Нещодавно на закритій експертній зустрічі, присвяченій механізмам російського лобіювання (в рамках проекту «Російський лобізм в Україні в контексті виборів 2019 року: джерела, канали проникнення, механізми запобігання») почула цікаву доповідь на тему впливу фінансового капіталу Росії. Фінансова сфера, банківські ринки і капітали - одна з найскладніших для розуміння громадськістю тем, особливо коли йдеться про фінансові установи з російською пропискою. Якщо гроші – кров економіки, то яку кількість російської «крові» ми можемо собі дозволити? Як російські гроші впливають на економіку України? Які ризики при взаємодії з російським фінансовим капіталом? І наскільки вони виправдані?

Про це говоримо з одним із найпомітніших визнаних фінансових аналітиків Тантелі Ратувухері.

- Пане Тантелі, наскільки великою є частка російського банківського капіталу в українському фінсекторі?

- В останні п'ять років вона істотно зменшилася, російський банківський сектор скоротив свою присутність в Україні. Після 2014 року половина банків з російським капіталом пішла з ринку України.

- Давайте поговоримо про тих, хто залишився...

- В Україні зараз (у мене дані на квітень) діє сім банків, кінцевими бенефіціарами яких, так чи інакше, є громадяни або ж суб'єкти Російської Федерації, або агенти російського впливу. Зупинимося на найбільш помітних. Два банки мають держфінансування - дочірня філія Сбєрбанку Російської Федерації, Промінвестбанк («дочка» Зовнішекономбанк Росії), а один є приватною транснаціональною корпорацією - Альфа-Банк. Також в Україні діє Перший Інвестиційний Банк, який на 88% належить російському громадянину Євгену Гінеру.

Євген Гінер, власник ЦСКА, який має бізнес-інтерес у Севастополі, фігурант Миротворця і при цьому власник українського банку. Не знаю, як Нацбанк і Антимонопльный комітет дозволили йому зробити таку покупку. Та й в самій класифікації Нацбанку (а я працюю з його джерелами, ресурсами і довідниками більше двадцяти років) ніде не сказано, що це банк, який належить громадянину з країни-агресора. Хтось побачить у цьому ознаки змови, я ж не виключаю, що це недоліки класифікатора, який треба у такому разі міняти.

Нарешті, є банк ЮНЕКС, який, незважаючи на українське громадянство його бенефіціара, олігарха та депутата Верховної Ради України Вадима Новинського, теж можна віднести до російського агента впливу в силу і активної проросійської позиції, і недавнього російського підданства. Абсолютним лідером серед банків з російським капіталом в Україні за активами є Альфа-Банк Україна (не враховуючи Укрсоцбанк, який перебуває в процесі приєднання до Альфа-банку). Об'єднані ж активи Альфа-Банку з Укрсоцбанком висувають цю групу на четверте місце за активами у банківській системі України, і на перше місце серед банків з іноземним капіталом в країні.

Альфа-Банк, хоча і веде активну інформаційну кампанію, спрямовану на відмежування від російської геополітики, все ж таки глибоко вбудований в світогосподарські зв'язки Росії. Крім того, таке ось PR-позиціонування банку викликає серйозні підозри в його «щирості»: за «ширмою» подвійного громадянства російському капіталу приписується в повідомленнях банку лише близько 30% акцій установи, замість майже 90% реального контролю з боку громадян держави агресора». Така сама маніпуляція відбувається щодо Укрсоцбанку, придбаного Альфа-Банком у 2016 році.

Я вже не кажу про дрібні регіональні банки, в яких, я переконаний, часто сидять російські гроші.

- Наведіть приклад, як російські гроші впливають на українську ситуацію?

- На кінець 2018 року, за даними Держкомстату, російські вкладення в фінансову та страхову сферу України становили 690,2 млн доларів, що дорівнювало майже 20% від усіх іноземних інвестицій у цей сектор. А під час президентської кампанії, за даними тієї ж Державної статистичної служби, на кінець першого кварталу 2019 року російські інвестиції склали майже 10,3% від усіх іноземних інвестицій у ці сфери. Таким чином, за час проведення президентської кампанії в Україні, з початку 2019 року російські гравці вивели близько 280 млн доларів США з банківсько-фінансової сфери України. В умовах заморожування трансфертів коштів в Росію або в материнську компанію, і під час передвиборчої кампанії в Україні, можливість конвертації цих коштів у політичне фінансування для лобіювання російських інтересів якщо і не очевидна, то висока. Припускаю, що виведений капітал цілком міг бути конвертований в політичну інвестицію. Непрямим підтвердженням цього припущення стала і короткострокова динаміка фінансових вкладень Росії в Україну на старт передвиборчого періоду.

