Чотири місяці війни: що ми дізналися про себе, про наших друзів і ворогів?
Позаду – 4 місяці повномасштабної війни. 17 тижнів неймовірного опору. 121 день ми творимо історію. Так, за героїчною боротьбою – дуже багато втрат і болю. Але крізь кров, піт і сльози ми доводимо всьому світові, що ми – дозріла нація, згуртована і мужня, з сильною волею до супротиву та перемоги. Символічно, що напередодні Україна отримала статус кандидата на членство у ЄС. А попереду на нас чекає головна перемога - у Великій Війні.
Позаду – чотири місяці, усього третина року… Спробуємо проаналізувати, що за цей час ми дізналися про себе, про друзів і про нашого ворога такого, чого раніше не знали?
УКРАЇНА: Ми дізналися, що для пострядянської України, для якої дехто шукав столицю в Москві, немає столиці ані в Брюсселі, ані у Вашингтоні, а є – тільки в Києві
«Україна продемонструвала свою дієздатність, як держава. По-перше, ми вистояли, хоча ніхто в світі не вірив, що протистояти «другій армії в світі» можна. Ми змогли, і то наочно продемонстрували, як цю «армію» мародерів, ґвалтівників і терористів слід бити», - говорить Укрінформу дипломат Вадим Трюхан.
Близько 35 тис. загиблих російських солдат і офіцерів, 10 тис одиниць знищеної техніки, в тому числі флагман ЧФ, ракетний крейсер «Москва», «нє імєющіє аналагов в мірє» гелікоптери, РСЗО, танки і так далі – тому беззаперечні підтвердження.
По-друге, Україна стала країною-кандидатом на вступ в ЄС. До 24 лютого про це можна було лиш мріяти. Зараз – це вже доконаний факт. Стратегічне визначення є.
По-третє, Україна зуміла стати «точкою зборки» для антипутінської коаліції, яка налічує вже 50 держав з усього світу: від Далекого Сходу до Австралії і Латинської Америки.
По-четверте, Україна і українці остаточно відірвалися від так званого «руськава міра», радянської спадщини і москви.
«У світі більше не залишилося людей і держав, які вважають Україну росією, і не знають хто такі українці. Відоме гасло «я думав, що знаю, що таке хоробрість, а потім я взнав про Україну», який висить на площах багатьох найбільших міст світу, - тому наочне підтвердження», - переконує Вадим Трюхан.
Політолог Ігор Рейтерович каже, що найперше ми зрозуміли, що ми є нацією, а наша держава є реально незалежною. Чотири місяці війни вкотре продемонстрували, що ми вже давно є частиною цивілізованого світу, зокрема Європи, а все інше - набуття повноправного членства в ЄС тощо - це вже не більше, ніж формальності. Бо все вирішується саме в такі моменти, це дуже точно показала війна.
«Ще важливий фактор… З одного боку, ми є надзвичайно привітними і миролюбними людьми, власне, ми завжди славилися своєю гостинністю, але в контексті відповіді ворогу - наша відповідь є такою, якою і повинна бути. Гадаю, для багатьох це було повною несподіванкою», - наголошує пан Рейтерович.
Нарешті, якщо говорити про Україну в контексті інтеграції в ЄС, то війна показала дієвість наших політичних інститутів, ніяка ми не держава 404. Якби Україна була настільки корумпована, як про те забивали всім голови наші вороги, вона би просто не витримала удару. А ми витримали і дали здачі.
«Ми без жодного лукавства і перебільшення можемо повчити на своєму досвіді тих же європейців тому, як варто реагувати на масштабні катаклізми і як з них виходити певною мірою переможцем», - перконує експерт.
«За ці чотири місяці ми дізналися, що ми значно стійкіші і сміливіші, ніж ми про себе думали. І це стосується як суспільства, так і держави, що здивувало ще більше. Ми побачили, що на виклик війни український парламентаризм зміг дати відповідь, депутати не розбіглася, а працюють, приймають закони. І це здивувало багатьох зовнішніх експертів і – деталь - мало обговорюється всередині країни, бо сприймається як належне», - розповідає політолог Олег Саакян.
