Агресори і чудеса толерантності

Зокрема, генеральний директор телеканалу «UA: Перший», що позиціонує себе як «суспільне мовлення», Зураб Аласанія заявив, що слова найманці і терористи «мають негативні конотації (смислові значення, що, крім описового, мають ще емоційне забарвлення. — Авт.). У новинах можемо говорити лише про факти. Виняток — якщо йдеться про конкретний випадок і якщо маєш докази, що ця людина справді терорист». Отож, додержуючись цієї настанови та з огляду на презумпцію невинуватості, українські журналісти не мають права вживати щодо російських окупантів і доморощених убивць, які скоюють злочини на сході України, всілякі «конотації», аж доки провину цих осіб не буде доведено у судовому порядку. Зураба Аласанію повторює ще одна професіоналка — ведуча телепрограм hromadske.tv Анастасія Станко, яка у Школі журналістики наставляла неофітів, що вислови «терористичні війська» щодо збройних формувань «ДНР/ЛНР» та «наші герої» стосовно українських вояків — це «пропаганда», неприпустима для об’єктивних і чесних журналістів.

Особиста справа кожного, погоджуватися чи ні з такою відстороненою позицією, доречною хіба для тих, хто вважає збройну агресію сусідньої держави проти України «громадянською війною», а кримінальні збройні формування, що за законодавством будь-якої навіть найдемократичнішої країни підпадають під визначення «злочинні», — «мирними протестами громадян». Однак як сказав російський політик Анатолій Собчак ще під час розслідування подій 9 квітня 1989 року в Тбілісі, коли під ударами саперних лопаток радянських солдатів із внутрішніх військ загинуло 19 учасників мирного мітингу, зокрема 16 дівчат-грузинок, «істина національності не має».

Беззаперечні факти засвідчують, що серед так званих ополченців «ДНР/ЛНР» — величезна кількість громадян Росії, зокрема навіть із явно не типовою для слов’янських народів зовнішністю, а більшість бойової техніки «ополченців», серед них сумнозвісний «Бук», з якого збито пасажирський літак, походженням зі збройних сил Російської Федерації. Чи потрібні вагоміші докази прямої збройної агресії сусідньої держави, захоплені якою території згідно з нормами міжнародного права окуповані, відряджені до України кадрові російські військовослужбовці — окупанти, а найнятий для «допомоги» «ДНР/ЛНР» російський «сброд» на кшталт «казаков» і «урків» — найманці?

Отож для справді об’єктивних і чесних журналістів не підконтрольні нині Україні території Донбасу, поза всяким сумнівом, окуповані так само, як Крим. Відповідно ті українські громадяни, які зі зброєю у руках пішли на службу до окупантів, — ніякі не ополченці, а у кращому разі колабораціоністи, а якщо на їхніх руках кров — то терористи і вбивці. З такими у роки війни, якщо про це забули «любителі георгіївських стрічок», не церемонилися, привселюдно вішаючи зрадників Вітчизни на майданах за швидким і праведним вироком трибуналів. 

Віктор Шпак