Натовп кандидатів у Президенти – у цьому є свій плюс

Центральна виборча комісія завершила процес реєстрації кандидатів на посаду Президента на виборах 31 березня.

Усього з 92 поданих заяв зареєстровано 44. Іх цих кандидатів у Президенти 24 - висуванці від політичних партій, 7 – представники політичних і громадських організацій, які подали заяви як самовисуванці, і 13 - самовисуванці в точному сенсі.

За статистикою від соцмережі «ОПОРА», 16 з них – народні депутати, 7 – громадські діячі, по п’ятеро – зі сфери бізнесу та публічного адміністрування, чотири – з освіти та науки, по двоє – партійних діячів і журналістів, ще четверо скинуті на купу в лаконічне «інше».

Семеро з кандидатів – старші 60 років, найстарший Олександр Мороз, який народився ще під час Другої світової війни. Одинадцятеро отримали свій перший паспорт уже в незалежній Україні, а наймолодшому – Віктору Кривенку – у рік проголошення Української Держави було 9.

Гендерна нерівність жахлива - 10:1, щоправда, одна з жінок своєю політичною вагою відновлює баланс.

Через рекордну кількість кандидатів кількість членів окружних та дільничних виборчих комісій може перевищити… 1 млн 300 тисяч осіб. "Якщо ми суто арифметично порахуємо, що кожен із кандидатів скористається своїм правом мати свого представника у виборчих комісіях, то ми отримаємо загальну кількість членів комісій приблизно 1 млн 311 тисяч", - пояснила голова ЦВК.

ЦВК уже збільшила на 9,95 млн гривень кошторис виборів, оскільки раніше він формувався з розрахунку 25 кандидатів. А тепер їх важко навіть у бюлетень вмістити.

В останні дні ЦВК «творила дива»

В останні дні ЦВК «творила дива арифметики»: зокрема, рішуче покоротила кількість охочих, яких ще минулого понеділка залишалось 41. З них 26 дістали відмову, а пройшли реєстрацію, всупереч арифметиці, - не 15, а 16. Один з відхилених раніше кандидатів, Олександр Соловйов, устиг переподати свою відхилену програму, викинувши з неї обіцянку вести переговори про мир із «самопроголошеними республіками».

Більшість відмов – з формальних причин: порушення статей 48 і 51 Закону про вибори Президента.

З формальних причин ЦВК відмовилась реєструвати, зокрема, Дмитра Павліченка, якого з сином Сергієм у 2012 році засудили за нібито вбивство судді. Пам’ятаєте ті шестя динамівських «ультрас»: «Свободу чесним – свободу Павліченкам!». У 2014-му обох звільнили як політв’язнів.

Але були й питання до змісту: Володимир Кононенко - знятий за "…наявність у передвиборній програмі положень, що спрямовані на розпалювання міжетнічної, расової ворожнечі, посягання на права і свободи людини», Юрій Іваницький – за "наявність у передвиборній програмі положень, спрямованих на порушення суверенітету і територіальної цілісності держави», ліквідацію незалежності України, а Володимир Олійник - за"наявність у передвиборній програмі положень, що спрямовані на порушення суверенітету і територіальної цілісності України".

Чотири «кошики»

Таку кількість учасників перегонів одним поглядом і не охопити. На спортивних змаганнях, коли команд у турнірі багато, їх ділять на групи, подбавши, щоб сильніші з них не зустрілися на ранніх етапах замагання. Для цього введено поняття «кошиків». Формат президентських перегонів не передбачає групового етапу, чвертьфіналів тощо, але й розкладати кандидатів по «кошиках» ніхто не забороняв.

До першого «кошика» варто віднести тих, хто має реальні шанси на високий результат, хто може або бути обраним, або стати цінним союзником для кандидатів, що вийдуть до другого туру. Переважно, тут представники партій з історією, з регіональними структурами, які мають ядерний електорат. Це Порошенко, Тимошенко, Ляшко, Кошулинський, Садовий, Гриценко, Бойко, Вілкул, Бондар.