- Виглядає лише як гіпотеза.

- Це і є гіпотеза. Але подивіться часові рамки. Буквально напередодні президентських перегонів в Україні, в четвертому кварталі 2018 року, обсяг прямих російських інвестицій у банківську та страхову сферу України збільшується приблизно на 250 млн доларів США. Обсяг виведених з фінансової сфери інвестицій у січні 2019 року практично збігається з цією цифрою; і ці кошти могли благополучно «розчинятися» на ринку України під час виборчої кампанії. Після короткочасного сплеску у четвертому кварталі 2018 року обсяг прямих російських інвестицій Росії в цю сферу повертається на колишні рівні до кінця першого кварталу 2019 року, до завершення президентського марафону.

- Але загалом, зберігається тенденція скорочення російського банківського капіталу?

- Так. Події 2014 року ознаменували початок довгострокового тренда скорочення присутності російського капіталу у фінансовому секторі України. Російські прямі інвестиції в цей сектор знизилися з 2,7 млрд доларів США на початку 2014 року до близько 300 млн на початок 2019 року. Відповідно, частка Росії серед усіх іноземних інвестицій в цей сектор знизилася з 22,3% до 8,0%.

- Український бізнес користується російськими коштами?

- Обсяг російських вкладень в акціонерному капіталі українських підприємств скоротився за чотири роки на чотирнадцять відсотків і склав 694,1 млн доларів США. Частка прямого вкладення російського капіталу в економіку України іноземних інвестицій знизилася вдвічі (з 4,2% у 2015 до 2,1% на початок 2019 року). Росіяни вивели з українських компаній близько 1 млрд доларів США.

Але водночас його своєрідний «відступ» супроводжувався, назвемо це, «стратегічним перегрупуванням» на позиції, які дозволяють більш або менш вдало маневрувати, використовуючи можливості українського лобіювання. Використовуючи інструменти лобіювання, а також недоліки політичного та законодавчого поля України, російські суб'єкти вміють отримувати користь і впливати навіть при обмежених ресурсах. Особливо цьому «допомагає» корупція, яка, зізнаємося, все ще є на різних рівнях державної влади.

Вплив російських фінансових інтересів на українську банківсько-фінансову сферу сьогодні визначається не стільки їх питомою вагою, стільки напрямком їх застосування. Фінансовий вплив Росії на українську банківсько-фінансову систему здійснюється, зокрема, через канали українських галузевих лобі.

- Поясніть це.

- Інвестиційні та ділові переваги російського капіталу розподілені переважно на користь економічних секторів, які мають сильне галузеве лобі в Україні – сільське господарство, транспорт, машинобудування.

Партнерство в цих галузях дозволяє скористатися їх ресурсами лобіювання для продавлювання своїх інтересів. Відомо, наприклад, що промислове лобі було одним з вирішальних, коли зірвали підписання угоди про асоціацію з ЄС колишнім президентом Януковичем у 2013 році. Фокус російського капіталу в таких сферах економіки, як будівництво, металургія, фінанси і торгівля відкриває можливість ефективного просування своїх інтересів у вищих органах влади країни – на рівні Президента, Кабінету Міністрів і парламенту – за рахунок використання важелів впливу цих галузей на економіку країни, а найголовніше, за рахунок їхньої розвиненої лобістської інфраструктури. Або візьмемо спеціалізоване фінансове лобі. Членство у спеціалізованих банківсько-фінансових асоціаціях України, поряд зі спробами встановлення контролю над біржовими та іншими фондовими організаціями України, дозволяє російським фінансовим установам мати безпосередній доступ до фінансової владі і дієвий інструмент впливу на них.

Не варто недооцінювати й інструмент особистих зв'язків, і інсайдерських контрагентів. Для росіян нормальною є практика призначення на вищі посади колишніх держчиновників, які відповідають за зв'язки з державною владою та регулятивними інстанціями. Російські банки залучають на роботу людей з багатим досвідом роботи у владі і таких, які зберегли мережу зв'язків зі своєї попередньої служби. Наприклад, на момент входження в Україну в 2008 році, Сбєрбанк Росії запросив на посаду голови правління новоствореного представництва в Україні колишнього міністра фінансів України Ігоря Юшка – людину, глибоко компетену і в роботі української фінансової системи, яка знає особливості вітчизняної бюрократичної машини. І вже не кажемо про його зв'язки в ділових і політичних колах. Тому вихід російського капіталу з української економіки був нерівномірним, і, думаю, можна говорити про перерозподіл балансу інтересів Росії на користь тих чи інших галузей.

