Скраплений газ зі США: поки що дорого, але перспективно

Скраплений газ зі США: поки що дорого, але перспективно

Аналітика
Укрінформ
А ще це крок до створення в Україні європейського хабу. Але основне – це дуже важливо для енергонезалежності України та її сусідів від РФ

За два тижні в Україну надійде перша партія “блакитного палива” в рамках тристороннього меморандуму щодо постачання американського скрапленого природного газу (СПГ) через LNG-термінал у Польщі. Готовність сторін до виконання умов контракту, а також “глобальні” питання гарантування енергетичної безпеки країн Східної і Центральної Європи, нещодавно обговорили міністр енергетики та захисту довкілля України Олексій Оржель, міністр енергетики США Рік Перрі і заступник міністра енергетики республіки Польща Томаш Домбровський. “США рішуче підтримують зусилля України й Польщі щодо посилення регіональної енергетичної безпеки", – запевнив Перрі, додавши, що збільшення доступу до українських газосховищ не лише сприятиме комерційній діяльності та формуванню висококонкурентного середовища у цій сфері, а й допоможе “гасити” сезонні коливання на газових ринках Європи.

Тристороння зустріч міністра енергетики США Ріка Перрі, міністра енергетики України Олексія Оржеля та заступника міністра енергетики Польщі   Томаша Домбровського
Тристороння зустріч міністра енергетики США Ріка Перрі, міністра енергетики України Олексія Оржеля та заступника міністра енергетики Польщі Томаша Домбровського

Отже, Україна має всі шанси стати важливим гравцем європейського енергоринку (і не лише як транзитер російського палива). На думку українських урядовців та експертів, у майбутньому на базі вітчизняної ГТС можна створити потужний газовий хаб регіонального, а то й загальноєвропейського значення. Утім, досягненню цієї мети мають передувати важливі дипломатичні, організаційні й технологічні кроки.

Американський газ у Європі: поки що дорого, але перспективно

Меморандум про тристороннє співробітництво України, Польщі і США підписали наприкінці серпня у Варшаві. Один із передбачених документом заходів – налагодження постачання американського скрапленого газу до нашої країни через Польщу. Щоправда, наразі ідеться лише про тимчасові поставки – договір про транспортування блакитного палива між польською нафтогазовою компанією PGNiG і компанією “Енергетичні ресурси України” (ЕРУ) підписано лише на листопад-грудень цього року. Газ використають для забезпечення українських споживачів у зимовий період. Також є можливість подальшого транспортування палива до Угорщини, Румунії і Молдови. Тож в ЕРУ та PGNiG розраховують, що контракт продовжать і на наступний рік. Адже у 2020-ому в Польщі очікують щонайменше на 39 поставок палива з Атлантичного узбережжя США.

Нагадаємо, Варшава вже кілька років є одним із ключових європейських партнерів Вашингтона у газовій сфері. Також Сполучені Штати ведуть переговори про постачання сланцевого палива з Німеччиною та з багатьма іншими країнами континенту. Загалом європейці готові побудувати 11 портових майданчиків для приймання й регазифікації заокеанського енергоресурсу. В Німеччині й Польщі відповідні потужності уже є. Головна вигода транспортування сланцевого газу для ЄС – зменшення енергозалежності від непередбачуваної Росії (зараз країни Європи на 34% залежать від газпромівських постачань). Очевидні вигоди і для США – країна поставила перед собою амбітне завдання за два-три роки “на рівних” боротися із “Газпромом” за європейського споживача.

Що ж до вигоди для України, то наразі вона лежить не стільки в економічній, скільки у політичній площині. Адже ми чи не найбільше постраждали від так званого “газового тиску” з боку Кремля. І лише повна незалежність від цього ненадійного джерела гарантує відсутність подібних проблем у майбутньому. Тож новий маршрут транспортування палива має стати для нас важливим елементом диверсифікації постачань – особливо, у кризових умовах, які навмисно провокуватиме держава-агресор для тиску на Україну і для її дискредитації в очах європейських партнерів. Важливо також розуміти: чим тіснішою буде економічна співпраця зі США, чим більше контрактів ми матимемо з американським бізнесом, тим активніше Вашингтон захищатиме українські інтереси на світовій арені (стосується це, зокрема, і тиску на європейських учасників проєкту “Північний потік-2”).

