Чи “виживе” наша газова “труба”: плани “Б” і “А”
Секретар Ради національної безпеки та оборони Олександр Данилюк цими днями підтвердив, що влада має “план “Б” на випадок припинення транзиту російського газу українською газотранспортною системою. Утім, про жодні деталі цього плану посадовець не розповів. Думки експертів щодо дієвості ймовірно розроблених НАК “Нафтогаз України” та іншими “зацікавленими” підприємствами і відомствами заходів розділилися. Хтось вважає, що вони розраховані лише на короткострокову перспективу – із конкретним завданням: без особливих проблем пережити найближчий опалювальний сезон (а потім – як буде). Інші ж стверджують: втілення стратегічного плану дозволить і надалі ефективно використовувати вітчизняну ГТС: країна зможе і забезпечувати паливом усіх внутрішніх споживачів – у тому числі й енерго- та ресурсоємні галузі промисловості, – і продовжуватиме заробляти на транспортуванні та зберіганні газу у наших ПСГ (підземних газосховищах).
Припинення транзиту через Україну: ймовірні економічні і політичні втрати
Секретар РНБО Олександр Данилюк вважає, що новий уряд має шанси домовитися про пролонгацію чи оновлення “транзитного” контракту з Росією. Нагадаємо, термін дії чинного договору спливає 1 січня. Москва тим часом продовжує активно розбудовувати мережу альтернативних українській ГТС маршрутів постачання стратегічного ресурсу до Європи. Особливі надії Кремля на добудову газопроводу “Північний потік-2”, частина якого пролягає дном Балтійського моря. В “Газпромі” взагалі розраховували, що проект вдасться втілити до закінчення терміну дії контракту на транзит палива територією нашої країни. Але не так сталося, як гадалося: зокрема, через технологічні й технічні проблеми, а також через принципову позицію Данії, яка не дає дозволу на прокладання “труби” у своїх територіальних водах, роботи затягуються – щонайменше на півроку. Але РФ усе ще тішить себе надіями, що процес спорудження ПП-2 вдасться пришвидшити, і не поспішає укладати новий транзитний контракт із Києвом, пропонуючи натомість автоматично (на вигідних їй умовах і на зручний для неї термін) продовжити дію чинних угод. Тобто, розраховує, що зможе у будь-який момент перекрити “вентиль” на російсько-українському кордоні. Вочевидь, у Кремлі думають і про те, щоб узагалі ні про що з Україною не домовлятися: сподіваючись, що Київ продемонструє “добру волю” і не припинятиме “безконтрактного” транзиту у перші місяці 2020-ого року – під тиском європейських споживачів російського палива. Словом, “Північний потік-2” нині є головним інструментом так би мовити “енергетичної складової” політичного тиску Кремля на Україну і на Європу. Хоча багато європейських політиків та бізнесменів жодних ризиків у таких діях РФ не бачать, вважаючи, що проект, мовляв, “суто економічний”. Тож вони “сплять та бачать”, коли ж на Європу з новою силою поллється російська “газова манна”...
Тим часом Кремль продовжує тримати українців і європейців “за дурнів”, намагаючись переконати, що й після введення в експлуатацію газогонів "Північний потік-2" (розрахований на 55 мільярдів кубометрів) і "Турецький потік" (31,5 мільярдів), потреба у транспортуванні палива українськими теренами збережеться. Вітчизняні і зарубіжні експерти у це, звісно ж, не вірять. Адже максимум, який після втілення своїх енергетичних прожектів зможе запропонувати Москва, – прокачування 15-20 мільярдів кубометрів палива на рік. Окуповується ж при використанні нашої ГТС, за розрахунками, лише транзит обсягом 40 (а ще краще – 50-60) мільярдів кубів. Це пов’язано не лише із виробничою рентабельністю, а й із технологічними можливостями.