І, звичайно, фокус російського капіталу на фінансовому секторі України залишається домінантним.

Незважаючи на тенденцію виходу російського банківського капіталу, його інвестиції у фінансовій сектор залишалися в топі пріоритетів. Російський фінансовий капітал залишався на рівні вище 55% від усіх російських прямих інвестицій в Україну, і залишався найорганізованішим загоном російського капіталу в Україні.

Та й за зовнішнім відступом цих банків криється доволі серйозний системний ризик для фінансової системи України. Валютні активи банків з російським капіталом складають понад 20% усіх валютних активів банків України, і прирівнюються до 27% офіційних валютних резервів Нацбанку України. Така концентрація валютних коштів в руках російських банків створює серйозні козирі для монетарного тиску на українську владу.

Крім того, п'ять з півтора десятків збиткових банків, зареєстрованих в Україні, - це банки з російським капіталом. Сумарні збитки усіх банків склали 18,3 млрд грн, з яких 12,3 млрд грн зазнали проросійські установи. Узагальнюючи, скажу, що майже 70% втрат української банківської системи має російське джерело. При цьому прибутковість практично усіх іноземних банків, що діють в Україні (за винятком Правекс-Банку), стояла на рівні 40%. Очевидний контраст.

- Добре. Що ж треба робити? Ми не можемо просто взяти і вигнати російський капітал. Якою має бути політика?

- Російські банки не виженеш, я казав, вони дуже вправні в роботі, у зв'язці бізнесу і політики. На будь-яку критику росіяни відповідають: у нас просто бізнес. Нацбанк (якому об'єктивно вигідний приплив грошей) повторює: у них бізнес, вони пішли з Криму і Донбасу, вони виконують наші нормативи, вони рекапіталізовуються. І з точки зору наявності коштів, логіка Нацбанку зрозуміла: за останні п'ять років в Україну в банки зайшли російські гроші, росіяни підтримували банки на плаву, у такий спосіб підтримуючи і наш платіжний баланс. Але все ж...Чому б не спиратися на німецький банківський капітал, який, за моїм спостереженням, працює не гірше російського.

Я (нехай вибачає банківське керівництво України) не бачу ознак чіткої та зрозумілої стратегії розвитку банківської сфери у приниципі, і щодо російських банків зокрема. Ну скорочували, скорочували у нас банки, це правильно, але присутність банківських послуг, їх проникнення до населення дуже поверхневі. Рівень проникнення має бути глибоким, і тут треба нарощувати філіальну мережу. Я не бачив чіткого плану, а скільки Україні треба філій, скільки банківських співробітників на це населення, скільки кредитів, депозитів, як розподілені послуги, хоча поняття доступності банковських послуг для населення (особливо для бідних верств) - один з показників світових інституцій. У Нацбанку була одна заява, що тепер вони будуть диференційовано ставитися до роботи банків у різних галузях економіки. Я мовчки аплодував. Це треба було робити давно. Райффайзенбанк в Австрії жорстко прив'язаний до аграрної та поштової галузі. Є земельний банк та інші галузеві банки в Німеччині. Так от, диференційований підхід Нацбанку до роботи фінустанов міг би бути гарним вирішенням проблеми. Наприклад, металургія та енергетика. Якщо це стратегічні галузі, то Нацбанк мав би випустити правила щодо особливих умов роботи банків, особливо іноземних банків в металургії. Наскільки я знаю, немає правил Нацбанку, які регулюють фінансове обслуговування цього сектора. Сподіваюся, що сьогодні Нацбанк не дозволить іноземним банкам вільно «ходити» в Укроборонпромі, хоча мені говорили, що рахунки деяких оборонних підприємств та портів досі в російських банках. У стратегічних галузях не повинно бути банків з російським та іншим іноземним капіталом. Має існувати норматив, який виписує такі умови, щоб вони... передумали там працювати.

Фінансові ринки і капітали - річ настільки непроста, що рівень проникнення російських коштів може бути дуже непомітним некомпетентному погляду. Наприклад, є питання Міжбанківського ринку. Не валютний ринок, а ринок депозитів і кредитів між банками. Це якщо спрощувати - частина платіжної системи України. І 30% цього обсягу належить російським банкам. Якось Нацбанк це допускає, що 30% платежів між суб'єктами знаходиться в руках російських банків. Як мінімум, Нацбанк має працювати точково, і по стратегічних галузях, і по стратегічній інфраструктурі банківської системи, і по стратегічних фінансових ресурсах.

Лана Самохвалова, Київ

Володимир Тарасов, Укрінформ