Міркування після зустрічі Папи і Кирила

Міркування після зустрічі Папи і Кирила

1385
Ukrinform
Оскільки я там не був, мої міркування базуються тільки на спільному офіційному повідомленні, яке було оприлюднене обома сторонами.

Мій загальний висновок як українського християнина і члена Української  Греко-Католицької Церква такий, що при зустріч, помимо молитов, був відсутній Святий Дух, тобто це було діло проти Божого Провидіння, і тому воно  може принести тільки нещасний урожай.

Для мене особисто головний текст спільного повідомлення  не став несподіванкою, радше був передбачений. Напевно, більшість, якщо не усі бажання Кирила і Кремля, були задоволені. Росія не могла надіятись на більш прихильну зустріч.

Правда, велика частина повідомлення відноситься до питання християнського єднання, що є позитивним і з  добрими намірами у міркуванні самого Папи та його редакторів, натомість просто фарисейство і замилювання людського ока з боку речників МП.

Чи можна було сподіватися чогось про російську агресію (не осудження, а  найменше – згадку про вторгнення на чужу територію), про суверенітет України, про переслідування українців на своїй власній землі чужим режимом, про переслідування представників інших національностей, наприклад, кримських татар, та грубі порушення людських, а між ними і релігійних прав у Криму та на завойованих територіях, про знущання над УГКЦ Московським Патріархатом як в Україні, так і в Росії?  Ні! Мовчанка у цих питаннях була  очікувана. Не тільки тому, що цього не дозволив би Кирил, але, на жаль,  також тому, що протягом майже двох років дії Папи Франтішека свідчили про те, що такі питання він не порушить.

У мене, одначе, була надія, що бодай спільне повідомлення буде ніяке і що тільки залишиться чорна пляма ще одної зустрічі світу моралі зі світом зла. Не сподівався я  кривдних та образливих фраз в сторону нас,  українців, – католиків УГКЦ та православних УАПЦ та УПЦКП. Тому, щоби не було непорозумінь, подаю уривки офіційного тексту спільно з моїм висновком, що, якщо повідомлення дійсно віддзеркалює домовлення, то ця зустріч була історично скандальна та мусить понести наслідки з боку українців Християнського віросповідання :

“Православні і Католики є з'єднані не тільки спільною традицією Церкви першого тисячоліття, а також місією  проповідувати Євангеліє Христа у світі сьогодні. Ця місія включає взаємну повагу членів християнських спільнот та виключає будь-яку форму намагань повертати до своєї віри інших (Християн -АЛ)”.

Це яскраве обвинувачення, яке робить МП століттям щодо УГКЦ і її старання ширити свою діяльність на східну Україну, а також на Російську Федерацію, де проживає чимало українців-католиків, але немає жодної споруди (церкви) на цілій території. Це також повторення імперіалістичного гасла про “Руський мир”, головним пропагандистом якого є Кирил.

“Сьогодні є ясним, що минулий спосіб  “уніатства” , зрозуміле як єднання одної спільноти до другої, відриваючи її від своєї Церкви, не є спосіб встановити єдність. Одначе духовні спільноти, які  витворилися у цих історичних обставинах мають право існувати...Православні і Греко-католики потребують примирення та взаємоприйнятних форм співіснування. ”

Це скривдження цілої УГКЦ, характеризуючи і називаючи її відривом від якоїсь матірної Церкви, мабуть, Російської Православної. Невідомо, чи Папа забув, що він представляє тих уніатів, що є не лише інтегральною частиною Апостольської Церкви, але ріки кров яких дали свідчення їхньої вірності та любови до Бога і Його Церкви. Тут Франтішек, після чотириста років співпраці, і мучеництва за вірність,  нехтує цим всім та дає до зрозуміння, що оформлення уніатської церкви було неправильним. Одначе,  воно сталося, і будьмо толерантними до цього. Ми, уніати, скажемо: «Нам не потрібно Вашої ласки. Нам треба тільки  ласки Божої».

“Є наша надія, що схизму між Православними вірними в Україні можна побороти через існуючі канонічні норми.”

Тут аж три дуже важливі наслідки, тобто обвинувачення та підтвердження.  По перше, МП в Україні постійно називає православних, які не належать до МП, а до УПЦКП і УАПЦ, єретиками. Це саме робить у спільному повідомленні і Папа . Друге – це канонічність МП, яку взагалі загадково осягнути,  але цим ствердженням Папа визнає МП канонічною церквою. В кінці Папа дає перевагу  МП у процесі єднання православних в Україні  через МП. Це перекреслює всі добрі відносини, котрі могли існувати безпосередньо між Ватиканом і Царгородом, і скріплює фантазію Москви як третього Риму. Без православних українців Царгород далеко не дорівнює Москві, а тут Папа Римський  вказує Царгородові, що шлях єднання не є безпосередньо з УПЦ КП а через МП.

Чи є можливим висвітлити позитивно це спільне повідомлення? Я думаю, що ні. Але прошу, перекрутіть це позитивно, Владико Борисе, як відповідальний за зовнішні справи УГКЦ. Навіть для Вас це буде трудним.

Аскольд Лозинський,
президент Світового конгресу українців

 

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства
Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-