Економіка. Виявилося, що ми здатні протриматися й не скластися, як той паперовий будиночок. Чого б, звісно, дуже хотілося нашому ворогу.
«Забігаючи наперед, думаю, що ми почали більше цінувати власну державу. Зокрема це стосується тих, хто поїхав в Європу й подивився на неї чи не вперше нетуристичними очима, а очима мешканця», - додає пан Саакян.
І побачив, що не тільки «немає другої країни, немає іншого Дніпра», як писав класик, але немає й іншої "Дії", інших стоматологій, супермаркетів, цілодобових аптек, і що на довідку, яку в Україні можна отримати онлайн або впродовж одного дня, за кордоном подекуди треба чекати декілька місяців, ведучи формальну переписку по пошті.
«Люди повернуться назад додому, і повернуться з новим досвідом того кращого, що є там, в Європі. Повернуться з розумінням того, що варто зберегти і примножити тут, тобто що в Україні є унікальним, і чого немає деінде у світі», - каже політолог.
Ми дізналися також принципово важливе, що війна не лише десь на Сході, і що всі 8 років ми були в одному човні – всі разом.
«І виявилося, що Захід, Схід, Північ та Південь – не наскільки далеко один від одного і не наскільки різні. І що поки десь на Донеччині діти їздять на лайбі, їх однолітки на Львівщині або Тернопільщині на ровері, а на Закарпатті на біціглях – тим не менш, усі вони їздили в цей момент на велосипеді під назвою "Україна". І дізналися про це після 24 лютого, - наголошує Олег Саакян. - Ми дізналися, що для пострядянської України, для якої дехто шукав столицю в Москві, немає столиці ані в Брюсселі, ані у Вашингтоні, а є - тільки в Києві. І відповідно любити, захищати і розвивати Україну більше, ніж українці в цьому світі не зацікавлений ніхто інший».
Нарешті, директор Інституту світової політики Євген Магда говорить, що ми, як держава, відбулися. І що ми довели всьому світові, що не розвалимося навіть у двобої з набагато більш потужним супротивником.
«І що для мільйонів українців українська державність, українська держава - не порожній звук. І вони, українці, щодня це доводять хто зі зброєю в руках, хто волонтерством, хто своєю позицією, - каже пан Магда. - Цифра у понад 90% тих, що вірять у перемогу над росією, для мене особисто корелює з результатами всеукраїнського референдуму 1991 року. Тобто це люди, які вірять в Україну як незалежну державу. І це дуже важливо. А те, що не 100%, то мене це не лякає, тому що 100% буває тільки в Північній Кореї. І ще – як це не трагічно – але важливо, що війна 24 лютого прийшла фактично в кожну українську родину».
Адже якщо з 20.02.14 по 24.02.22 українці сприймали війну по-різному, то тепер прийшло розуміння, що війна нікого не шкодує.
«І що російським ракетам абсолютно байдуже хто ти – україномовний "бандерівець" зі Львова, чи "рускоговорящий" житель Харкова», - підкреслив Євген Магда.
РОСІЯ: Ми думали, що росіяни нам не брати, а зрозуміли, що вони – не люди
«Україна здійснила для практичної деміфологізації рф більше, ніж усі наші західні партнери разом узяті. Маю на увазі, що тепер світ бачить, що там немає "другої армії", що там немає моральних орієнтирів, що там людиноненависницька ідеологія, як щодо своєї країни, так і в ставленні до сусідів, що рф – небезпечна для всіх», - каже Євген Магда.
Так, ворог змушує рахуватися зі своїм потенціалом, але абсолютно не заслуговує на повагу.
«Нинішня війна – найбільша війна в Європі після 1945-го, і масштаб воєнних злочинів агресора дозволяє порівнювати його з гітлерівцями», - додав директор Інституту світової політики.
