Теракотова армія леніних. Яким буде музей тоталітаризму в Києві?

Теракотова армія леніних. Яким буде музей тоталітаризму в Києві?

1590
Ukrinform
Зразком послужать аналогічні музеї у Вільнюсі та Будапешті

Рік тому лідерами з декомунізації в Україні були Київ і Одеса. На сьогодні, за словами голови Українського інституту національної пам'яті Володимира В'ятровича, вже 987 населених пунктів змінили назви, в країні демонтовано більше 2,5 тисячі пам'яток тоталітарному режиму, перейменовано 52 тисячі вулиць.

А основним поштовхом до «ленінопаду» на території держави, звичайно ж, послужило знесення головного пам'ятника Леніну на бульварі Т. Шевченка під час Революції Гідності.

«За неповернення до комуністичного минулого, до догм СРСР, у 2014 році було заплачено більше ніж 100 життів. Але загроза повернення в «тюрму народів» залишається через агресію Російської Федерації. Тому «ніколи знову» – це мета створення музею монументальної пропаганди у Києві (у розмовному варіанті – музей тоталітаризму), і в тій же Одесі, і в інших містах. Ми хочемо допомогти громадянам подолати культурну травму радянського періоду і створити майданчик для конструктивного суспільного діалогу», – каже Володимир В'ятрович.

ГОЛОВНИМ ЕКСПОНАТОМ БУДЕ САМА СТАЛІНСЬКА ВДНГ

У голодному повоєнному 1949 року Йосип Сталін підписав документ про будівництво Виставки досягнень народного господарства Української РСР, за виконання якого, з ідеологічних міркувань, взялися з великим розмахом і не шкодуючи коштів.

Безліч павільйонів, що відмінно збереглися, і багато декоровані усіма атрибутами комуністичної епохи, як на фасадах, так і всередині, по суті, і є головною визначною пам'яткою майбутнього музею монументальної пропаганди. Якби застосувати до комплексу колишньої ВДНГ, (а зараз – Національного виставкового комплексу) закон про декомунізацію, то довелося б розкурочити усі будівлі. Від шпилів до внутрішньої штукатурки. Тому вирішено було влаштувати музей саме тут, рятуючи тим самим від руйнування і основний заповідник сталінської архітектури, що має статус охоронюваного законом.

За словами секретаря Київради та ініціатора створення музею Володимира Прокопіва, знадобився рік, щоб оформити концепцію музею, створити благодійний фонд, кошти якого підуть на оформлення експозиції та утримання музею. На все про все потрібно близько 20 мільйонів гривень, зібрано вже 15 відсотків від необхідного. Це дозволить до осені запустити першу частину музею – відкриту, яка розташується в алеї за корпусом №1. Друга частина буде у будівлі поруч з центральним входом. Її відкриють пізніше. Можливо, вхід у неї буде платним.

У столиці за останній час демонтували 144 монументи, пов'язані з радянською епохою, але мистецтвознавців, які відбирають експонати, зацікавили тільки 8 через їхню незаперечну художню цінність. Вони сподіваються, що на алею скульптур потрапить пам'ятник Мануїльскому роботи Івана Кавалерідзе, який представляє художню цінність і зберігається на території «Мистецького арсеналу» (монумент був знесений за часів Євромайдану), пам'ятник Щорсу, який мають демонтувати найближчим часом за спеціально розробленим проектом, бронзова скульптура з Подолу «Булижник – зброя пролетаріату», і деякі інші.

Нагадаємо: про знесення монумента Батьківщині-матері взагалі не йдеться. У зв'язку з виконанням закону про декомунізацію, демонтажу підлягають лише серп і молот на щиті скульптури. Проектом займається Інститут електрозварювання імені Патона. Крім того, необхідно вирішити, як розмістити національні символи на щиті. Фахівці вважають, що справжнє місце скульптурної композиції, що під аркою Дружби народів – у музеї тоталітаризму, але з багатьма майбутніми експонатами до моменту їх потрапляння «на алею більшовизму» має відбутися паперова і юридична робота.

ЗНАЙТИ «БУЛИЖНИК – ЗБРОЯ ПРОЛЕТАРІАТУ»

– Ми би хотіли включити в експозицію на алеї близько 50 скульптур, серед них будуть і ті, на яких зробимо зоровий акцент, – каже мистецтвознавець з Національного художнього музею України Оксана Парінова, яка безпосередньо займається наповненням музею експонатами. – Це можуть бути, наприклад, узагальнені (міфологізовані) герої жовтневого перевороту 1917 року. А з численних Леніних, виробництво канонічних постатей якого було поставлено на промисловий потік, створимо щось подібне до китайської Теракотової армії. Але поки ми не маємо того, що хотіли б виставити. Відбирати експонати для музею будуть мистецтвознавці та історики.

