ОПЕК 2.0 проти США
На зустрічі у Відні 24 нафтовидобувних країни, серед яких два провідних світових експортера – Саудівська Аравія та Росія – погодилися продовжити дію угоди про скорочення нафтовидобутку. Мета очевидна – зменшення пропозиції підвищує попит, а отже й ціну на товар.
Коаліція з країн-членів Організації країн-експортерів нафти та країн, що знаходяться поза картелем, з’явилася майже 3 роки тому під умовною назвою "ОПЕК+". Її створення було вимушеним — для порятунку нафтового ринку і самих себе, адже ціна на "чорне золото" впала до катастрофічних для виробників 30 доларів за барель із розкішних понад 100 баксів за бочку.
Тим не менше, прийняте в штаб-квартирі ОПЕК рішення не означає стрімкого зростання цін на енергоносії. Це обумовлено низкою причин, і одна з них – США.
ОПЕК: НАФТА НЕ Є ПРИЧИНОЮ ГЛОБАЛЬНОГО ПОТЕПЛІННЯ
«Світ продовжує відчувати наслідки кліматичних змін у всіх регіонах. Екстремальна спека, посуха, опустелювання, повені, екстремальні вітри і дощі тощо – все це провокує з приводу нафти велику мобілізацію світової думки, яка є абсолютно ненауковою. Громадянське суспільство – обмануте і помилково вважає, що нафта є причиною усіх цих кліматичних змін. На нашу думку, це, можливо, і є найбільшою загрозою, з якою стикається наша промисловість.
Відбувається мобілізація дітей, які влаштовують демонстрації на вулицях і в парламентах, у штаб-квартирах корпорацій тощо, ведучи кампанію проти нашої нафтової промисловості. Цей наратив і ця мобілізація поступово проникають у правління корпорацій, національні уряди і парламенти, починаючи диктувати політику щодо корпоративних рішень та інвестицій у нашу промисловість. І тому ОПЕК та наші партнери з не ОПЕК, очолювані Російською Федерацією, всі змушені боротися з цим викликом…»
Такими словами генеральний секретар ОПЕК Мухаммед Баркіндо схарактеризував під час прес-конференції у Відні за результатами міністерського засідання ОПЕК+ найбільший виклик індустрії нафтовидобутку в найближчі роки. Можна сказати, що саме ці думки та настрої й задавали тон дводенних зустрічей 24 міністрів країн-експортерів нафти – 14 від ОПЕК і 10 від країн, які не входять в нафтовий картель.
"Ображені" нафтовидобувні країни аж ніяк не хочуть завершення ери згубної для клімату нафти. Для багатьох із них низька ціна на "чорне золото" означає крах економіки і суспільні потрясіння. Врятувати ситуацію і повернути високі ціни на нафтобарелі (за баченням експортерів нафти – відновити баланс) і покликана коаліція у вигляді "ОПЕК+", куди увійшли 14 країн-членів ОПЕК, де головну роль відіграє Саудівська Аравія, та "не ОПЕК" – група з 10 інших країн на чолі з Російською Федерацією (також Мексика, Азербайджан, Бруней, Екваторіальна Гвінея, Бахрейн, Малайзія, Оман, Судан та Південний Судан).
"АМЕРИКАНСЬКІ ГІРКИ" НАФТОВИХ ЦІН
Третє тисячоліття розпочиналося дешевою нафтою під 30 доларів за барель (159 літрів) та її поступовим дорожчанням – пік був досягнений у липні 2008 року, коли ціна за барель еталонної марки нафти Brent (ціни на інші сорти нафти прирівняються до неї й є меншими) сягнула рекордних 140 доларів США.
Світова економічна криза різко обвалила ціну – у грудні 2008 року вона падала до 33 дол./б, однак вже за півроку почала відновлюватися і в цілому за 2009 рік становила 61 дол./б. З того часу вартість нафти впевнено дорожчала і в 2011-2014 роках давала змогу експортерам купатися в нафтодоларах: за барель давали 110-120 доларів.
Втім восени 2014 року з ряду причин, в тому числі через перевидобуток та різке зростання виробництва сланцевої нафти в США, почалося падіння – і під Новий рік барель нафти вже коштував 55 дол., протримавшись на цьому рівні майже рік. У січні 2016-го, на тлі відмови країн ОПЕК скорочувати видобуток, нафтова ціна пробила психологічну позначку в 30 доларів за барель.
