Кінець «Європейської України»? Не думаю…

1283
Ukrinform
Протягом минулого тижня парламентську більшість покинули відразу дві фракції – «Батьківщина» і «Самопоміч». Відтак де-факто коаліція «Європейська Україна» припинила своє існування, і тепер депутати мають місяць часу для коаліційних торгів і формування нової більшості. Якщо за цей період не вийде домовитись, Президент отримає підстави розпустити парламент і оголосити дострокові вибори до Верховної Ради.

Однак ті, хто вже негласно розпочав передвиборчу кампанію, аби не проґавити момент, ризикують взяти фальстарт, адже при бажанні закон дозволяє як завгодно довго затягувати коаліціаду.

Припускаю, що багатьох могли збентежити протилежні за змістом заяви політиків, одні з яких говорили, що коаліція існує і продовжує роботу, а інші доводили, що це не так, і треба невідкладно домовлятися про новий коаліційний формат. Парадоксально, але і ті, й інші однаково мають рацію.

Справа в тому, що чітка процедура припинення діяльності коаліції депутатських фракцій не прописана ані в тексті Конституції, ані в біблії вітчизняного парламенту – Регламенті Верховної Ради. Так, у статті 83 Конституції зазначено, що розформування коаліційної більшості регулюється Регламентом, але в цьому документі відповідні норми просто відсутні. Всім, хто сумнівається у сказаному, раджу ознайомитись з актуальною версією Регламенту хоча б на офіційному сайті ВР. Таким чином, коло замикається, залишаючи політикам широкий простір для довільних трактувань у своїх інтересах.

Доречно відзначити, що, на відміну від «Батьківщини» і «Самопомочі», які офіційно перейшли в опозиційний табір, фракція «Радикальної партії» Ляшка свого часу зробила лише політичну заяву з цього приводу, не підтвердивши її жодними юридичними кроками, зокрема, не подавши офіційних заяв до профільного комітету. Тож на даний момент формально коаліція таки існує у складі трьох фракцій (БПП, НФ та РПЛ), що не дає правових підстав запускати зворотній відлік часу для створення нової коаліції.

В той час, як нормативно-правові акти не дають відповіді на процедурні питання, в тексті самої коаліційної Угоди передбачено тільки одну підставу припинення існування більшості – за рішенням загальних зборів всіх учасників коаліції. Як відомо, наразі таких зборів ніхто не проводив.

Безумовно, одним з найбільш дискусійних моментів довкола формального статусу коаліції є можливість її поповнення позафракційними депутатами, яких в Раді налічується більш як півсотні. Крім того, постає і питання переходу нардепів з інших фракцій і груп, що робить процес переформатування коаліції більш гнучким. Як не дивно, але навіть тут правова система України дозволяє відстоювати абсолютно різні політичні цілі. На сьогодні ми маємо два змістовно несумісних рішення Конституційного Суду, одне з яких забороняє фракційні «перебіжки» і формування коаліції з числа позафракційних (рішення КС 2008 року), а інше узаконює можливість «тушок» і позбавляє фракції виключного права створювати парламентську більшість (рішення 2010 року). Яким із цих тлумачень керуватися, вочевидь, різні політсили вирішуватимуть по-своєму.

Нарешті, нещодавно президент заявив, що достроковий розпуск парламенту – це його право, а не обов’язок, яким він скористається лише у крайньому випадку. Тобто все залежить від політичної волі гаранта, і якщо така воля буде, то формально-юридичні підстави для розпуску знайдуться, а якщо ні – «коаліція без коаліціантів» може проіснувати ще довго, як би хто не рвався на дострокові вибори.

З одного боку, явні правові колізії і прогалини в законодавстві дозволяють досягти більшої політичної маневреності в умовах нинішньої кризи, дають більше часу і простору для діалогу та пошуку компромісів. Однак, з іншої сторони, коли ці недоліки використовуються свідомо і систематично, тоді правило політичної доцільності заміняє закон, а в країні настає анархія партійних інтересів.

Олександр Грановський, народний депутат України (БПП)
 

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства
Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-