могли. На все це гірко й важко було дивитися…І це треба було пережити.

Але недаремно кажуть, що горе людей об΄єднує. Так було і в ті дні. Пам΄ятаю, перед аварією наше об΄єднання «Білорусьнафта» закупило в Чехословаччині суперсучасні дво- і триповерхові будинки для профілакторію. Там були й килими, і телевізори, і холодильники, інша побутова техніка. Ми туди поселили брагінських жінок з дітьми. Вони  дякували нам за те, що в цій біді змогли створити для них такі умови. На жаль, ні ми, ні вони тоді не знали, що їх переселили у більш забруднену зону, ніж та, що була у їх рідних поселеннях. Це вже через якийсь час місця високого забруднення почали  виявляти на далеких відстанях від ЧАЕС. Наприклад, у Воложинському районі Мінської області. Що про це сьогодні можна говорити?

Незабаром для відселених із зони побудували цілі містечка. Там створили і відповідну інфраструктуру – магазини, медпункти, дитсадки і ясла, школи, інші соціально-побутові об΄єкти. Містечка були газифіковані. Але, відверто кажучи, великого бажання жити в них люди не виявляли…

Ми евакуйовували населення, а водночас на Чорнобильську станцію стали прибувати військові, зокрема, з дивізії внутрішніх військ , яка розміщалася під Мінськом. Прибувши, солдати розбивали намети, де їм наказували, а це часто були місця підвищеного забруднення. Належного контролю в ті перші дні, на жаль, ще не було. Дещо пізніше прибув командир, вірменин (вже не пам΄ятаю його прізвища), який скомандував: «Жодних палаток!» І всі військовослужбовці були переселені в житлові будинки, що, безперечно, стало порятунком для їхнього здоров΄я.

Ті перші дні були особливо тривожними. Всі чекали й говорили про ще більшу небезпеку. Тільки сьомого травня прийшов для партійного активу документ за підписом Є. Лігачова, другого секретаря ЦК КПРС, у якому йшлося про те, що загроза  гіршого розвитку ситуації ліквідована (якою ціною, я цього не знаю). Ми тоді, пам΄ятаю, привітали ветеранів і один одного з Днем Перемоги, зітхнувши полегшено. На той час усі ми були виснажені і від утоми та недосипань буквально валилися з ніг.

  *   *   *

Наслідки аварії стали для Білорусі великою, непоправною трагедією. Їх можна порівняти, не побоюся цього слова, з втратами, яких зазнала наша земля в роки Великої Вітчизняної війни, коли було спалено 460 населених пунктів. Практично з такої ж кількості білоруських міст, селищ і сіл були відселені люди і після чорнобильської катастрофи. А якщо взяти це у грошовому обчисленні, то ці втрати становлять 36 річних бюджетів нашої країни.

Нині наша країна залишилась віч-на-віч із цією бідою. Ми не маємо можливості підтримувати ті норми, які були введені для мінімізації наслідків катастрофи при Радянському Союзі і які діють сьогодні в Україні і Російській Федерації – в нас просто немає для цього коштів. У нас немає грошей на компенсацію тим, хто проживає нині в зоні забруднення, на пільги для ліквідаторів, на підтримку переселених із зони…

За тридцять років після аварії загострились в людей пов΄язані з нею хвороби – щитовидки, молочної залози тощо. Свого часу була задумка створити у Гомелі радіоактивний медичний центр. Він мав діяти для Білорусі, України і Росії. Згодом ця програма розвалилася. Але білоруси змогли центр добудувати. Сьогодні в ньому – суперсучасне обладнання, хороші фахівці, що дає можливість діагностувати хвороби і лікувати їх на високому рівні. Звертаються в центр і пацієнти з України.

Багато людей повернулось у місця, звідки були тридцять років тому відселені. Я не прихильник того, щоб вважати їх героями. Там відсутня інфраструктура, яка б забезпечувала більш-менш цивілізовані умови їхнього життя. Повернення самоселів – особистий вибір кожного з них.

У зоні відчуження – велика кількість водойм. У них живе багато водоплаваючих , звірини, птахів. Там море птахів. Вони розлітаються повсюди, переносячи із собою радіонукліди. А звірів – цілі табуни. Вони живуть без людей і призвичаїлися не боятися їх.

Тепер на тих землях стоять руїни і хрести. Правда, за час, що минув після аварії, великі земельні площі вдалося очистити, рекультивувати. Статистика свідчить, що в господарський обіг введено більше третини земель, які раніше входили в зону відчуження. І роботи ці тривають.

Не передати, як зруйнував життя цих країв – і не тільки їх –так званий «мирний атом» і скільки горя він приніс. Але ж альтернативи атомній енергетиці поки що немає. Хочемо ми цього чи ні. Особливо для таких країн, як Білорусь. І тому нині неподалік від кордону з Литвою триває будівництво першої білоруської атомної станції за проектом «Росатому».  Вона на вісімдесят і більше відсотків забезпечуватиме потреби Білорусі в електроенергії.

Зважаючи на те, що ці мої спогади будуть опубліковані у спеціальному випуску, присвяченому участі у висвітленні ліквідації наслідків аварії журналістів, хотів би зазначити, що про їхню роботу – самовіддану, мужню, високопрофесійну, багатопланову, безперервну – у мене залишилися найкращі враження. Вони разом з усіма співпереживали цю біду, не гналися за сенсаціями, не виставляли себе, а з честю виконали свій журналістський і громадянський обов΄язок.

Валентин Величко, Надзвичайний і Повноважний Посол Республіки Білорусь в Україні

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства
Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-