“Річ у тім, що окрім транзиту, українська газотранспортна система бере участь у процесі забезпечення “блакитним паливом” внутрішніх споживачів, – пояснює голова Бюро комплексного аналізу і прогнозів Сергій Дяченко. – І, зважаючи на те, що основний робочий режим нашої ”труби” – прокачування газу зі сходу на захід, взимку виникають проблеми, пов’язані з відсутністю можливостей постачання палива у зворотному напрямку – для забезпечення східних регіонів країни. За нинішніх обсягів транзиту це питання вирішується через “заміщення” газу – частина його, зайшовши з Росії на українську територію, розподіляється для потреб східних та південних областей. Натомість таку ж кількість палива піднімають із наших підземних сховищ, розташованих, в основному, поблизу західних кордонів, і подають європейським споживачам. За обсягів постачання менше 40 мільярдів кубометрів ця схема не працюватиме. Тому для забезпечення газом усіх регіонів країни Київ буде змушений використовувати свою ГТС у реверсному режимі, що унеможливлює будь-які, навіть мінімальні, постачання палива до Європи”.
А повністю позбувшись транзиту Україна втратить суттєве джерело бюджетних надходжень – щонайменше 3 мільярди доларів на рік. До того ж, нам доведеться оперативно вирішувати долю газотранспортної системи. Частину її, звісно ж, можна використовувати для забезпечення внутрішніх потреб (приміром, в умовах очікуваного нарощування власного газовидобутку). Утім, більшість потужностей задіяти так і не вдасться. Тож доведеться або повністю втратити їх, “розпилявши” устаткування на метал, або взяти на себе додаткові витрати на консервацію ГТС, її подальше утримання та охорону від розкрадань.
Та, безумовно, найголовніша для нас втрата пов’язана із тим, що, повністю відмовившись від транспортування газу нашою територією, Кремль ліквідує один із останніх запобіжників від прямої агресії проти України. Адже, за оцінками експертів, Москва, для якої міжнародні правила і договори давно “неписані”, все ж боїться, що унаслідок можливих пошкоджень чи примусового припинення помпування газу Європа залишиться без необхідних обсягів російського палива. І тоді поставить на “Газпромі”, як на ненадійному партнері, “остаточний хрест”.
Протидія сподіванням Кремля: яким має бути український “план “Б”?
Експерт з питань енергетики Геннадій Рябцев не вірить, що із Москвою, яка готова жертвувати навіть власними економічними інтересами заради збереження політичного тиску на “ненависну Україну”, вдасться домовитися про підписання нового транзитного контракту. Тож вже із 1 січня наступного року Київ може стикнутися із проблемою зниження тиску в українській газовій “трубі”. “Москва активно готується до такого сценарію, – переконаний експерт. – Свідченням цьому – підготовчі дії, до яких нині вдається Росія. Мова і про наповнення, як-то кажуть, “під зав’язку” підземних газосховищ у Європі, і про укладання додаткових угод з європейськими споживачами на випадок форс-мажорних обставин – в тому числі, з можливістю постачання російського скрапленого природного газу морським шляхом. Відповідні потужності, хоча й обмежені, в РФ уже є”.
“Грати на випередження”, аби убезпечитись від деструктивних дій Кремля, давно мала б і Україна. І, як вважає Рябцев, відповідний “план “Б” Київ вже має. Його “обриси” підготували у 2015 році із залученням американських експертів. А деталі, вочевидь, доопрацюють найближчим часом. Швидше за все, – до “профільного” засідання РНБО, запланованого на початок вересня. Серед першочергових заходів – накопичення якомога більших запасів палива в українських ПСГ. За розрахунками НАК “Нафтогаз”, йдеться щонайменше про 20 мільярдів кубометрів. Другий пункт – укладання гарантійних угод щодо фізичного реверсу газу із європейського напрямку (обсягом приблизно 5 мільярдів “кубів”). “Зараз ми закуповуємо газ винятково на вільному ринку. Але взимку “зайвого” палива там може й не бути, – пояснює Геннадій Рябцев. – Тому потрібно домовитися про обопільні гарантії: з боку європейських трейдерів – про резервування для нас відповідних обсягів газу, і запевнення з боку Києва – в тому, що ми обов’язково викупимо законтрактоване паливо”. Третім пунктом плану, за словами експерта, має бути затвердження алгоритму дій усіх учасників ринку у випадку зниження тиску у нашій ГТС. Адже востаннє українська “труба” працювала в умовах реверсу 10 років тому, під час спровокованої Кремлем “газової кризи” у січні 2009-го, причому – лише трохи більше двох тижнів. Зараз же може йтися про зворотній напрямок помпування палива упродовж кількох місяців. До того ж, технічний стан нашої ГТС та відповідного обладнання відтоді міг погіршитися... Хоча в компанії “Укртрансгаз” це заперечують. Там запевнили, що українська ГТС готова до можливого припинення транзиту. Для цього “Укртрансгаз” модернізував 5 компресорних станцій. “Це дасть можливість у випадку часткового чи повного припинення транзиту забезпечувати безперебійне газопостачання для українських споживачів східних і південних регіонів шляхом транспортування блакитного палива з європейських країн і з ПСГ на заході України”, – йдеться у повідомленні оператора нашої газотранспортної системи. Як наголошується, “Укртрансгаз” втілив усі необхідні технічні і регламентні рішення для створення надійної реверсної схеми, вона готова до функціонування у штатному режимі і може бути активована за першої ж необхідності.
