Трансплантація у США: список кандидатів на пересадку органів поповнюється через кожні 10 хвилин

У загальнонаціональному списку очікування трансплантації органів у США на даний час - 116,7 тисяч кандидатів на пересадку. У Сполучених Штатах ці люди мають право прикріплятися до кількох медичних закладів. Тому за реєстрацією список дещо більший і нині налічує 126,6 тис. заявок. Переважна частина з них - 101,1 тис. - на пересадку нирки. 16,7 тис. заявок стосуються трансплантації печінки, 3,4 тис. - серця, 1,2 тис. - підшлункової залози, 2,2 - печінки і підшлункової залози, 1,6 тис. - легенів, 49 - серця і легенів і ще 263 - кишечника.

Об'єднана мережа розподілу органів (United Network for Organ Sharing - UNOS) у США працює без вихідних і цілодобово, встановлюючи зв'язки між кандидатами на пересадку, донорами і центрами трансплантації за допомогою централізованої комп'ютерної мережі. Її база містить дані про усі випадки трансплантації у США з 1986 року.

За статистикою, успішними є від 80 до 90% пересадок органів. Торік у США було проведено 28 535 трансплантацій, що становить лише чверть від кількості людей у нинішньому списку. 22 517 пересадок зробили після смерті донора, і близько 6 тис. - від живих донорів (переважно нирки). Таким чином, середній термін очікування трансплантації становить 3-4 роки, але може розтягнутися і на значно довший період.

Список кандидатів на пересадку органів поповнюється через кожні 10 хвилин. У середньому щодня донорські органи знаходять для 79 осіб. США - це країна, де проводять найбільше у світі операцій з трансплантації органів. Водночас за статистикою щодня 18 осіб вмирають, так і не дочекавшись донора. У громадській організації «Національна мережа донорів органів» б'ють на сполох. Там зазначають, що кількість людей, які помирають в очікуванні пересадки була меншою у минулі роки (наприклад, у 1996 році таких було 10 осіб щодня).

На думку активістів, щоб переломити тенденцію зростання, треба докласти серйозних зусиль. В об'єднанні вважають, що проблема не в тому, що люди не хочуть жертвувати органи, а в регулюванні процесу.

У США серед тих, хто старше 18 років, зареєстрованих донорів - 43%. Процедура реєстрації донорства по смерті досить проста і може бути проведена при отриманні прав водія, або через заповнення і направлення відповідної форми (онлайн чи поштою) до органу управління охороною здоров'я штату. У такій формі зазначається, зокрема, на донорство яких саме органів людина погоджуєтеся, а також для яких цілей (трансплантація чи дослідження). Проте навіть якщо донор дав свого часу згоду, після його смерті центри трансплантації не зможуть купити його органи у випадку незгоди родини, через ризик судового позову.

У такій ситуації "Національна мережа донорів органів" взялася лобіювати схвалення у Конгресі законодавства, яке б надавало шпиталям та лікарям імунітет від судових позовів у випадках, коли наміри пацієнта пожертвувати органи оскаржуються членами сім'ї.

На шпальтах американської преси можна зустріти й інші ідеї щодо збільшення донорів в країні. Йдеться, передусім, про те, що існуюче законодавство, за яким продаж органу вважається кримінальним злочином, крім моральної, не створює жодних інших переваг для донорів. Таким чином, як варіант пропонується впровадження такого механізму, щоб людина, зареєстрована як донор, мала преференції перед незареєстрованими у випадку, якщо для неї самої виникне необхідність пересадки органу.

Нині список очікування трансплантацій у США формується на рівних умовах для всіх. Також вважається, що на швидкість просування у списку не може вплинути статус відомої чи багатої людини. Легальним способом зменшити очікування може стати тільки варіант застосування так званого прямого донорства, коли донор чи його родина дає згоду на пересадку його органу конкретній особі в конкретний час.

Урядові та неурядові організації в США, які підтримують трансплантацію, намагаються на своїх сайтах якомога повніше інформувати про її різні аспекти для усунення психологічних бар'єрів у тих, хто ще не прийняв рішення дозволити використовувати свої органи після смерті. Для цього, зокрема, оприлюднюють позиції різних релігій та течій.

Наприклад, щодо католицизму можна прочитати: «Донорство органів і тканин вважається актом милосердя і любові, і пересадка є морально і етично прийнятною для Ватикану». Щодо грецької православної церкви зазначається, що вона підтримує донорство при трансплантації «як спосіб до кращого життя людини», а також при проведенні досліджень, які приведуть до поліпшення профілактики захворювань.

Представники багатьох віросповідань зазначають, що рішення про участь у донорстві є індивідуальним для кожної людини. Серед іншого, це відноситься до буддизму, де поважається рішення тих, хто жертвує свої органи для порятунку інших життів чи розвитку медичної науки, але при цьому підкреслюється важливість того, щоб вони повідомили про свої наміри близьким.

У єпископальній церкві, де рекомендують серйозно розглядати можливість посмертного донорства органів, список близьких дещо розширений. Там наголошують, що донори мають «чітко поінформувати родину, друзів, церкву і адвоката».

Іслам рекомендує пожертвування органів як від померлих, так і живих донорів. «Мусульманські вчені з найпрестижніших академій одностайні у твердженні, що пожертвування органів є гідним похвали і в певних випадках може бути зобов'язанням», - йдеться на organdonor.gov.

Представники консервативного рух іудаїзму схильні розглядати посмертне донорство не тільки актом доброти, але й також як «зобов'язання», що зберігає людські життя. При чому зауважується, що «трансплантація не оскверняє тіло і не свідчить про неповагу до мертвих».

Серед тих, хто однозначно виступає проти донорства органів, наводяться лише кілька груп. Це, наприклад, цигани, які вірять у загробне життя, і прихильники синтоїзму, для яких пошкодження мертвого тіла вважається серйозним проступком і може порушити зв'язок родичів із померлим.

Наталія Костіна, ВАШИНГТОН. 23 листопада 2012 року.