Олег Наливайко: Навіть у військовий час журналіст має нести людям правду
В умовах інформаційної війни, розгорнутої проти України з боку РФ, тема захисту вітчизняного медіа-простору набула особливо гострого звучання
04.12.2014 19:03 861

В умовах інформаційної війни, яка розгорнута нині проти України з боку Російської Федерації, тема впорядкування та захисту вітчизняного медіа-простору набула особливо гострого звучання. Про те, чому журналіст має виконувати свій професійний обов’язок навіть в умовах бойових дій, і чому право преси на власний погляд є передумовою для розбудови зрілого громадянського суспільства, Укрінформу розповів голова Державного комітету телебачення і радіомовлення України Олег Наливайко.

- Олегу Ігоровичу, на Ваш погляд, що означає ідея зі створення Міністерства інформаційної політики, яка у медіа-середовищі вже встигла отримати скажемо так, різні оцінки?

- Для того, щоб висловити своє ставлення до планів Уряду створити Міністерство інформаційної політики, треба побачити положення про це відомство.

Коли у березні цього року медіа спільнота рекомендувала мене в Держкомтелерадіо, ми визначили п’ять пріоритетів у законодавчому забезпеченні функціонування медіа-сфери: створення суспільного телерадіомовлення, роздержавлення друкованих державних та комунальних ЗМІ, розширення зони доступу до публічної інформації, посилення гарантій професійної діяльності журналістів, прозорість медіа-власності. Створення Мінінформу ми не обговорювали.

Невирішених питань у реагуванні на сучасні виклики в інформаційному просторі дуже багато. Повільно проходять документи в міністерствах і відомствах: проект стратегії розвитку інформаційного простору і проект доктрини інформаційної безпеки були підготовлені за три місяці, але так досі і не прийняті. Проекти законів, урядових постанов, у тому числі з визначених пріоритетів, погоджуються у відомствах місяцями замість тижня за регламентом.

Ще в травні були внесені пропозиції щодо розширення інструментарію, серед них - підпорядкування Держкомтелерадіо Концерну РРТ, видавництва «Преса України». Рішень досі немає.

Ми запустили радіомовлення на Росію і Крим, внесли зміни в формат УТР за рахунок мобілізації внутрішнього ресурсу. Але треба йти далі.

Необхідно створювати студії «телерадіопродакшен», інформаційні центри для реагування на інформаційну агресію РФ. Роботи дуже багато, а хто в якому кріслі або без крісла – це не суттєво.

Разом із тим, управлінський статус керівника галузі треба підвищувати. Юрій Стець – ефективний менеджер, досвідчений політик. Але головне, - пам’ятаєте, як там у Кіплінга в «Мауглі», - «він нашої крові», в цьому ні в кого з журналістського цеху сумнівів немає. Хто має інші думки – може подивитися протокол засідання Комітету ВР з питань свободи слова після бійні 1 грудня під Адміністрацією Президента, там є виступ Стеця. Думаю, що застережень щодо його кандидатури, щодо цензури або планів згорнути свободу слова більше не буде ніколи.

- Не секрет, що вітчизняний інформаційний простір завжди був для держави «чутливим моментом». У нас навіть не було єдиної концепції державної інформаційної політики. За Вашої участі як керівника Держкомтелерадіо, що змінилося у цій царині?

Голова Державного комітету телебачення і радіомовлення України Олег Наливайко

- Я вже другий раз у ту саму воду заходжу (очолював Держтелерадіо з вересня 2009 року по березень 2010 року). Проте у 2009-2010 роках була кардинально інша ситуація, інша країна…

Ситуація в березні цього року була вкрай напружена. Багато структур, зокрема обласних державних телерадіокомпаній, зайняли розмиту позицію. Коли ми почали визначати, в якому напрямку діяти, виявилось, що треба було займатися буквально всім. Система рвалася з усіх боків під впливом революційних змін, внаслідок агресії РФ та відсутності коштів.

Тоді ж визначилась головна проблема - відсутність адекватних документів стратегічного плану. І хоча багато хто говорив, що головне окремі «дірки залатати», ми вирішили, що треба розпочати розробку стратегії. Активно включилися в роботу наші спеціалісти, представники Інституту стратегічних досліджень, медіа-спільноти. Протягом трьох місяців, як я вже згадував, були підготовлені два важливих документи: стратегія розбудови інформаційного простору до 2020 року і доктрина інформаційної безпеки.

