Вибори-2019: на “технічних” і “реальних” кандидатів розрахуйся!

Заява колишнього керівника Служби безпеки України Ігора Смешка про намір балотуватися в президенти для більшості політичних експертів несподіванкою якраз не була. “Натяки” на це з’явилися ще кілька тижнів тому. До того ж, Ігор Петрович останнім часом активізувався у медійному просторі. Це вже не вперше участь колишніх представників силових структур у виборчих перегонах розглядають як можливість для них заявити про себе в публічній політиці. При цьому у багатьох випадках така спроба (навіть, малоуспішна) може бути доволі непоганим каталізатором для подальшої кар’єри. Хоча іноді отриманий “провальний” результат і стає кроком до “політичного забуття”. Прогнозувати, як буде конкретно у випадку зі Смешком, який має справді непоганий бекграунд (керування СБУ, посади першого заступника секретаря РНБО й голови Комітету з військово-технічного співробітництва і експортного контролю при президенті України, відсутність “корупційного шлейфу”), експерти не беруться.

Смешко і вибори: помилка чи вдалий розрахунок?

Приміром, голова правління Центру прикладних політичних досліджень «Пента» Володимир Фесенко побоюється, що прогнозовано низький результат на виборах 31 березня може негативно позначитися на подальшій політичній кар’єрі Ігоря Смешка. Більше того, експерт вважає намір балотуватися його помилкою.

“З великою повагою ставлюся до Ігоря Петровича. Вважаю, що він – один із найкращих фахівців у сфері національної безпеки у нашій країні. Але жодних шансів одержати більш-менш суттєву підтримку виборців у нього, на жаль, немає. Адже Смешко – непублічна особа. Він відомий лише у вузьких експертних колах. А те, що як експерт він доволі часто з’являється на деяких телеканалах, – ще не показник упізнаваності. Крім того, йому притаманні винятково риси силовика, а не публічного політика, що добре для розвідника чи керівника спецслужби, а не для претендента на президентську посаду. В політиці треба “запалювати”, а не лише бути професіоналом у своїй сфері”, – наголошує політолог.

Такої ж думки і кандидат політичних наук Ігор Рейтерович:

“Так, Ігор Смешко добре відомий експертам і журналістам, його часто запрошують до фахових дискусій на теми безпеки та оборони. Але переважна більшість громадян, переконаний, взагалі не пам’ятають, хто це, чим він займався раніше і, головне – які мав здобутки, обіймаючи ті чи інші посади.

З-поміж факторів, які негативно позначатимуться на виборчих перспективах потенційного кандидата, і відсутність у нього партійного та, вочевидь, суттєвого фінансового ресурсу”.

Ба, навіть якщо “під Смешка” вдасться знайти певні кошти (нагадаємо, заявляючи про намір балотуватися, екс-глава СБУ висловив надію на фінансову підтримку з боку малого й середнього бізнесу. – Ред.), за два з половиною місяці “розкрутити” кандидата так, щоб про нього знала вся країна, та ще й значна частина людей у нього повірила, практично неможливо, – наголошують експерти.

Певно, це розуміє і сам потенційний кандидат. Тому, вирішивши взяти участь у виборчих перегонах, він переслідує дещо іншу мету, аніж намір отримати президентську булаву....

“Кожен із кандидатів у Президенти, безумовно, має свою мету та переслідує власні цілі, про які може публічно не говорити. Але так чи інакше, думаю, головна мотивація людей, які обіймали ключові посади у силових структурах, “зайти в політику”, тобто професійно зайнятися політичною діяльністю, – каже директор Агентства моделювання ситуацій Віталій Бала. – У такому разі балотування у президенти – можливість для них набути більшої публічності, а також точніше, ніж за результатами будь-яких соцопитувань, дізнатися, на який рівень підтримки громадян вони можуть реально розраховувати. І якщо при цьому йдеться про сотні тисяч симпатиків (чого явно недостатньо для “прийнятного” результату на президентських виборах), це можна буде “конвертувати” у депутатство: або позмагатися в мажоритарному окрузі, де одержав найбільшу підтримку, або увійти до складу якоїсь політсили, котра із задоволенням візьме кандидата до свого списку у розрахунку на оцю його “стотисячну” підтримку”.

