Повна газова незалежність України стає ближчою. Але не набагато

Акціонерне товариство “Укргазвидобування” у червні відкрило два нові родовища: газоконденсатне - на Полтавщині і нафтове — у Харківській області. Як ідеться на сторінці компанії у Facebook, “ресурсна база газоконденсатного родовища у Полтавській області, за попередніми оцінками, становить понад 2,7 мільярдів кубометрів. Запаси нафти на новому родовищі у Харківській області становлять 130 тисяч тонн". В АТ зазначили, що компанія продовжує активні геологорозвідувальні роботи. Попереду - отримання дозвільних документів та початок робіт на 13 нових ділянках, які “Укргазвидобування” придбало під час електронних нафтогазових аукціонів.

Чи варто чекати “прориву” у видобутку власних енергоресурсів?

Новина про відкриття нового нафтового родовища, звісно ж, приємна. Але кардинально проблеми нашої залежності від зовнішніх постачань це не розв’язує. Навіть, найбільші оптимісти-”утопісти” погоджуються: найближчими десятиліттями відмовитися від імпорту нафти і нафтопродуктів Україна не зможе. Суттєво поліпшити ситуацію і зменшити витрати на купівлю цього ресурсу допоможуть лише заходи з енергоефективності, переорієнтація на інші види палива та продовження диверсифікації постачань. Інша справа — газ. Мрія про енергонезалежність України у газовій сфері стає ближчою. Принаймні, з огляду на потенціал наших надр. А ось із технологічним та фінансовим потенціалом, без чого постійного приросту власного газовидобутку не забезпечиш, потрібно “розбиратися”...

Загальний висновок експертів упродовж уже десятиліть не змінюється: країна потребує значних інвестицій у видобувну сферу — як на етапі геологорозвідки, так і при промисловому освоєнні родовищ та їх консервуванні і рекультивації земель після виведення свердловин з експлуатації. Окреме питання — логістика. Адже більшість нових газоносних площ — малопродуктивні. І об’єднувати їх трубопроводами нерентабельно. Натомість транспортувати видобутий ресурс у інший спосіб дорожче (що обов’язково позначиться на собівартості палива) та небезпечніше. Також Україна потребує нових технологій глибинного буріння, підняття на поверхню вуглеводнів із глибоких горизонтів. Адже більшість родовищ, розташованих близько до землі, уже або вичерпали, або ось-ось вичерпають свій ресурс. Саме завдяки інтенсивному видобутку у 60-70 роки минулого століття значна частка потреб СРСР і деяких країн соцтабору (Росії, Білорусії, Литви, Латвії, Молдавії, Чехословаччини) забезпечувалася завдяки українському газу. Тоді щороку на наших теренах видобували 60-70 мільярдів кубометрів блакитного палива (удвічі більше за теперішні річні потреби країни і у 3-3,5 разу більше, ніж видобуваємо нині). Досягнути найближчими роками таких показників нереально і, певно, не потрібно. В ідеалі — щорічне видобування 30-35 мільярдів газу для власних потреб, і ще 15-20 мільярдів “кубів” — для можливого експорту. Та чи це реально? І що потрібно зробити, аби наблизитися до мети?

Потенціал є. Та де ж взяти гроші і технології?

Україна має понад 100 розвіданих газоконденсатних родовищ. Зокрема, доведені запаси (лише “традиційного”) газу, за офіційними даними, сягають 600 мільярдів кубометрів. А за методикою підрахунків, яку використовують аналітики авторитетного щорічного дослідження BP Statistical Review of World Energy, йдеться узагалі про 1,1 трильйона “кубів”! За цим показником ми - на третьому місці в Європі після Норвегії та Нідерландів. Утім, розробляється менше 5% розвіданих родовищ. