Віртуалізація та бурбонізація

Віртуалізація та бурбонізація

1938
Ukrinform
Українські політики віддають перевагу акаунтам у соціальних мережах для оприлюднення різноманітних заяв. В такий спосіб вони йдуть шляхом найменшого опору та намагаються приховати власну неспроможність до діалогу з людьми. Це свідчить про те, що вони як ті Бурбони – нічого не зрозуміли та нічому не навчилися.

Вже кілька років у тренді для політиків – свій акаунт, здебільшого у мережі facebook. Щоправда, самостійно ведуть його далеко не всі, проте ті з слуг народу, хто спромігся на самостійне плавання у бурхливому віртуальному океані, отримує помітні дивіденди, зокрема, у вигляді міністерських портфелів та депутатських мандатів. Заради справедливості зауважу, що далеко не кожен політик виявляється спроможним стати «зіркою соцмереж», хоча здавалося б, що простіше за високого рівня інформованості. 

Фанатичне використання соціальних мереж має і прагматичне пояснення. По-перше, в такий спосіб легко вибудовувати діалог з виборцями – небажаних співрозмовників можна легко відправити в бан. По-друге, у соцмережах можна розганяти різноманітні інформаційні повідомлення, які мають практичну користь, та й створення фан-клубів того чи іншого політика – тенденція вельми поширена. Принцип «Не створи собі кумира» в українському сегменті соцмереж практично не працює. 

Є ще один нюанс: віртуалізуючи власну політичну активність, українські політики йдуть шляхом найменшого опору. Вони роблять ставку на представників креативного класу, які мають підхопити меседжі та понести їх в маси. Проте досить часто завсідниками приватних інтернет-представництв українських політиків стають не бажані креакли, а їхні химерні антиподи – боти, яких у своєму розпорядженні мають більшість впливових політичних сил. 

Facebook-ізація політики спричиняє найгірше – викривлене сприйняття реалій. Про це переконливо засвідчили і результати дострокових виборів мера Кривого Рогу, призначення яких було вимучено «Самопоміччю» наприкінці минулого року. Велике промислове місто піддалося умовлянням та підкупу Вілкула-старшого з куди більшою охотою, ніж обіцянкам «інтернет-героя» Семена Семенченка. 

На жаль, переважна більшість тих, хто відносить себе до політичної еліти, не готовий до важкої повсякденної праці – зустрічей та спілкування, каналізації проблем та дискусій. Їм куди простіше будувати імідж на віртуальних конструкціях, свідомо відриваючись від реальних проблем.

Євген Магда, виконавчий директор Центру суспільних відносин

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства
Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-