Адам Міхнік: Путіну загрожує «майдан» великоросійської чорної сотні
Майбутнє Європи, вважає інтелектуал, головний редактор часопису Gazeta Wyborcza Адам Міхнік, зараз вирішується в Донецьку і Луганську
10.09.2014 16:28

Один із найяскравіших польських інтелектуалів, головний редактор найрейтинговішого в Польщі ліберального часопису Gazeta Wyborcza Адам Міхнік завжди був небайдужим до України. Своїми поглядами на події в нашій країні, політику Росії та Заходу він поділився під час спілкування з власним кореспондентом Укрінформу в РП, що відбувалося за філіжанкою кави у робочому кабінеті Міхніка, до стелі заповненому книжками і стосами газет.

- У 2012 році Ви написали лист до Юрія Луценка, який тоді перебував у в'язниці, зі словами підтримки й очікуванням, що ситуація в Україні рано чи пізно зміниться. Чи думали Ви тоді, що коло історії так швидко закрутиться?

- Ні. Я був дуже наївним, оскільки думав, що Янукович “не кидатиме слова на вітер”. Він, декларував urbi et orbi (всьому світові - авт.), що підпише Угоду з ЄС, і я був переконаний, що він це зробить. Принаймні, він діяв так, ніби хотів це зробити. З перспективи часу бачу, що я помилявся. Але схожим чином думало багато людей, включно з моїми друзями з України.

От чого я зовсім не очікував, так це реакції на його відмову (підписати асоціацію - авт.). Під час конференції у Вільнюсі я зустрів Женю Кисельова, який розказав мені, що на Майдані вже зібралося 100 тисяч людей. Я подумав, що це - жарт, але він показав мені інформацію про це в Інтернеті.

Я був вражений, оскільки не сподівався на такий розвиток подій. Я не думав, що Янукович настільки дурний, хоча багато українських колег говорили, що він не має жодної концепції, і для нього головне - гроші та влада. Мені здавалося, що вони перебільшують, адже українці більші максималісти, ніж поляки, які є поміркованішими в оцінках. Але тоді вони мали рацію.

- З чим можна порівняти події на Майдані?

- Це складно порівнювати з чимось. Це був революційний процес, але це була революція іншого типу. Україна тоді не була диктатурою на кшталт арабських чи комуністичних країн, а напівдиктатурою. Ця революція була не стільки за свободу, скільки проти корупції, проти гнилого корупційному механізму держави.

Як завжди трапляється під час революцій - різні люди мали різні інтереси, не все було ідеально. Україні тоді закидали “Правий сектор”, який був у меншості на Майдані, у той час як в Москві, в російській Думі їхній «правий сектор» є значно гіршим за всі українські «сектори» разом узяті. Йдеться про Жириновського і всю пропагандистську машину.

Майдан був феноменом, він мав щось спільне з арабськими революціями, чи так званими “кольоровими” революціями - Помаранчевою у Києві, революціями у Грузії та Киргизстані, однак це було щось нове.

Фото: wikipedia

- В Україні існує думка, що не в 1991 році, а лише зараз ми отримуємо справжню незалежність. Ви можете погодитися з цим твердженням?

- Так, багато людей про це каже. Я чув це в Києві й у Львові. Мені з Польщі важко оцінювати. Але була пролита кров. Небесна сотня, а зараз ті, хто гинуть за оборону України - це люди з усієї країни, а не тільки з її заходу... Це формує нову ідентичність українського народу. А ідіотська теза Путіна про те, що українського народу не існує, є наочним свідченням його брехні.

- Окупація Криму, агресія Росії у східній Україні є провиною однієї людини - Путіна, чи на його місці міг би бути інший “умовний Путін” з огляду на затребуваність у Росії імперської політики?

- На це питання немає простої відповіді. У диктаторських системах роль першої людини є дуже важливою. У СРСР Брежнєв мав склероз і ледве говорив, але незважаючи на це, його голос був вагомим.

Без сумніву, Путін спирається на своїх людей і закоренілу психологію, пануючу в російському суспільстві, яке сприймає розпад СРСР як свою поразку. Для литовців чи поляків це стало визволенням, а для росіян, як це окреслив Путін, є найбільшою геополітичною катастрофою XX століття. І він говорив про це щиро, він справді так вважає.

Ця позиція може розраховувати на якусь підтримку в російському суспільстві, яке відчуває фрустрацію і розчарування. Але це все ненадовго. У подальшій перспективі це - шлях до російської трагедії.

Я не виключаю, що у випадку організації у Криму чесного референдуму, більшість населення могла б висловитися за приєднання до Росії. Так само невідомо, як зараз завершиться референдум у Шотландії, чи як це може бути в Каталонії.