Не Смешком єдиним.... “Кандидатський полк” ще суттєво поповниться

І кандидатів в “українські гетьмани”, які можуть переслідувати саме таку мету, може бути кілька десятків. Тож головний ризик нинішньої президентської виборчої кампанії, на думку експертів, – те, що такі претенденти діятимуть не як самостійні фігури, а як технічні кандидати, котрі литимуть воду на млин того чи іншого фаворита.

“Зрозуміло, що будь-який кандидат, рівень підтримки якого коливається довкола статистичної похибки, суттєво на результати виборчих перегонів не вплине і тональності виборчої кампанії не змінить, – говорить політолог Віталій Бала. – Подобається це їм чи ні, але додати інтриги у перегони вони не зможуть. Тож головна інтрига – чи будуть ці кандидати зніматися на підтримку більш популярних претендентів на президентське крісло вже в першому турі, чи торгуватимуться зі штабами лідерів перед другим”.

І такими торгами, на думку політолога, активно займатимуться не лише ті, хто йде на вибори як апріорі технічний кандидат, а й доволі самостійні гравці – на кшталт того ж Ігора Смешка.

До речі, Володимир Фесенко висловлює побоювання, що Смешка (при всьому досвіді) можуть використовувати як-то кажуть “у темну”, намагаючись задіяти його як, по суті, технічного кандидата:

“За іміджем він близький до Анатолія Гриценка, тож, скоріше за все, його й намагатимуться використати для того, аби відібрати голоси у цього кандидата. Але такий крок буде малоефективним. При цьому не думаю, що Смешко добровільно погодився б грати роль чиєїсь маріонетки. Можливо, просто повірив запевненням політтехнологів про те, що в суспільстві існує запит на політика-генерала, на “сильну руку”. Але це, на мою думку, – лише ілюзії”.

Це ж стосується і перспектив участі у виборах кількох десятків інших кандидатів, які не можуть розраховувати на реальний успіх – потрапляння до другого туру чи хоча б наближення до п’ятірки (чи десятка) найсильніших. Тож, вочевидь, від багатьох із таких претендентів варто очікувати не реальних конкурентних виборчих програм, а лише критики більш рейтингових кандидатів з метою відтягнути десяті частки відсотка голосів, граючи або на провладному або на опозиційному електоральному полі. Їхнє завдання – доносити через ЗМІ якісь думки щодо того чи іншого реального кандидата (критичну позицію чи навпаки – комплементарну), а також “забезпечувати інтерес” фаворитів через своє представництво у виборчих комісіях.

Тож чи не головною інтригою нинішньої виборчої кампанії експерти вважають, чи вдасться побити рекорд 2004-го року, коли було зареєстровано 26 кандидатів на посаду глави держави. За прогнозами, цього разу може бути і 30, і 40, і навіть більше претендентів “на гетьманство”. При цьому серед кандидатів ще може з’явитися чимало доволі несподіваних і “неоднозначних” прізвищ.

“Сподіватимемося, “рекордні” прогнози таки не справдяться. Як би там не було, але вважаю за потрібне після виборів змінити Закон про вибори Президента, аби передбачити підтвердження кандидатами хоча б мінімального рівня підтримки від громадян. Можна, приміром, запровадити вимогу щодо необхідності збору певної кількості підписів. Це допоможе хоча б частково запобігти спробам використання технічних кандидатів для збільшення квот реальних претендентів у виборчих комісіях і поливання брудом їхніх опонентів”, – підсумовує директор Агентства моделювання ситуацій Віталій Бала.

Владислав Обух, Київ