Експерти визнають, що багато чого з того, що було демонтовано раніше, сьогодні складно відшукати. Наприклад, багатофігурний монумент Жовтневої революції, який до осені 1991 року стояв на центральній площі Києва, а до 2001 року перебував на задвірках комбінату художніх виробів, розташованого на вулиці Васильківській. Невідоме і місцезнаходження пам'ятника Косіору, який прибрали з вулиці Артема. Фахівці кажуть, що переважна більшість зі 140 демонтованих бюстів і знятих з київських будівель табличок на згадку про більшовиків – не представляють художньої цінності. Але за їхній демонтаж та збереження несе відповідальність столичний департамент з благоустрою.

- Скульптури – це основне, але у громадському просторі українських міст залишається ще багато місць, заповнених гаслами, барельєфами, розписами, мозаїками тієї радянської епохи і вимагають деідеологізації. Але є і унікальні роботи радянського періоду, які представляють художню цінність і які фізично неможливо передати в наш музей, – каже Оксана Парінова. – У павільйоні створюваного музею будуть зберігатися речі, які не можна експонувати на відкритому повітрі, тут можна розмістити матеріали з архіву ЦК Компартії України, деякі фонди бібліотеки КПРС, експонати з музею Леніна в Києві.

Головне, що буде у новому музеї, – це живі лекції, зазначає мистецтвознавець, – на яких пояснять, чому, за яких обставин були створені пам'ятники, в яких умовах працювали художники. Потрібно розвінчати ідеї тоталітарного суспільства, щоб більше не повернутися в нього. У цьому плані кращими прикладами для нас є музеї тоталітаризму, створені у Вільнюсі та Будапешті.

РІЧКОВИЙ ВОКЗАЛЕ, КОЛИ ТЕБЕ ВРЯТУЮТЬ?

Ще один пам'ятник архітектури радянської епохи, гідний особливої уваги і декомунізаторів, і мистецтвознавців, і реставраторів – це будівля Річкового вокзалу на Поштовій площі в Києві – з безліччю збережених усередині, як вважають мистецтвознавці, унікальних експонатів. Він ніяк не може повернутися до життя.

Ще минулого року власники будівлі обіцяли киянам, що швидко підготують візуальну концепцію інтер'єрів, почнуть ремонт і збережуть унікальні роботи монументального мистецтва, а влітку відкриють доступ до нижніх поверхів. загалом ідея така: повернути Річковому вокзалу туристичне значення, створити єдиний простір з Поштовою площею, відкритий для всіх.

Тут хотіли розмістити 15 ресторанів, нічний клуб, туристичний центр, у якому можна буде купити квитки на прогулянкові катери, а у майбутньому, якщо відновиться регулярне судноплавство – і на пасажирські судна, що курсують по Дніпру. Планувалося також створити в приміщенні громадський арт-простір і ресторан-музей історії річкового транспорту та Дніпра.

На жаль, щось пішло не так, і тепер, за словами ідеолога реновації Річкового вокзалу Андрія Вавріша, презентація оновлень відбудеться у першій половині червня нинішнього року.

Нагадаємо, чим унікальні інтер'єри будівлі вокзалу.

Вони прикрашені вісьмома роботами, присвяченими історії України – це і шлях по Дніпру із варяг у греки, і Богдан Хмельницький, є мозаїка «Жовтень».

Як пояснювала нам мистецтвознавець Галина Скляренко, мозаїки Річкового вокзалу, створені у 1961 році, відкрили новий етап в українському монументальному мистецтві радянського періоду. Але саме з цих творів у стилі конструктивізму почався етап оформлення громадських будівель в Україні (і в усьому колишньому СРСР) роботами монументального та декоративно-прикладного мистецтва – мозаїками, розписами, керамічними та тканими панно, вітражами.

Це важлива частина культурного спадку радянської епохи. Унікальність робіт, створених художниками Іваном Литовченком, Ернстом Катковим, Валерієм Ламахом, полягає в тому, що вони використовували для мозаїк керамічну плитку та кольорові цементи. Раніше такі матеріали не застосовували. Крім мозаїк, у приміщенні вокзалу є цінний рельєф відомого скульптора Інни Коломієць, світильники, ковані огорожі та перила, облицювання інкерманським каменем (на жаль, він зафарбований). Мистецтвознавці вважають, що інтер'єр, створений в єдиному стилі, потрібно зберегти і не ставити ресторанні перегородки, що розділяють композиції. А те, що у будівлі вокзалу будуть ресторани, рік тому їх не бентежило, лише б у будівлю повернули життя та людей, і вона не стояла пусткою, тому що багато деталей інтер'єру вже вимагали термінового зміцнення та реставрації.

Тепер подивимося, що запропонують власники приміщення через рік після попередніх обіцянок.

Катерина Новосвітня. Київ


Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-