З історичної точки зору, за останні 100 років Крим був більше російським, ніж українським, але він належав до Української держави. Зміна кордонів шляхом агресії та анексії є неприпустимою. Про це все можна дискутувати, але не запропонованою (Росією - авт.) мовою.

Окупація Криму викликала ентузіазм у росіян, мовляв Росія нарешті має серйозний успіх. Але що це за успіх? Незабаром кримчани побачать, що на них чекає катастрофа, адже їхні права в Україні ніхто не обмежував.

Звичайно, можна сказати, що українська влада для Криму нічого, чи майже нічого, не робила. Упродовж багатьох років Україна багато втратила через дії еліт. Але це все не виправдовує великоросійського імперіалізму.

Путін став заручником власної демагогії, він випустив джина з пляшки. Якщо він раніше боявся київського Майдану на Червоній площі в Москві, то зараз має боятися «майдану» великоросійської чорної сотні проти себе.

- Як можна зупинити Путіна?

- Україна самостійно це не зробить, вона мусить мати підтримку. Попри непослідовність дій Євросоюзу шодо Росії, політика ЄС загалом скерована у правильному напрямі. Виступ Обами в Естонії був дуже хорошим. Не виключаю, що Путіна можна зупинити. Але для цього необхідні послідовність, єдність і повна рішучість. Слід чесно визнати: Путіна може зупинити лише сила.

- Європа зараз не поспішає однозначно підтримувати Київ, введення чергових санкцій проти Росії супроводжується величезними труднощами й опором окремих країн. Чи Ви не бачите в цьому деякого лицемірства?

- Це правда, що Європа є поділеною. Зараз дуже багато залежить від того, чия позиція в Європі переможе. Призначення Дональда Туска (президентом Європейської ради - авт.) є сигналом для Москви, що ЄС обирає проукраїнську позицію. У московській пропаганді Польща, після хіба США, виглядає найгірше. Але загалом, не думаю, що політика ЄС щодо України є лицемірною.

- А як Ви оцінюєте політику Польщі щодо України?

- Вона є дуже виваженою, реалістичною і чесною. Але треба відверто визнати, що вона не є безкорисною. Польща зацікавлена в тому, аби Україні все вдалося: допомагаючи Україні - допомагаємо собі. Крайні праві сили в Польщі часто цього не розуміють. Але очевидною є стара теза, яку давно висловив Єжи Гедройць (відомий польський інтелектуал і журналіст XX cтоліття - авт.), що гарантією для незалежності Польщі є незалежна Україна.

Фото: krzysztofdubiel.blogspot.com

- Що Ви хотіли донести у своєму відкритому листі наприкінці липня до європейських політиків?

- По-перше, ми зобов'язані говорити правду про Україну, а не повторювати брехню путінської чи кисельовської пропаганди. Це - обов'язок журналістів, письменників, інтелектуалів.

По-друге, ми зобов'язані розуміти, що діється. Ми не можемо повторювати помилку, зроблену в епоху Гітлера і Сталіна, коли на певні речі закривалися очі. Ні, зараз не можна закривати очі, треба тиснути на наші уряди, аби вони усвідомили, що відбувається.

Звичайно, в Європі стикаються різні інтереси і різні стереотипи. Наприклад, сьогодні у часописі ми публікуємо звернення чеських і словацьких інтелектуалів, аби вплинути на уряди цих країн і змінити ставлення до Росії.

Нещодавно ми зустрічалися в редакції з групою чеських журналістів і пояснювали їм, що повторюючи фразу про американсько-російське суперництво в Україні, чеський прем'єр озвучує тези російської пропаганди. Але лицемірства в цьому не бачу, це - страх, неосвіченість.

Скажу більше: на мою думку ЄС і США у своїх діях пішли значно далі, ніж я очікував. Я думав, що буде гірше.

- Ви погоджуєтеся з твердженням, що майбутнє Європи зараз вирішується в Україні?

- Так, погоджуюся - в Донецьку і Луганську.

- Що зараз Ви, як польський журналіст та інтелектуал, можете сказати українцям у цій складній для країни ситуації?

- Я захоплююся ними й усім серцем є з ними. Але головне, щоб через кривду і страждання, яких зазнають українці, вони не захворіли на русофобію. Слід відрізняти Путіна від Росії. У Росії також є особи, які дуже рішуче засуджують Путіна.

- Але таких людей дуже мало в Росії...

- Це не має значення. Треба робити ставку на цю меншість. Колись Сахаров називав події в Афганістані “позорной войной”, і він теж був у меншості, але саме на його боці була правда. Опозиція в Польщі також колись була в меншості, але це ми мали рацію і перемогли.

Юрій Банахевич, Варшава.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-