«Щодо ворога, то тут, насправді, все дуже просто. Для багатьох те, що чинить ворог – не є секретом або якоюсь несподіванкою, - стверджує Ігор Рейтерович. - Якщо подивимося, що агресор робив у 2014 році в Криму і на Донбасі або в 2008 році у Грузії, або всі ці роки всередині своєї країни – хіба ми чогось подібного від нього не очікували?»
Мабуть єдине, каже він, що дійсно здивувало і що ми нового дізналися – сила пропаганди має колосальний вплив,тим більший, якщо вона лягає на «благодатний грунт».
«рф це найкраще продемонструвала. І ми - отримали війну, яка ведеться абсолютно варварськими методами - з мародерством, вбивствами дітей, зґвалтуваннями. Хоча, знов таки, дивуватися такій поведінці російської армії не варто. Тому що вона усі попередні століття в тих чи інших війнах ці свої "якості" вже демонструвала», - наголосив експерт.
За словами Вадима Трюхана, почавши повномасштабне вторгнення в Україну і винайшовши символіку у вигляді «Z» і менш вживаної «V», скоївши тисячі воєнних злочинів в Україні, посварившись практично з усім світом, ця держава остаточно оформилась у якості фашистського державоподібного утворення.
«Якщо раніше росію боялися і навіть поважали, то зараз… Хоча її ще багато хто і боїться, проте повага змінилася зневагою і розчаруванням. Більше того, багато держав публічно кинули москві виклик. Від Швеції і Фінляндії, які заявили про намір стати членом НАТО, до Казахстану, президент якого, публічно, у присутності фюрера 2.0., дивлячись йому у вічі, фактично заперечив правомірність нинішнього експансіоністського імперського курсу росії», - переконує дипломат.
А ще – під тиском санкцій та низки інших обмежень росія почала рух у зворотному напрямку.
«Від прогресу до регресу, назад в минуле, до недолугих автомобілів «москвич», совкових курортів, кафе/ресторанів тощо», - каже пан Трюхан.
«Ми думали, що росіяни нам не брати, а зрозуміли, що вони - не люди», - наголошує Олег Саакян.
І йдеться тут не про біологічний вид, а про сугубо філософське визначення, тобто розуміння того, що таке людина - гуманістична, вільна і так далі.
«Тобто людина, як сказали би в рф, "право имеющая, а не тварь дрожащая", - додає політолог. - А ще – ми дізналися, що наш ворог навіть більше хворий, ніж ми могли собі уявити. Нарешті, і це останнє, ми дізналися, що наявність у країні трупа в мавзолеї на центральній площі – це все-таки про щось та й говорить».
СВІТ: не стільки ми дізналися про наших друзів, скільки вони нарешті дізналися, хто такі українці і що таке Україна
«Європа змінилася, - констатує Вадим Трюхан. - Як би це цинічно не звучало, але путін спонукав європейців прокинутися і переглянути сприйняття самих себе і власного майбутнього».
Найбільш разючі зміни, на його думку, спостерігаються у вчорашніх «сплячих левів» - найбільших економік континенту - ФРН, Франції, Італії, Нідерландів, Іспанії: «До 24-го лютого не можна було навіть уявити, що ці держави виділятимуть мільярди євро на воєнну, фінансову, гуманітарну та іншу допомогу Україні, посилення власних армій, а їхні лідери відвідуватимуть Київ, який став центром супротиву російській навалі».
Змінилася Велика Британія. Лондон демонструє лідерство не лише на словах, а на справах. Прем’єр Джонсон двічі відвідав наші столицю, продемонструвавши всьому світу, що боятися путінські ракети - себе не поважати.
Змінилися всі інші держави.
«Навіть невеличкий Люксембург виділив 15% свого військового бюджету на допомогу Україні. В Європі не залишилось діючих лідерів, які би підтримували путіна. Впали нарешті рожеві окуляри з очей Макрона і Шольца, які до останнього сподівалися якимось чином «врятувати обличчя путіну». Дещо схаменувся навіть Орбан, який ще донедавна залишався ледве не останнім оплотом кремля в Євросоюзі. Європа загалом згадала про те, що таке єдність і зрозуміла, що має справу з маніяком, зупинити якого для неї - це справа гідності», - каже пан Трюхан.