Ключовою проблемою була інформаційна безпека, проблема інформаційної агресії з боку Російської Федерації. А з іншого боку, треба було думати про те, як підготувати такий закон, який би не повернув нас до диктаторських часів у вимірі свободи слова. Тож розробляли такі законопроекти, які діятимуть не лише у ці складні часи, але й на перспективу.

У результаті в парламенті були проголосовані кілька пріоритетних законопроектів - про суспільне телерадіомовлення, про розширення зони дії закону про доступ до публічної інформації, про захист гарантій професійної діяльності журналістів. Останній проголосовано у першому читанні. Сподіваємося, що нова Верховна Рада найближчим часом прийме цей документ і в другому читанні.

Ще один з ініційованих законопроектів стосується прозорості медіавласності. Закон ще не проголосований. Однак після набуття чинності він зобов’яже розкритися кожного з власників і акціонерів телерадіокомпаній. Таким чином, ми маємо підійти до вирішення болючої теми, коли найбільшими інформаційними ресурсами України володіють офшори.

Негативом у стратегічному плані є провал голосування Закону про роздержавлення друкованих державних і комунальних ЗМІ. Цей законопроект був погоджений з редакторським корпусом, із громадськістю та відомствами. Над ним разом із Держкомтелерадіо працювала Спілка журналістів, інші медіа-організації, експерти Ради Європи. Тож коли у квітні ми вносили його на розгляд парламенту, були абсолютно впевнені, що за нього депутати проголосують. Однак для прийняття закону не вистачило кількох десятків голосів.

За цей час ми його доопрацювали і внесли на розгляд уряду. Вважаємо, що він є одним із тих законопроектів, які повністю змінять палітру нашого інформаційного простору.

- Багато йшлося про створення суспільного телебачення і радіомовлення для України як країни європейської. Ви говорили про те, що цей проект розпочнеться вже з 1 січня наступного року. Чи все готово до старту суспільного мовника?

Голова Державного комітету телебачення і радіомовлення України Олег Наливайко

- Під час нещодавнього перебування в Харкові я отримав питання від колег з обласного ДТРК, що їм робити з 1 січня. Відповів: виходити на роботу і працювати. Дійсно, багато в кого немає розуміння, що ж це насправді буде.

У наступному році цей проект стартує однозначно. Це не означає, що з першого дня нового року все зміниться на телеекрані чи в радіоефірі. Але ми ще до прийняття Закону зорієнтували державні телерадіокомпанії - контент повинен змінитися. І на сьогодні він у більшості випадків відповідає законопроекту про суспільне телерадіомовлення.

Але залишається багато організаційних проблем. Потрібно зареєструвати національну суспільну телерадіокомпанію. Зараз Мін’юст працює над формою цієї компанії.

Тут може бути два підходи.

Проект Кабміну про створення національних суспільних телерадіокомпаній передбачає ліквідацію обласних держтелерадіокомпаній. На базі цих структур і створюватиметься національний суспільний телерадіомовник. Тобто, маємо ліквідувати всі обласні компанії, щоб створити акціонерне товариство.

Але в цій системі працює понад 6 тисяч людей. І, схоже, саме слово «ліквідація» їх дуже налякало. Насправді ж, маємо пояснити, що йдеться про створення нової структури.

Інший шлях - як прописано в Законі, створення національного мовника на базі ОДТРК через їх реорганізацію. Тобто, ОДТРК виступатимуть у якості регіональних суспільних мовників. За цією схемою створюється єдина національна суспільна телерадіокомпанія, і йдуть включення регіонального інформаційного продукту. Ці обласні мовники стають громадськими мовниками та формують своє правління, наглядові ради на обласному рівні. З цього приводу от саме і йдуть дискусії. На моє глибоке переконання, без них не обійтись, бо ми приймаємо стратегічні рішення і на помилку не маємо права. Але це компетенція парламенту, який повинен внести зміни в Закон.

А паралельно йде процес формування наглядових рад, які в подальшому фактично переймуть на себе функції уряду та Держкомтелерадіо в управлінні мовником.

