Чи варто українцям знову лізти у російську “газову річку”

Чи варто українцям знову лізти у російську “газову річку”

Аналітика
Укрінформ
Після чотирьох років без постачань газу з РФ, кажуть, нібито знайшлися охочі напряму купувати паливо у “Газпрому”. Хто це? Наразі невідомо…

П'ять українських компаній уклали з "Газпромом" угоди на постачання газу для своїх виробничих потреб. Про це з посиланням на поінформовані джерела повідомило агентство “Інтерфакс-Україна”. Назви компаній і сферу їх діяльності джерела не назвали, запевнивши, що не знають і про контрактну ціну та про обсяги можливих закупівель. Відомо лише, що паливо потенційні покупці планують використовувати тільки для власних потреб, а не для перепродажу на ринку. Але й це, швидше, не “заслуга” бізнесу, для якого, схоже, газ від агресора “нічим не пахне”, а результат політики самого російського монополіста – "Газпром” неохоче надає дозволи на перепродаж палива, отриманого за прямими закупівлями". Виняток – хіба що для Білорусі. А що означатимуть ці закупівлі для України?  

Чотири роки без російської “газової голки” – “коту під хвіст”?

Нагадаємо, у протоколі, підписаному Україною та РФ в раках підготовки майбутнього транзитного контракту, жодних домовленостей про прямі постачання газу немає. Хоча перед цим Путін неодноразово казав про наміри знову щороку “втюхувати” нам по кілька мільярдів кубометрів газу – зокрема, обіцяючи “шалені” 25-відсоткові знижки. Утім, здоровий глузд, здавалося б, переміг: українці ж добре розуміють, що у відносинах із РФ дешевий газ, як і безплатний сир, можна знайти тільки в розставлених Кремлем “мишоловках”. І передбачена протоколом можливість для Києва при потребі додатково домовлятися про такі постачання за окремими договорами “з урахуванням формування ціни на базі європейського хабу”, начебто – цілком в інтересах України (бо усілякі ж форс-мажори бувають!). Тож і не дивно, що, на відміну від багатьох інших положень протоколу, які, як писав Укрінформ, викликали протилежну реакцію (“зрада” vs “перемога”) в експертному середовищі і суспільстві, таке трактування наші співвітчизники сприйняли, здебільшого, позитивно. Але, схоже, на практиці деякі бізнесмени вирішили поставити “воза попереду коня” ще навіть до остаточного підписання міждержавних газових контрактів. Зрозуміло також: хоча “ціну питання” й не називають, “Газпром” зробить усе, щоб “не образити” українських “наших партньоров”, запропонувавши їм мінімально можливу вартість (може, навіть на рівні внутрішньоросійських тарифів + ціна транспортування).

...П’ять компаній... Од сили – кількасот мільйонів “кубів” палива на рік... Навіть за нинішніми європейськими (а не “спецпутінськими”) цінами – щонайбільше $75 мільйонів для “Газпрому”, який лише від Європи щороку отримує понад $40 мільярдів! Здавалося б – дрібниця. Насправді ж ідеться про досить небезпечний прецедент. Що може звести нанівець усі кроки, завдяки яким ми позбулися залежності від російської “газової голки”...

Андрій Коболєв
Андрій Коболєв

Нагадаємо, 26 листопада минуло чотири роки відтоді, як Україна припинила напряму купувати газ у Росії. “У 2013 році наша залежність від російського газу перевищувала 90%, нині про неї лише згадують. Торік газ до України імпортували 65 компаній, а “Нафтогаз” купував його у 18 європейських постачальників”, – наголошував у цьому зв’язку голова правління НАК “Нафтогаз України” Андрій Коболєв. За його словами, “ринкові механізми зробили те, чого політики не могли зробити десятиліттями – позбавили Україну газової та політичної залежності від РФ”. І для того, щоб забезпечити виконання відповідного завдання, нам довелося докласти чимало зусиль. У тому числі, й зазнати певних (проте, виправданих) фінансових втрат. І відмовлятися від цього, “забувши” про труднощі й перепони, які довелося здолати на цьому шляху, і про переваги, які ми наразі отримали, нерозумно, – вважають експерти. Але це, вочевидь, розуміють не всі...

Зупинити не можна допустити... Де поставить кому влада?

