«Заслужені» прислужники

«Заслужені» прислужники

1913
Ukrinform
Випадково натрапив на замітку сайту «Новости Донбасса» про те, що в Москві відкрили виставку сепаратистського змісту «Новороссия. Юзовка. Будущее начинается в прошлом».

Про це повідомляють і в так званому міністерстві культури «ДНР»: на відкритті експозиції крім членів угрупування «ДНР» також були перший заступник голови комітету Держдуми РФ з культури Йосиф Кобзон та лідер Компартії РФ Геннадій Зюганов. «Я хотіла звернути увагу суспільства на те, що населення Донецька не налаштоване визнавати Бандеру героєм, так само як і не налаштоване сприймати ту фашистську ідеологію, яка процвітає на Україні. Не можна стріляти в мирних жителів. Європа мусить знати правду. Тільки тоді настане справедливість. Через культуру я хотіла зробити свій внесок у встановлення миру на Донбасі», — каже автор виставки Тетяна Пономаренко-Левераш.

Реагувати на це лихослів’я спочатку не хотілося. Тим, хто не хоче чути і бачити очевидних речей, вже нічого не доведеш. А тих, хто пішов у несвободу добровільно, — не повернеш, не варто і кликати. Але коли паплюжать Україну та ще й в обіймах агресора, — промовчати не міг. Обурило й те, що честь і гідність країни ладні принижувати громадяни, яких сама держава ще вчора пошановувала найвищими нагородами. Адже псевдоміністр культури «ДНР» Михайло Желтяков — заслужений працівник культури України, а «миротворець» Пономаренко-Левераш — заслужений художник України. Високу нагороду вручав цій пані Президент Віктор Ющенко далекого 2009-го. За які заслуги? Схоже, за те, що у Донецьку про неї дізналися, коли перемалювала ледь не весь футбольний «Шахтар», починаючи від самого хазяїна. Згодом мисткиня взялася за портрет двічі «несудимого» гаранта Конституції, зобразивши колишнього завгара автогонщиком. Твір під назвою «Шлях чемпіона» художниця особисто піднесла Януковичу в 2013-му.

Однак тепер в окупованому Донецьку більшість згадує «Янека» скоріше з огидою. Нині там інші «герої», і саме їм прислужують колись уславлені Україною митці. Так, знаменитий ще два роки тому Національний український музично-драматичний театр ледь не в повному складі на чолі із заслуженим діячем мистецтв України тепер називається інакше і, як хизується сама керівник театру, збирає в Росії повні зали під час гастролей. Покійний багаторічний директор цього театру Шевченківський лауреат Марко Бровун і уявити собі не міг, що його рідна донька поставить колектив прислуговувати окупантам.

Ще один відомий у Донецьку осередок творчих людей — обласна організація Національної спілки художників на чолі із заслуженим художником України влаштовує виставки за підтримки самопроголошеної влади. Убоге враження справив проведений нещодавно в Донецьку фестиваль «Зірки світового балету», який свого часу збирав багатьох відомих майстрів. Цього разу закордонні виконавці, звісно, не приїхали, а анонсований організаторами учасник із Японії насправді натуральний бурят. Але якщо подібне й очікувалося, то у своїй демонстративній ненависті до України організатори самі себе перевершили. У віддрукованих програмках Євгена Денисенка назвали просто заслуженим діячем мистецтв — без назви держави Україна. Вадим Писарєв, Євгенія Хасянова і Людмила Стрельцова — просто народні артисти. Представлення таким чином митців, звісно, не випадкове (у лексиконі загарбників згадувати ворога навіть у нейтральному контексті — заборонено).

Та ніхто й не запитував у артистів, як їх тепер величати. Це Україна опікувалася митцями, а терористичній «ДНР» і її кремлівським ляльководам культурний розвиток заручників без потреби. Інша справа, чому визнані Україною діячі мистецтв пішли на службу до сепаратистів? Деякі з перебіжчиків зізнаються, що вчинили непатріотично, проте одразу починають звинувачувати Україну ледь не в усіх смертних гріхах. А більшість нічого осудного в своїй роботі на боці агресора взагалі не вбачає.

Доводилося чути, що варто пожаліти донецьких артистів, адже ті виступають перед своїм глядачем. Воно то так, але ж ці начебто «свої» шанувальники мистецтва голосували за «ДНР», кликали на площах міст Путіна зі зброєю, по-звірячому кидалися на українських патріотів і заручників. Але ж хто підтримає небагатьох митців Донеччини, які кинули напризволяще свої квартири і поїхали поневірятися Україною, бо вона для них — найвища цінність? Хто хоча б по телефону скаже добре слово митцям, які залишилися в окупації, але не пішли прислужувати окупантам?

І наостанок не вельми оригінальна пропозиція: публічно позбавити високих звань громадян, які паплюжать Україну і служать терористам. Для цього, певною мірою символічного акту, нашим владним установам, що постійно посилаються на брак коштів, грошей якраз і не треба. Потрібне тільки бажання дати належну оцінку «заслуженим» прислужникам.
 

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства
Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-