Парламентська коаліція. Є, нема, не варте дискусії? - 11.03.2016 14:05 — Новини Укрінформ
Парламентська коаліція. Є, нема, не варте дискусії?

Парламентська коаліція. Є, нема, не варте дискусії?

1442
Ukrinform
Питання про владу традиційно вирішується без урахування букви закону

Чи існує наразі у Верховній Раді владна коаліція - де-факто чи хоча б де-юре?

Питання виникло ще 18 лютого, коли голова фракції партії «Самопоміч» Олег Березюк заявив про вихід своєї фракції з парламентської більшості. Днем раніше це саме зробила «Батьківщина», а фракція Радикальної партії Олега Ляшка заявила про подібне ще 1 вересня минулого року.

Минуло майже три тижні, а чіткої відповіді так і нема. Приміром, визнаний авторитет у галузі конституційного права, народний депутат України 3-6 скликань Юрій Ключковський на запитання Укрінформу, чи існує досі де-юре парламентська більшість, відповів: «Не знаю. Треба дивитися, яким чином оформлений вихід з коаліції фракції партії Ляшка - чи є відповідні заяви від усіх членів фракції. Такі документи поки недоступні». Або Борис Беспалий, політичний експерт, народний депутат 3-5 скликань: «Ситуація із існуванням коаліції невизначена і кожен трактує, як йому зручніше».

Хоча, здавалося б, про що говорити, хіба простий підрахунок депутатів згаданих трьох фракцій не показує, що «більшість» - уже не «більшість» (фракції БПП «Солідарність» та «Народного фронту» разом налічують лише 217 голосів)? Однак арифметика писаних законів в українській політиці не діє, тут діє своя «алгебра» і «тригонометрія», яка дає протилежний арифметичному додаванню-відніманню результат, а саме: спікер Володимир Гройсман не оголосив про розпад коаліції, а отже формально вона існує. Ось як це пояснює віце-спікер Оксана Сироїд: «Юридично ми можемо довго сперечатися. Немає юридичного регулювання про формування чи розформування коаліції. Зміни до регламенту не були внесені. Тому я би навіть в ці юридичні деталі не вдавалась. Оскільки спікер не оголосив про припинення діяльності коаліції, вона існує в принципі. Але це не варте дискусій».

Ситуація, коли на просте, якщо керуватися писаними законами, питання авторитет рівня Ключковського відповідає «не знаю», а заступник голови Верховної Ради каже, що це «не варте дискусій», сама по собі абсурдна, і ця характеристика стосується, звісно, не Ключковського і не Сироїд, а стану нашого законодавства і, що важливіше, практики його застосування найвищим політичним керівництвом, у даному випадку - керівництвом найвищого законодавчого органу.

Цікаво, що попри небажання формально визнавати розпад коаліції, українські політики легко проговорюються, що її фактично нема. Приміром, прем'єр-міністр Арсеній Яценюк, коли викладає своє бачення шляхів виходу з політичної кризи, каже, серед іншого: треба «відновити діяльність коаліції».

Або народний депутат з фракції БПП Іванна Климпуш-Цинцадзе: «треба повернутися до формування коаліції».

Наївно думати, що нині, під час двотижневої перерви у парламентській сесії, на усіх численних зустрічах, нарадах, перемовинах українські політичні лідери з'ясовують, чи існує де-юре коаліція, включився лічильник «30 днів», чи ще ні. Це питання їх просто не цікавить, вони напружено дебатують головне: хто і в яких пропорціях контролюватиме національний уряд.

Тож зафіксуємо і ми головне: принаймні на даний момент питання про формальне існування/неіснування парламентської коаліції, тобто буква закону, не є не те що визначальним, а навіть скільки-небудь важливим політичним фактором (тому, власне, і каже Оксана Сироїд, що «це не варте дискусій»). Воно стане таким лише в тому випадку, якщо лідери найпотужніших на сьогодні політичних (насамперед, БПП і «Народного фронту») не зуміють владнати політичну кризу домовленістю (неважливо - формальною чи непублічною) між собою із залученням якоїсь третьої сили, якою може бути будь-яка парламентська фракція, група чи навіть певна кількість позафракційних депутатів. Головне, аби політика уряду, погоджена БПП і «Народним фронтом», була підтримана арифметичною більшістю депутатських голосів. Якщо ж цього не вдасться досягти, то лише тоді вимушено згадають про букву писаного закону, про «30 днів» і про дострокові парламентські вибори як єдиний законний наслідок неіснування де-юре парламентської більшості. Невизначеність з фактом формального існування/неіснування коаліції якраз і потрібна нинішній владі, аби не обмежувати себе в часі для пошуку виходу з кризи.

Варіант дострокових виборів до парламенту теж, як і питання, чи існує коаліція де-юре, наразі не є важливим фактором політичного процесу, оскільки усі впливові гравці на політичному полі України, включно із Заходом, мають спільну думку, що дострокові вибори є небажаними. І українське суспільство теж як мінімум не єдине у бажанні дострокових виборів. Принаймні, потужного тиску суспільства на політиків з вимогою виборів ми не бачимо.

Тому головне політичне питання - питання про владу - поки що традиційно вирішується українськими політиками у своєму вузькому колі без урахування якоїсь там букви закону. Тобто, маємо ситуацію, яка вже в котрий раз оголяє одну з найбільших і найсуттєвіших українських політичних проблем, а саме: писані закони, включно з Конституцією, не мають у нас переваги над неписаними правилами політичного життя, над тим, що журналісти і політологи зазвичай називають «договорняками». Ось якраз у ці дні наші головні політичні гравці, за участі представників Заходу (міра цієї участі чітко не простежується суспільством, оскільки теж не є публічною), зайняті укладанням чергового «договорняка» на тему «персональний склад і головні завдання Кабінету Міністрів України».

Зрештою, нічого поганого у такому «договорняку» не було б, і ми не стали б його так нечемно називати, якби була впевненість, що його наслідком стане справді реформаторський уряд, діяльність якого буде благом для всієї країни і для всього суспільства, а не лише для кланових олігархічних груп і чиновників-корупціонерів, які зробили розкрадання держбюджету своїм класовим і сімейним бізнесом. На жаль, досі в історії незалежної України подібного прецеденту - некорумпований уряд - ще не траплялося. Що, природно, знижує практично до нуля оптимістичні очікування суспільства від чергової спроби еліти самотужки «розрулити» політичну кризу.

Юрій Сандул. Київ

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства
Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-
*/ ?>