Національна рада з питань телебачення та радіомовлення зібрала за дев’ятьма категоріями пропозиції громадських організацій щодо того, хто хотів би взяти участь в обранні членів наглядової ради. Будуть представники від медійних структур, спортсменів, учителів, науковців тощо. Загалом збираються пропозиції від громадських організацій, які більше трьох років працюють у цій сфері, мають всеукраїнський статус. Шляхом рейтингового голосування вони будуть визначати одну людину до наглядової ради. Сподіваємося, що протягом січня-лютого вона буде сформована. Також маю надію, що буде представник від кожної фракції чи депутатської групи у Верховні Раді. Однак, наголошую, що це будуть не депутати: фракції чи групи мають делегувати до складу рад авторитетних людей, фахівців, які мають незаплямовану репутацію.

Для нас важливо створити суспільного мовника, сформувати наглядову раду і стартувати.

- Яким, у Вашому розумінні, має бути українське суспільне телебачення і радіомовлення?

- Насамперед, суспільне телебачення має забезпечувати інтереси суспільства, а не якихось олігархічних груп чи політиків з пріоритетом отримання прибутку.

Сьогодні контент державних телерадіокомпаній формується через держзамовлення, орієнтується на активне висвітлення діяльності державних структур і уряду. Створення ж суспільного телерадіомовлення передбачає заборону на втручання державних структур у діяльність мовника.

За суспільного телебачення і радіомовлення всі повноваження переходять до наглядової ради. Саме вона визначає, як діяти. Єдиним органом, який може втручатися у формування контенту, залишається редакційна рада, половину якої формує трудовий колектив, а іншу половину - наглядова рада. Таким чином виключається державне втручання.

Сподіваюсь, що спостережна і редакційна рада сформують такий контент, який не виконуватиме чиїсь політичні завдання і не буде відстоювати відповідні економічні інтереси.

Важливим моментом у роботі суспільного телебачення та радіомовлення є також обмеження реклами – до 5% від ефірного часу. Все це допоможе забезпечити трансляцію цікавого і корисного для суспільства матеріалу.

- Однією з особливостей нинішнього українсько-російського конфлікту є потужна інформаційна війна. Важко зараз знайти захист від агресивної кремлівської пропагандистської машини. Над якими заходами із запобігання такому ворожому інформаційному впливу працює зараз Ваш комітет?

- Є дискусії про те, чи повинен бути журналіст у цих умовах пропагандистом. Зрозуміло, він має бути патріотом. Але більшість колег, медіа-спільнота вважають, що навіть у військовий час журналіст має виконувати свої функції - насамперед повинен готувати правдиві збалансовані публікації. Саме правдиве висвітлення тих чи інших подій і є контрпропагандою, що ефективно діє проти інформаційного впливу. Давати відсіч пропаганді Кремля треба правдою.

Відповіді на ті чи інші інформаційні загрози повинні оперативно давати спеціальні установи, зокрема РНБОУ, СБУ. Журналісти ж у будь-яких умовах повинні доносити аудиторії саме правду.

До речі, основна наша перевага у тому, що нам уже не треба вказувати на неправдивість тієї чи іншої російської інформації, люди самі вже це добре розуміють.

Проблема виникає тоді, коли в інформації українських журналістів є хоч частина неправди. Неперевірена, неправдива інформація підриває довіру до наших ЗМІ.

Тож я переконаний, що коли наші видання розпочнуть контрпропагандистську чи пропагандистську гру, то ні до чого доброго це не призведе.

Займатися пропагандою повинне, зокрема, іномовлення. Воно покликане вести пропагандистську роботу, популяризувати ті чи інші досягнення держави, давати контрпропагандистські відповіді на сучасні загрози.

- Активними є дії Кремля щодо просування своїх інтересів шляхом впливу на західну аудиторію, зокрема засобами медіа. Яка доля функціонування українського іномовлення?

Голова Державного комітету телебачення і радіомовлення України Олег Наливайко

- Масштаби цієї проблеми ми усвідомили у березні, коли виявили, яким у нас є ресурс іномовлення. Він повністю зруйнований. У Броварах радіопередавальний центр разом із вежею порізали на метал. На його місці будуються котеджі. Розформована редакція, яка займалася радійним іномовленням.