Саме на тлі такого "дна" й розпочалися перші офіційні переговори між країнами-членами ОПЕК та Росією (разом із групою менших експортерів), які заклали фундамент нинішнього ОПЕК+. 30 листопада 2016 року у Відні країни ОПЕК та "не ОПЕК" домовилися про скорочення спільного видобутку нафти на 1,8 млн барелів на день, ціна стала в 55 доларів за барель.
Наступного року, після продовження дії домовленості, в січні 2018 р. за барель нафти марки Brent платили вже 70 доларів, а в травні – взагалі 80 доларів. На цьому тлі в ОПЕК+ вирішили, що криза спала – і в червні прийняли рішення про нарощення видобутку на 1 млн барелів на день.
В очікуванні антиіранських санкцій США, на початку жовтня 2018 р., ціни на нафту перебували на найвищому з листопада 2014 р. рівні – 86 дол./б.
Втім, нарощення видобутку країнами ОПЕК+, зростання нафтовидобутку в США, як і торговельна війна Вашингтона з Пекіном та уповільнення глобального економічного росту, призвело до початку падіння цін, яке продовжувалося по кінець року. Те, що в листопаді США відновили санкції проти енергетичного сектору Ірану, включно із забороною купівлі нафти, не вплинуло на ріст світових цін на нафту, оскільки Вашингтон залучив гнучкий підхід, зробивши тимчасовий виняток у санкційному режимі для ряду країн, зокрема, Китаю, Індії, Японії.
В таких умовах 7 грудня 2018 р. країни ОПЕК та "не ОПЕК" знову погодилися скоротити видобуток сирої нафти, цього разу на 1,2 млн б/д (0,8 млн та 0,4 млн б/д відповідно), від рівня жовтня 2018 р. Угода терміном на шість місяців починала діяти з 1 січня 2019 р. Ця домовленість, разом із незапланованими скороченнями видобутку в охопленій кризою Венесуелі, посприяла відновленню ціни на нафту, яка піднялася з 55 доларів за барель на початку січня до понад 65-67 дол. у лютому-березні.
Подальша конфронтація між США та Іраном, введення повного ембарго на закупівлю іранської нафти й навіть підриви танкерів в Ормузькій протоці не мали значного впливу на нафтові ціни. Після скачка до 72 доларів за барель нафти марки Brent у квітні, ціна у травні та червні 2019 р. знизилася до 65 дол.
СПРОБА ІНСТИТУАЛІЗАЦІЇ "ОПЕК 2.0"
З точки зору логіки, саму ОПЕК вже можна було б перейменовувати на Організацію ДЕЯКИХ країн-експортерів нафти. Картель уже втратив свій колишній вплив як блок, який може диктувати світову кон’юнктуру цін у нафтовій сфері. Зараз ОПЕК видобуває близько 30 млн барелів нафти щодоби, що становить близько 30% від загального світового видобутку.
Крім того, в низці колись потужних учасників картелю спостерігається явно не найкраща суспільно-політична та економічна ситуація, з присутністю потужних геополітичних впливів. Венесуела (країна з найбільшими запасами нафти в світі, яка зараз видобуває менше 0,8 млн б/д) охоплена затяжною кризою і перебуває під американським тиском. "Опальний" Іран з 300 тис. б/д нафтового експорту – під санкціями США. Лівія зруйнована громадянською війною, що триває, і також перебуває під впливом обмежувальних заходів щодо експорту нафти.
За підрахунками експертів, реальне скорочення видобутку країнами-членами ОПЕК, на яких за Віденською домовленістю припадало 800 тис. б/д, становило 2,5 млн б/д – як через значне перевиконання Ер-Ріядом, так і вимушене скороченням видобутку у Венесуелі та Ірані через санкції США.
"Головну скрипку" в картелі відіграє Саудівська Аравія: квота видобутку в рамках ОПЕК – близько 10,3 млн б/д (у травні КСА видобувало 9,7 млн б/д через добровільне перевиконання обсягів скорочення видобутку).
Росія, яка не входить в ОПЕК, що історично розглядався як конкурент, видобувала приблизно такий же рівень сирої нафти, як і Саудівська Аравія – 10,7 млн б/д. Хоча Москва також перевиконала квоту зі скорочення нафтовидобутку, в тому числі й вимушено – через проблеми із забрудненням стратегічного нафтопроводу "Дружба".