Як вважає політолог Дмитро Васильєв, відновлення прямих постачань російського газу в Україну може вже у найближчій перспективі призвести до зняття санкцій з країни-агресора. "Якщо почнемо прямі поставки російського газу в Україну за якимось контрактом, це також буде певною мірою скасуванням санкцій, що дасть можливість нашим європейським партнерам говорити, що той же "Північний потік-2" є суто економічним проєктом”. Так експерт відповів на зауваження деяких колег про те, що прямі поставки газу з РФ, мовляв, економічно вигідні Україні. Отже, від укладання прямих угод із “Газпромом” начебто виграють і окремі суб’єкти господарювання, які вирішили піти на такий крок. Оскільки їм не доведеться платити європейським посередникам...

Утім, такий підхід обурює патріотично налаштовану громадськість і частину вітчизняного політикуму. Для кого зрозуміло, що отримані від Кремля “30 газових срібляників” можуть коштувати країні дуже дорого. Експрезидент Петро Порошенко і партія "Європейська солідарність" вимагають скликати у цьому зв’язку спеціальне засідання Ради національної безпеки та оборони. Вимога – "запровадження санкцій проти прямого постачання газу з РФ і проти бізнесу, який, всупереч національним інтересам, зважився на такий крок”.

Утім, надходить й інша інформація: може виявитися, що “сіяти паніку” передчасно. Принаймні, до офіційного підтвердження існування прямих домовленостей про постачання палива між суб’єктами господарювання. Адже російський віцепрем'єр Дмітрій Козак заперечує існування таких контрактів. За його словами, про серйозне обговорення цих документів може йтися лише після нового року.

Водночас, прямої заборони на придбання енергоресурсів в РФ у вітчизняному законодавстві немає. Більше того, прямі постачання палива для потреб українських компаній стали можливими завдяки “перемозі”, про яку ми так багато говоримо останнім часом – переходу країни на європейські правила організації газового ринку, успішному анбандлінгу НАК “Нафтогаз” і створенню ТОВ “Оператор ГТС України”.

"Тільки-но ми впровадимо європейські норми роботи ринку газу, "Газпром" зможе прийти на цей ринок і поставляти газ споживачам у такій кількості, в якій вони забажають. Ба більше, вони можуть робити це доволі ефективно, якщо цінова політика буде дешевшою, ніж у європейських постачальників", – кілька тижнів тому заявляв у цьому зв’язку Андрій Коболєв. Остаточно таку можливість розблокує виплата “Газпромом” $2,9 мільярда боргу, що виник у зв’язку із рішенням Стокгольмського арбітражу.

Завадити відновленню прямих постачань справді можуть лише конкретні рішення РНБО і внесення змін до законодавства. Але занадто багато у нас політиків, експертів і “звичайних” громадян, які услід за Путіним повторюють “мантри” про економічне, а не політичне “єство” кремлівських енергопроєктів. Забагато у нашому парламенті потенційних лобістів інтересів над(не)національних фінансово-промислових груп і їхніх босів-олігархів. Приклад – сумнозвісна правка, яка дозволила відновити із 1 жовтня імпорт електроенергії із Росії та Білорусі. З одного боку, завдяки цьому частина вітчизняного бізнесу справді отримала дешевшу електрику, справді зменшила собівартість продукції і збільшила рентабельність своїх виробництв. Але чи отримали зниження вартості їхньої продукції українці? Не кажучи вже про проблеми, з якими стикнулися у цьому зв’язку вітчизняні виробники електроенергії, чиї потужності вже не раз штучно обмежували через профіцит, спровокований поставками із РФ та Білорусі дешевого економічно, але, як може виявитися у підсумку, – такого дорогого для нас (політично) ресурсу. Звісно ж, українські ринки газу і електроенергетики суттєво відрізняються. І вплив на газовий ринок прямих постачань палива для 5 чи навіть для 50 наших компаній навряд чи буде таким суттєвим, як перетоки імпортованої електроенергії. Але не хотілося б з’ясовувати це на практиці. Тож варто було б сім разів подумати, перш, ніж отак “просто походжати” біля старих “газових граблів”...

Владислав Обух, Київ

Приєднуйтесь до наших каналів Telegram, Instagram та YouTube.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-