Щодо телевізійного іномовлення. Компанія УТР у більшості працювала не на закордон, а в Україні, що є великою помилкою. Пригадую одну з колегій Держкомтелерадіо (тоді я працював у Спілці журналістів), коли керівник УТР повідомив, що розпочав мовлення в Уругваї. Уругвай є прекрасною країною, однак навряд чи пріоритетною для нас…

Не секрет, що кошти в країні знайти дуже складно, оскільки вони в основному скеровуються на армійські проблеми. Та все ж ми знайшли можливість для того, щоб з 1 грудня відновити радіомовлення на Крим, Донецьк та Луганськ, Російську Федерацію до Санкт-Петербурга і Москви включно. Обговорюємо технічні можливості продовжити радіотрансляцію до Уралу.

Кажуть, що треба перемагати у боротьбі з Russia Today. Однак маємо розумно оцінювати сили. Для порівняння, бюджет Russia Today складає близько 400 млн євро, а бюджет нашого іномовлення - 23 млн грн.

Ми йдемо таким шляхом: переорієнтоване іномовлення повинне працювати не на Уругвай, а на Російську Федерацію, Крим, на Європу. Раніше контент формувався в основному з документальних фільмів та добірки культурологічних програм. В умовах війни ми не можемо собі цього дозволити. Тому в основному іномовлення орієнтуватиметься на новинні програми. Формуватимемо новини і доноситимемо до громадян РФ та Європи.

У цьому сенсі вдало підставив плече і приватний бізнес. Зокрема, група компаній «1+1» у серпні запустила проект з іномовлення.

Щодо серіалів. Ви знаєте, що Національна рада з питань телебачення та радіомовлення призупинила трансляцію цілого ряду російських телеканалів, багато мовників відмовились від російських серіалів.

У цьому зв’язку постає питання про те, що ж демонструвати глядачеві. Тому йде робота над створенням кількох телевізійних серіалів. Одна з медійних груп розпочала зйомку перших серій про Національну гвардію. Дуже цікавий сюжет: беркутівець і революціонер, які діяли під час Майдану, разом потрапляють у зону АТО, аби боронити Україну.

Що стосується агентств та Інтернет-видань. Ми всіляко намагаємося підтримати, зокрема, Укрінформ у його роботі. Маю на увазі наповнення англомовного сайту Укрінформу, відкриття корпунктів за кордоном, діяльність центру «Єдина Україна». Важливо, що Укрінформ активно розвиває свій прес-центр.

Ми також звернулись до приватних інформаційних агентств з тим, щоб вони посилили свою англомовну стрічку. Це зробили майже всі.

- Яка роль відводиться Укрінформу у здійсненні інформаційної політики держави?

- Мені здається, що Укрінформ за останні півроку досить серйозно просувається вперед. Цитування Укрінформу, на мій погляд, дуже зросло. Відвідування сайту теж - тут статистика говорить сама за себе. Довіра до стрічки новин тільки посилилась.

Якщо раніше зі стрічки Укрінформу було чітко зрозуміло, що це державне урядове агентство, то зараз стрічка наповнена думками, експертними висновками. Інформація вже не чорно-біла. Я так розумію, що редакторський корпус Укрінформу вміє тримати удар, бо очевидно ці нові підходи не всім подобаються.

- То як нам разом перемогти в інформаційній війні? Вести наступальні чи оборонні дії?

- Не можна забувати, що ключові норми розвитку інформагентств – оперативність, правдивість, збалансованість. Якщо від них відмовлятися, то ми будемо схожі на наших російських колег. Журналісти мають відстоювати саме ці позиції.

Мені доводиться часто спілкуватися з європейськими і американськими журналістами. Можу сказати, що у них немає довіри до російських ЗМІ. І довіру до російських ЗМІ буде ще важче відновити, ніж довіру до президента Путіна.

Що стосується відповіді на відверту брехню, то треба відповідати. І в той же час пам’ятати, що маленька брехня з нашого боку породжує великі проблеми. Я прихильник того, що на спеціальні інформаційні заходи мають моментально реагувати спеціальні служби. Поки цього немає у повній мірі, над цим працює зараз багато волонтерів, блогерів, працює ентузіазм та громадянська активність.

У березні-квітні ми вирішили організувати доставку друкованих видань на території Донецької та Луганської областей, які були звільнені від терористів або ж все ще залишаються захопленими. Зіштовхнулися з державним механізмом, який працює дуже повільно, складно. Нам довелось піти іншим шляхом. Ми звернулися до медіа-спільноти, до волонтерів, які допомогли доставити ці видання і продовжують це робити.