Світ теж поволі змінюється. І хай ще є деякі держави, які намагаються отримати вигоди для себе від того, що Захід заганяє росію в капкан. Зокрема Індія та Китай за вигідними для себе цінами скуповують нафту, газ і будь-які інші доступні ресурси.
«Нагадує це «гульбу під час чуми». Таких самогубць, які би насмілилися піти проти Заходу і надавали воєнну підтримку росії, вже немає. Лиш Північна Корея, Іран і Куба поставляють певні види зброї, і то такі, які не мають вирішального значення», - підкреслив дипломат.
«Що ми дізналися про наших друзів? А те, з якою жертовністю і щирістю вони підтримують простих українців, які змушені рятуватися в Європі від війни. Польща, Литва, Естонія, Латвія, Чехія, Угорщина – ми про них багато чого знали раніше, але… Аж такої реакції особисто я від них точно не очікував», - ділиться Ігор Рейтерович.
Зрештою, рівень солідарності європейців з українцями, продемонстрований протягом чотирьох місяців війни, був безпрецедентним. Україна де-факто уже стала повноправним членом європейської сім’ї народів.
«Зрештою, не стільки ми дізналися про наших друзів, скільки вони нарешті дізналися, хто такі українці і що таке Україна. Це знання явно стало відкриттям для багатьох народів старої Європи, для яких раніше ми були або частиною Радянського союзу, або частиною російської федерації. Більшість навіть не вважали за потрібне вдаватися в деталі. Тепер усе змінилося», - наголошує політолог.
«В цілому – ми не повинні розчаровуватися у наших союзниках. Адже вони виявилися десь такими, якими ми й очікували - каже пан Рейтерович. - В будь-якому разі вони намагаються дотримуватися загальноприйнятого мінімуму, нижче якого точно не опустяться».
«Ми побачили, що наші друзі і партнери дуже різні. І що західний світ зовсім не однорідний. Ми побачили інерцію історії в очах наших партнерів, як їх страхи минулого, їх досвід державності в кризовий момент проявлявся в абсолютно різних моделях поведінки держав, між якими давно вже давно немає ні економічних, ні фізичних кордонів», - доповнює Олег Саакян.
Війна проявила, що в міжнародній політиці, хоч і не місце сентиментам, хоч нею правлять інтереси, але й цінності - теж. І ми дізналися, що демократія цілком собі «намазується на хліб» у вигляді підтримки зброєю, грішми.
«І якщо ти дійсно демократичний, то ти можеш цю демократичність конвертувати в конкретний Javelin або Stinger, в конкретний євро, доллар або гривню підтримки. За чотири місяці війни світ із здивуванням дізнався про це, здивувавшись сам собі», - вважає пан Саакян.
Нарешті, Євген Магда каже, що ми побачили хто з наших друзів справжній, а хто шукає лише власну вигоду. Ми побачили, що треба не тільки дружити абстрактно, але й намагатися розуміти логіку дій наших партнерів.
«Ми побачили, що чим далі на захід від України, тим складніше сприймається агресія росії і тим більше "путінферштеїнгу", що справжні друзі насамперед ті, хто знає, що являє собою московська імперія, - зауважив політолог. - Нам треба навчитися не вимагати від наших друзів більше, ніж ми вимагаємо від самих себе. Це стане для нас рецептом успіху. Це набагато краще, ніж публічно ображатися і казати, а от ви, мовляв, так, а ми – от так».
Війна часто робить сприйняття чорно-білим. Це звична практика. Але в цьому контексті, каже пан Магда, ми все одно не маємо втрачати своє людське обличчя, натомість, маємо безумовно рухатися вперед до перемоги: «Після Бучі, Бородянки, Маріуполя увесь світ побачив, що може бути, якщо навіть припустити, що Україна програє».
Але Україна не програє, зрештою, іншого виходу у нас просто немає.
Мирослав Ліскович. Київ