Хоча деякі експерти вважають помилкою те, що до співпраці із Польщею і США залучено не державний холдинг “Нафтогаз України”, а приватну компанію. Мовляв, у цьому є певні корупційні ризики. Але учасники проєкту запевняють: співпраця буде прозорою і конкурентною.

Щоправда, про вартість американського палива, яке з листопада почне надходити в Україну, наразі не повідомляють (комерційна таємниця). Хоча ні в кого немає сумнівів: за нинішніх обставин це паливо буде дорожчим, ніж те, що надходить за “звичними” європейськими маршрутами (зокрема, зі Словаччини). За “найскромнішими” підрахунками, може йтися про $350-400 за тисячу кубометрів. Деякі ж експерти взагалі стверджують: з урахуванням усіх витрат на регазифікацію і помпування американське паливо обійдеться нам у всі $600-650. Тоді як “звичайний” газ у Європі купуємо в середньому по $250.

Утім, доки йдеться про незначні обсяги постачання у кілька сотень мільйонів кубометрів, що “розчиняться” у 10-12 мільярдах дешевших “кубів”, які щороку імпортує Україна, на остаточній вартості палива для споживачів це суттєво не позначиться. “А якщо частка американського палива у нашому загальному “газовому кошику” збільшиться?... Чи готові українські споживачі платити по $500-550 за тисячу “кубів”?”, – застерігають критично налаштовані до нового маршруту експерти. Утім, фахівці-”оптимісти” нагадують: собівартість палива у США постійно падає. Завдяки новим технологіям і державним дотаціям газовидобуток там розвивається стрімкими темпами. До того ж, через активне зростання видобутку сланцевої нафти, збільшується і видобування “майже дармового” супутнього газу. Тож Вашингтон змушений буде іти на поступки потенційним партнерам у “ціновому питанні”. А вартість “звичайного” газу тим часом навпаки може суттєво зрости. Гарантія “прийнятних” цін – лише повне забезпечення потреб країни завдяки власному газовидобутку. Але це вже окреме питання, вирішення якого потребує політичної волі, сміливих рішень, значних капіталовкладень і, звісно ж, часу... Тією чи іншою мірою це ж стосується і використання можливостей українських підземних газосховищ для зберігання закупленого європейцями американського газу. Хоча досягнути цієї мети, на думку фахівців, буде легше...

Американський СПГ в українських ПСГ: технологічні й технічні проблеми

Президент правління PGNiG Пьотр Возняк
Президент правління PGNiG Пьотр Возняк

Доки йдеться про тимчасові і незначні за обсягами постачання американського скрапленого палива, наявної інфраструктури (зокрема, потужностей польських газопроводів у напрямку Сілезія– Підкарпаття) для його транспортування в Україну вистачить. Тим паче, що, як запевнив президент правління PGNiG Пьотр Возняк, до 2021 року можливості цієї мережі розширяться. Але якщо Україна розраховує отримувати регазифіковане у Польщі паливо постійно і тим паче – якщо ми справді готові запропонувати європейцям послуги зі зберігання й розподілу газу, – без будівництва інтерконектора (спеціальної перемички між польською та українською ГТС) не обійтися. Адже нині можливості транспортування палива магістральними шляхами із Польщі обмежені “скромними” півтора мільярдами кубометрів на рік. А це (за нинішніх обсягів імпорту блакитного палива із Європи) не забезпечує і 15% лише наших потреб. До того ж, за таких обсягів прокачування обходиться дуже дорого. Отже:

Проблема №1. Відсутність інтерконектора

Проєкт спорудження між сусідніми країнами 110-кілометрового газогону-інтерконектора (річною потужністю до 8 мільярдів “кубів”), за даними вітчизняних експертів, підготували ще років зо два тому. Утім, утілювати його на практиці ні українська, ні польська сторони не поспішали. І через фінансові труднощі (вартість будівництва інтерконектора – щонайменше €200 мільйонів), а головне – певно, через відсутність політичної волі. Адже над перспективами нового маршруту енергопостачання серйозно замислювались, схоже, лише час-від-часу, за чергової оказії – чи то зустрічі керівників енергетичних відомств і компаній України та Польщі, чи в рамках візитів вже згаданого міністра енергетики США Ріка Перрі. До речі, саме Сполучені Штати (як “дуже зацікавлена” сторона) могли б, на думку експертів, долучитися до будівництва. Принаймні, фінансово. Частково оплатити спорудження інтерконектора може і Польща. Такі капіталовкладення для неї вигідні: у результаті поляки матимуть можливість ефективніше використовувати свій термінал і заробляти на транзиті (причому, не лише американського, а й норвезького газу). До того ж, вони отримають дешевше паливо для власних потреб (через зниження вартості регазифікації, яка напряму залежить від обсягів ресурсу, що надходить “на переробку”).

"Якщо інтерконектор почне функціонувати, ми оцінюємо (щорічний) обсяг постачання газу в Україну в межах 1 мільярда кубометрів. Однак, враховуючи плани Польщі зі збільшення потужностей термінала у Свіноуйсьце та будівництво термінала у Гданську, ми можемо значно збільшити обсяги палива, яке може надійти на ринок України з боку Польщі", – запевнив міністр енергетики і захисту довкілля України Олексій Оржель.

LNG-термінал у Свіноуйсьце
LNG-термінал у Свіноуйсьце

Проблема №2. Обмежені обсяги регазифікації

Друга технологічна проблема якраз і пов’язана із теперішньою завантаженістю польського термінала у Свіноуйсьце. Нині він повністю забезпечує польські потреби у регазифікованому американському паливі. Але для того, щоб приймати газ ще й для нашої країни, цих потужностей недостатньо. Щоправда, Варшава серйозно взялася за виконання поставленого стратегічного завдання – із 2022 року повністю позбутися газової залежності від Росії. Тож і діючий термінал обіцяють розширити (із 5 до 7,5 мільярдів кубометрів палива на рік), та ще й два нові побудувати – у 2022 і 2023 роках.

Проблема №3. Нестача потужностей для стиснення палива

Потребують розширення і можливості скраплення газу на терміналах, розташованих на Атлантичному узбережжі США, де ресурс завантажують на спеціальний морський транспорт. Але за нинішніх умов це, схоже, чи не найменша з проблем – зацікавленому у продажу значних обсягів газу, видобування якого у США стрімко зростає, та ще й за такої протекціоністської урядової політики, американському бізнесу виконати відповідне завдання цілком до снаги. Проте, для цього потрібні гарантії від Польщі (що вона готова приймати додаткові обсяги палива) та від України (щодо готовності купувати ресурс). За таких умов важливо переконати у перспективах використання нового маршруту для диверсифікації постачань до низки країн (зокрема, Угорщини, Румунії, Австрії) і керівництво Євросоюзу. Утім, до цього поки що, схоже, іще далеко. Для ЄС нині куди важливішим є питання гарантій постачання “звичайного” російського палива через Україну із січня наступного року – після завершення дії чинного українсько-російського транзитного газового контракту. До того ж, попри застереження із боку Києва, Вишингтона, Варшави, держав Балтії та інших наших партнерів, європейці, схоже, і досі в ейфорії очікують обіцяної Кремлем “газової манни”, що посиплеться на них після спорудження газогону ПП2. І доки європейські лідери укотре не обпечуться на заграванні з Москвою, серйозно сприймати якісь “альтернативи” їм, вочевидь, буде складно. Хоча, переконані фахівці, Київ має заздалегідь розробляти відповідні плани, готувати конкретні пропозиції, розрахунки і технологічні рішення.

Владислав Обух, Київ

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-