- Як у нас справи з книговиданням, адже ця сфера також перебуває у віданні Вашого комітету?

Голова Державного комітету телебачення і радіомовлення України Олег Наливайко

- Є програма «Українська книга», яка передбачає виділення бюджетних коштів на видавництво книжкової продукції. Минулого року книги були віддруковані. Їх отримали бібліотеки, інститути, однак гроші за них не були сплачені. Борг за минулий рік складав 21 млн грн. Як би не було складно країні, враховуючи необхідність фінансування збройних сил, весь борг перед видавцями цього року був повністю погашений.

Ми довго радились щодо можливості виконання програми цього року. Позиція уряду була чітка: треба виконувати програму. З гордістю можу сказати, що цього року бібліотеки вже отримали перші книги. Продовжуємо роботу у цьому напрямку.

Активне залучення волонтерів і в цій сфері має ефект. Ми звернулися до видавничої спільноти з проблемами формування бібліотек у Слов’янську, Краматорську та інших містах, де згоріли бібліотеки, чи сам перелік книг, здається, підбирав Кремль. Спільними зусиллями від видавців було зібрано 450 тис. примірників книг. Вони доставляються в бібліотеки, а також нашим хлопцям, які беруть участь в АТО.

Нещодавно був в Ізюмі. З колегою з полтавської редакції взяли діжку меду, а також книги, і поїхали на український блокпост. Нашим хлопцям було приємно отримати мед, але треба було бачити їхні очі, коли вони отримали книги…

Що стосується галузі в цілому, хочу зазначити, що є великий інтерес до української книги. На полицях збільшується кількість продукції українських видавництв.

Однак і тут є проблемний момент. З першого січня закінчується пільга на звільнення від ПДВ книжкової продукції. На мій погляд, якщо вона не буде збережена, то це стане суттєвим ударом по всій видавничій сфері.

Саме тому разом з видавничою спільнотою ми внесли пропозиції про продовження цієї пільги. Вдалось переконати коаліційну більшість у парламенті і зберегти її.

Однак не пільга є головною. Треба збільшувати кількість продажів, створювати мережі для поширення книжкової продукції. Намагаємося внести пропозиції, як спонукати місцеві громади до того, щоб вони надавали приміщення для продажу книжок з пільговою орендою.

Також є проблема з папером. Вірніше, з відсутністю українського паперу. Наші комбінати фактично вже не випускають паперу. Папір на сьогодні є стратегічним ресурсом. Більша частина надходить з Росії, трохи з Польщі, Фінляндії, Китаю. Тож треба робити серйозні кроки з диверсифікації. Також варто думати про відновлення українського паперового виробництва. Ми просто можемо потрапити у таку ситуацію, що Росія разом із перекриттям газу перекриє паперові поставки в Україну.

- На чому ще зосереджений Держкомтелерадіо у своїй повсякденній роботі?

- Ми намагаємося вирішувати стратегічні питання, а разом з тим, робимо і практичні речі.

Зокрема, багато років ішлося про те, що наше державне іномовлення не має FM-покриття. Про це багато писалося, подавалися заявки на отримання ліцензій, але питання не вирішувалося. Перше, що ми зробили, - прорахували частотний ресурс для нашого державного радіо, яке з часом стане суспільним мовником.

Було певне розпорошення: мовлення вела державна національна радіокомпанія, ОДТРК теж мали FM. Зараз ми виводимо всіх на єдиний частотний ресурс, де 20 годин має мовити державна національна радіокомпанія, 4 години – обласне радіо.

Якби не було важко в умовах безгрошів’я, але за останні півроку вдалось відкрити дві нові цифрові студії у Полтавській і Львівській ОДТРК.

Або ось в Івано-Франківській області історично ніколи не було державного телебачення. Не залучаючи додаткового бюджетного фінансування, ми отримали цифрову ліцензію, і вже 25 грудня плануємо розпочати мовлення Івано-Франківського телебачення.

Такі кроки, такі, на перший погляд, не наймасштабніші, справи також впливають на те, який інформаційний простір ми матимемо. А, значить – і яку країну. І тут другорядних речей не буває….

Ліна Клепач, Київ.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-