Саме Ер-Ріяд із Москвою домовилися та просунули в рамках ОПЕК+ продовження дії Віденської угоди про скорочення видобутку на 1,2 млн б/д. Відповідна домовленість саудівського наслідного принца та російського президента на саміті в Осаці позбавила інтриги міністерські засідання спочатку ОПЕК, а потім ОПЕК+ у Відні 1-2 липня (до речі, спеціально перенесені після саміту в Японії з попередньо запланованої дати 25-26 червня). Країнам ОПЕК та "не ОПЕК" просто довелося підтримати досягнуте днями раніше рішення – критика надійшла лише з боку Ірану (стратегічного противника Ер-Ріяда), який розкритикував одноосібний вплив двох країн і навіть спрогнозував "смерть ОПЕК".
Втім, мова, швидше, йде не про смерть, а про переформатування і спробу створення щось на зразок "ОПЕК 2.0" , значно потужнішого від попередника. Зараз сумарно щодобовий видобуток нафти країнами ОПЕК+ становить близько 46-47 млн барелів (зі 100 млн б/д світового видобутку).
Саме в рамках зусиль з інституалізації формату ОПЕК+ і можна розглядати схвалений під час засідання у Відні довгоочікуваний проект Хартії про довгострокове співробітництво. Хоча саудівський та російський міністри під час прес-конференції і запевнили, що мова не йде про створення нової організації чи нового статуту ОПЕК.
"Історичний документ", який ще потребує схвалення національними урядами країн ОПЕК+, має стати "фундаментом нашої довгострокової співпраці", зазначив міністр енергетики РФ Новак. За його словами, завдяки такій платформі країни ОПЕК+ зможуть на постійній основі не лише моніторити ситуацію на нафтових ринках, а й за необхідності – оперативно реагувати. Передбачається існування відповідної структури для консультацій між ОПЕК і "не ОПЕК", також є положення про добровільні фінансові внески на користь секретаріату ОПЕК.
"Ми всі погодилися, що ми повинні думати про те, як інституалізувати цю співпрацю, і тому ми активізували обговорення Хартії, яка й була схвалена сьогодні вранці", – заявляв, тим не менш, на тій же прес-конференції генсек ОПЕК Мухаммед Баркіндо, коментуючи співпрацю в рамках ОПЕК+ та прийняття Хартії.
США – НАЙБІЛЬШИЙ ВИРОБНИК НАФТИ, ЯКИЙ СТАЄ ЕКСПОРТЕРОМ
Рішення ОПЕК+ про продовження угоди про скорочення нафтовидобутку, за прогнозами експертів, не призведе до суттєвого росту цін на "чорне золото" (а, відповідно, й на інші енергоносії, у тому числі природний газ, ціноутворення якого прив’язано до ціни на нафту). Власне, про це свідчать і ціна на Brent у середу – $62.88, незначне підвищення менше 1% (на тлі також незначного падіння у вівторок).
Причин того, чому цінова політика після рішення ОПЕК+ залишається майже на місці, є кілька, і серед них – різке нарощування нафтовидобутку в США.
Ситуативний альянс між ОПЕК та Росією, певною мірою, можна розглядати саме в рамках реагування на стрімку американську сланцеву революцію. Саме ця "мильна бульбашка", як колись називали її російські експерти та чиновники, унеможливлює епоху з 100-доларовими цінами за барель нафти і тисне ціни донизу.
Згідно з даними Управління енергетичної інформації США (EIA), Сполучені Штати у 2018 р. стали найбільшим виробником сирої нафти у світі, а "ріст видобутку в країні нафти, природного газу та виробництва відновлюваної енергії робить США потужним світовим виробником енергії в осяжному майбутньому". Країна, яка з 1953 року була чистим імпортером енергоносіїв, вже у 2020 році стане нетто енергоекспортером. Тобто, вже наступного року США будуть уперше за майже 70 років експортувати енергоресурсів більше, ніж імпортувати.
У 2008 р. видобуток нафти в США був на рівні близько 5 млн б/д, після чого розпочалося стабільне зростання виробництва "чорного золота" на території США. Вже через 10 років, у 2018 р., середній щодобовий видобуток нафти був на рівні майже 11 млн барелів. У травні 2019 р. нафтовидобуток досягнув 12,248 млн барелів щодоби.