Натомість їх протилежність - четвертий «кошик» - випадкові люди. Принаймні такими видаються зараз, якщо найближчий час не засвідчить іншого. Їхні завдання на цих виборах – різні, але точно інші, ніж деклароване обрання гарантом Конституції та Верховним головнокомандувачем (або хоча б використання електорального майданчика для тривалого політичного проекту). За версією автора - це Петров, Насіров, Тимошенко-2, Литвиненко, Кива, Журавльов, Соловйов, Ригованов, Шевченко І. Мабуть, до цього кошика, зваживши сумніви, треба покласти і «слугу народа» Зеленського.

Між ними два «кошики» - політики реальні, хоча і меншої ваги, ніж лідери рейтингів. Вони вже очолюють політичні чи громадські структури, або ініціюють їх для масштабних, тривалих проектів, або маючи досвід в практичних сферах, ідуть у політику, щоб вирішити ті проблеми, які заважають їм і їх колегам у сферах бізнесу, економіки, права, медицини. Якщо хтось з них і має «технічні» плани на користь більш впливового кандидата, то йдеться, радше, про партнерство, ніж про найманство.

У «кошику» №2 – більш досвідчені політики, але з меншим потенціалом вносити і сприймати нове. Тож логічно сюди потрапили, переважно, кандидати старші за віком: Мороз, Кармазін, Безсмертний, Богословська, Тарута, Корнацький, Богомолець, Ващенко, Наливайченко, Смєшко, Габер, Балашов.

Відповідно «кошик-3»: досвіду менше, потенціалу більше і більше років попереду: Кривенко, Кривонос, Мураєв, Каплін, Купрій, Данилюк, Добродомов, Дерев’янко, Гнап, Носенко, Новак, Скоцик, Шевченко О.

Загалом картина з «кошиками» складає сприятливе враження, якщо виходити з того, що якість політичного життя в країні визначається наявністю не одного-двох лідерів, а кількох десятків сильних політиків із відповідними структурами.

Чи варто про цих людей щось знати детальніше?

Адже абсолютна більшість з них не є реальними претендентами на обрання Президентом. Є дві дуже вагомі причини до всіх них ставитися уважно.

По-перше, як видно з оприлюднених рейтингів, показники лідерів перегонів доволі близькі. А з огляду на велику кількість учасників виборів чималий відсоток голосів у першому турі «розмажеться» по малих кандидатах – і тоді фіналістам важливою буде їх підтримка, кожна частка відсотка може стати вирішальною. Відтак кожен з перелічених політиків, ввійшовши в кампанію, скажімо з піввідсотковою підтримкою виборців, може – і прагнутиме цього - збільшити її впродовж цих 7 тижнів хоча б до 1-2 відсотків. І тоді конвертувати у політичні домовленості.

І по-друге, багато з 44-х є реальними претендентами на обрання до парламенту восени, як особисто, так і на чолі партійного списку. А в Україні – за Конституцією, парламентсько-президентській республіці – парламент має багато повноважень, щоб обрані до нього політсили коригували діяльність Президента. І зазначені політики, принаймні ті з них, хто вартий уваги, налаштовані використати час виборчої кампанії прагматично: підвищити свій вплив і наростити бажані рейтингові показники, створити чи зміцнити регіональні осередки, укласти союзи з іншими партіями, напрацювати горизонтальні зв’язки, координацію з громадськими об’єднаннями, профспілками, бізнес-асоціаціями, керівниками громад тощо.

І тоді не спадатиме на думку кепкувати з рейтингів, непрохідних для обрання Президентом. Для обрання в парламент, в разі виконання «домашньої роботи», їх буде достатньо.

А головне – від цього виграє не тільки хтось персонально, а громадянське суспільство в цілому. Адже та робота, яку мають виконати 20-30 політсил, претендуючи на владу, і є та реальна політика, якої Україна не мала через олігархічну модель влади і яка, є шанс, тепер стане звичною назавжди.

Олександр Волинський