24 роки тому, 21 грудня 1988-го, у небо вперше піднявся найбільший літак у світі - Ан-225 «Мрія». Спроектовано та побудовано цю унікальну транспортну повітряну вантажівку надвеликої підйомності на Київському механічному заводі. А підняв гіганта у повітря льотчик-випробувач Олександр Васильович Галуненко.
Спогадами про польоти на Ан-225, «Русланові», Ан-70 та інших літаках Герой України поділився з кореспондентом УКРІНФОРМу.
- Олександре Васильовичу, пам'ятайте, як все починалося?
- А як же! Я був командиром «Мрії», я її піднімав. Як зараз пам'ятаю: 21 грудня 1988 року це було. А в 1989 році ми її вже в Парижі представляли разом з «Бураном». Реакція була!.. Фурор неперевершений. І спеціалісти, і відвідувачі... Інтерес до нашого літака був величезний. Постійно була черга, від відкриття до закриття.
Але найбільше враження у мене залишилося після того, як ми показували «Мрію» у Сіетлі (штат Оклахома, США). У цьому місті знаходиться американський центр літакобудування - завод Boeing. Під час нашої презентації там стояли черги, натовпи народу, при тому, що у них взагалі черг не буває. Стояли по кілька годин, щоб дійти до літака, зайти, сфотографуватися, подивитися, доторкнутися.
Кожний другий американець, коли починав спілкуватися з екіпажем, був впевнений, що літак створили на Boeing. Коли ми пояснювали, що це зроблено в Україні, вони ще більше дивувалися, вони не знали, що таке Україна, Київ. У нас у штурмана виявилася з собою політична карта світу, так ми її вивісили на борту поряд з входом, фломастером обвели Київ, написали великими буквами. Таке здивування було!
- Ви, як спеціаліст, вважаєте, що досить однієї лише такої машини?
- Вважаю, що недостатньо. Справа у тому, що програму «Мрії» було спеціально створено під програму «Енергія-Буран» як перевізник. У майбутньому її планувалося використати як старт для «човників». Але Союз розвалився, програма розвалилася, і залишилася створена «Мрія» в одиничному примірнику.
Однак, наші конструктори - розумні. Вони відчували, що можна буде машину не тільки за цією програмою, а й у інших цілях використати. Тому її було створено у такому вигляді, в якому є, яка дасть змогу провести невелику модифікацію та зробити із неї просто комерційний літак для перевезення будь-яких вантажів. Зроблено це, правда, було з великим запізненням - 7 років простояла, не було своїх фінансів. Але потім АНТК ім. Антонова об'єдналися з «Мотор Січ», зробили модернізацію, довипробовували - провели близько 20 польотів, отримали сертифікат і пустили у світ на роботу.
Є сьогодні робота для неї, вона унікальна, немає більше у світі такого перевізника. Ось «Русланів» багато. Тому і замовники, роблячи свої агрегати, роблять їх вже під розміри «Русланів», а то в черзі на «Мрію» по два роки стояти треба. А було б дві такі, а ще краще три - було б простіше.
- Адже не секрет, що свого часу були виготовлені деталі та вузли для другої машини. Ось і керівництво Київського заводу «Авіант» якось заявило, що літак добудувати можна, але для цього необхідна сума близько $90 млн, а для проведення випробувань - ще приблизно $30 млн.
- Це не секрет вже давно, що друга «Мрія», скажімо, її агрегати, були виготовлені ще тоді для статвипробовувань. Але програма зупинилася. Фюзеляж, центроплан, два півкрила, хвостове оперення, навіть стійки шасі - усе це є. Тільки треба їх доробити. Але це коштує певну суму. У нас, напевно, така не знайдеться. Але ось якби хтось придбав цей проект, конструкторське бюро готове його виконати. Дай Бог, щоб це було реально.
Це буде і йому (потенційному замовникові) вигідно, адже він же літак не для виставок, а для роботи придбаває. А дві «Мрії» - це вже щось.
- Давайте поговоримо про інший унікальний літак, у якого складна доля. Про Ан-70.
- Внаслідок певних обставин і політичних, і економічних виявилося, що доля цієї чудової машини потрапила у «жорна», від цієї програми відмовилися. Слава Богу, два роки тому президенти повернулися до цього питання, розглядаючи авіаційну тематику у цілому, повернулися і до цієї програми.
Я другу машину після катастрофи як командир піднімав. І цикл випробувань був проведений моїм екіпажем. Перший Ан-70, як ви пам'ятаєте, розбився на четвертому польоті. (Перший політ середньомагістральний вантажний літак нового покоління, розроблений АНТК «Антонов», здійснив 16 грудня 1994 року. У 1995 році в ході випробувального польоту досвідчений Ан-70 зазнав катастрофи після зіткнення з літаком супроводу, загинуло 7 членів екіпажу - ред.).
- Страшно було піднімати машину після такої катастрофи?
- Ця професія пов'язана з ризиком. Що таке страх, якщо сказати по-філософськи? Цей нормальний стан людини. Якщо людина відчайдушна, у неї немає страху, то вона - клієнт поліклініки. А страх - це почуття небезпеки перед чимось. Воно нормальне у нормальної людини.
Питання у тому, яка реакція на це почуття небезпеки. Якщо вона не паралізує людину, не сковує її, а дає адреналін, підбадьорює швидше мислити та діяти - це добре. Люди так і розділяються. Якщо льотчик сідає за штурвал і його перемагає страх або він сідає за штурвал і у нього розпирає груди від того, що він такий герой, то він не готовий до польоту. Не про це він має думати, а про те, як виконати завдання. Про роботу. Ця робота. Усе решта - наслідки.
- Скільки ж усього польотів на Вашому рахунку?
- Стаж у конструкторському бюро у мене з 1975 по 2006 рік. Починав я з Ан-28, він тоді якраз проходив випробування. Потім були Ан-74, Ан-72 я брав участь. А на Ан-124-100 «Русланові» я як член екіпажу, як другий льотчик-випробувач - з першого підйому. На «Мрії» був командиром, Ан-70 з нуля починав, тому що до мене усього чотири польоти було, у нас матеріалів-то і не було ніяких... Отже багато.
- Родина, впевнена, хоч і розуміє все, але постійно хвилюється...
- Усі дружини, звичайно ж, хвилюються. У мене і син пішов по моїх стопах. Євген зараз працює в АНТК, він Ан-148 піднімав, Ан-140 першим піднімав. Він там зараз льотний начальник. Отже для родини - для дружини та матері - за двох вдвічі страшніше. Але витримує!
... За встановлення 110 світових авіаційних рекордів в одному польоті на Ан-225 «Мрія» ім'я льотчика-випробувача, Героя України, володаря орденів Знак Пошани, Дружби, За заслуги III ступеня; заслуженого льотчика-випробовувача СРСР Олександра Галуненка занесено до Книги рекордів Гіннесса. До Книги Гіннесса занесено і «Мрію», яка встановила майже 250 світових рекордів!
Ольга Танасійчук, ПЕКІН. 21 грудня 2012 року.