Поки ОПЕК+ піклувалися про скорочення обсягів видобутку, Сполучені Штати збільшили у 2017 р. видобуток на 0,5 млн б/д, а протягом 2018 року – на рекордні 1,6 млн барелів щодня. За прогнозами EIA, у 2019 р. виробництво американської нафти зросте на 1,9 млн барелів на добу, а в 2020 р. – ще на 0,9 млн б/д. Таким чином, у наступному році США вийдуть на рівень видобутку 13,3 млн б/д. Прогнозується, що в 2027 році нафтовидобуток у США буде на рівні понад 14 млн барелів щодня і зберігатиметься таким до 2040 року.
EIA також прогнозує, що світовий попит на нафту у 2019 р. зросте на 1,2 млн б/д, а у 2020р. – на 1,4 млн б/д. Щодо ціни на "чорне золото", то статистичне та аналітичне агентство у складі міністерства енергетики США у своєму червневому звіті передбачає, що в 2019-2020 рр. ціна за барель нафти марки Brent буде 67 доларів.
НАФТОВІ АФТЕРШОКИ ПАДІННЯ СВІТОВОГО ЗРОСТАННЯ
Ще один із факторів, разом з американським сланцем, який перешкоджає росту цін на нафтових ринках – уповільнення світової економічної активності. Хоча, слід зауважити, що, значною мірою, і тут присутній "фактор США", а точніше – Трампа: торговельна війна двох найбільших світових економік негативно впливає на глобальну активність, що, в свою чергу, призводить до зниження попиту на нафту.
Після того, як у 2017 р. зростання світової економіки досягнуло пікового показника у майже 4%, в квітні 2018 р. МВФ прогнозував зростання у 3,9% в 2018 і 2019 роках, але вже в жовтневому прогнозі уточнив дані у бік зменшення до 3,7% для обох років. Але й ця цифра була знову переглянута: відповідно до даних, опублікованих у квітні 2019 р. The World Economic Outlook, через комплекс факторів зростання світової економіки у минулому році склало 3,6%. При цьому, МВФ переглянув і свій попередній прогноз щодо темпів росту світової економіки у сторону зменшення: у 2019 р. глобальне зростання сповільниться до 3,3% (мінус 0,4 процентного пункту від прогнозу у жовтні 2018р.), а у 2020 році становитиме 3,6% (мінус 0,1 процентного пункту).
До речі, в тому ж квітневому прогнозі є перегляд для Росії: у 2018 зростання було 2,3%, а в 2019 році буде 1,6%, (що менше на 0,2%, ніж прогнозувалося у жовтні 2018р.). Причина – зменшення цін на нафту.
У квітні 2019 р. МВФ також робив прогноз, що ціна на нафту марки Brent буде залишатися на рівні близько $60 протягом наступних п’яти років.
ТРУДНОЩІ ПРОГНОЗУВАННЯ І ГЕОПОЛІТИЧНІ ВПЛИВИ
Нафтова угода ОПЕК+ про скорочення обсягів видобутку, разом із примусовим скороченням видобутку нафти в Канаді, вимушеним скороченням виробництва у Венесуелі та забороною експорту на іранську нафту – очевидно впливатимуть на поступове уповільнення зростання нафтовидобутку. З іншого боку, існує ймовірність недотримання домовленостей окремими країнами-членами ОПЕК+, як і більший, ніж прогнозувалося, видобуток нафти у США.
Найбільші впливи все ж, як видається, пов’язані з високою політичною невизначеністю, що може сприяти зростанню цін у короткостроковій перспективі – геополітичні події на Близькому Сході, заворушення у Венесуелі, загострення протистояння між США та Іраном. Ще один фактор впливу – торговельна війна США з Китаєм, схоже, перейшла в режим розрядки, що також може відобразитися на показниках глобального зростання та цінах на нафту.
При цьому, політика скорочення видобутку (підтримка попереднього рівня квот) ОПЕК+ вже не має того вирішального впливу на формування цінового консенсусу. І коли з часом ця політика втратить сенс, чи спрацює небажання окремих країн втрачати долю ринку, то одномоментний вихід з угоди ОПЕК+ також матиме великий вплив на ціни, у бік зниження.
Василь Короткий, Відень