Економічний експерт Олексій Кущ налаштований менш оптимістично. На його думку, “план “Б”, про який говорив Олександр Данилюк, швидше за все, стосується “порятунку України від замерзання взимку”. “Переконаний, що жодного ефективного плану, який би передбачав не лише підтримання життєздатності критичної інфраструктури та житлового фонду, а й повноцінну роботу в зимовий період вітчизняної промисловості, немає, – каже експерт, – Адже йому мав би передувати цілий комплекс важливих заходів, час на втілення яких втрачено. Перш за все, необхідно було вже давно затвердити модель анбандлінгу компанії “Нафтогаз”, тобто, розподілити функції видобутку, транспортування (транзиту) і продажу газу. І вже із урахуванням цієї моделі домовлятися із системними газовими трейдерами, європейськими газовими хабами про їх залучення до переговорного процесу з РФ. Це б значно посилило наші позиції та збільшило можливості впливу на “Газпром”.
Утім, “втрата моменту” не означає, що відповідні заходи не треба втілювати у майбутньому. Головне при цьому, на думку Куща, – максимально усунути політику і політиків від переговорного процесу. Адже для Росії газ – це “сировина подвійного призначення”: продаючи його, Кремль заробляє валюту, а також вирішує політичні завдання і втілює стратегічні політичні цілі. Тобто, використовує енергоресурс для політичного тиску.
“Натомість ми маємо наполягати на створенні в Україні ефективної ринкової “оболонки” і східноєвропейського газового хабу, – наголошує економіст, – Під втілення цього проекту треба передати наші основні газотранспортні мережі та підземні системи зберігання газу. А до управління варто залучити впливових європейських глобальних гравців. Такий хаб міг би на абсолютно ринкових умовах вести переговори з РФ про постачання газу і про наповнення ним нашої “труби”. Тобто, умовний “газовий кордон” між Росією і Європейським Союзом необхідно перемістити із нашого західного кордону на східний, перенісши відповідно і комерційні вузли й точки обліку “транзитного” палива. Таким чином, Україна повинна стати частиною загальноєвропейських газотранспортної і газоторговельної систем. Це і мало б бути справжнім “планом “Б”, – вважає Олексій Кущ. Завдяки цьому наша країна, за висновками експерта, могла б уже за 5 років стати одним із ключових гравців на європейському газовому ринку – причому, не тільки суб’єктом фізичного транспортування газу, а й певним ціновим “маркетмейкером”, майданчиком для диверсифікації газових портфелів основних ринкових трейдерів. Тоді Україна зможе заробляти не лише на газі, його транспортуванні, зберіганні та продажу, а й на фінансових інструментах, що працюють на цьому ринку.
Але завадити втіленню такого сценарію, на думку експертів, може не лише деструктивна позиція Кремля, а й небажання українських політиків повністю відмовитись від отримання фінансової вигоди від діяльності вітчизняної газотранспортної системи. “Адже за відповідного підходу зароблятимуть держава, суспільство, учасники ринку, котрі платитимуть податки. Натомість не зможуть заробляти топ-менеджери державних компаній, політичні сили, які їх прикривають, а також кінцеві бенефіціари політичних партій”, – вважає Олексій Кущ.
Владислав Обух, Київ
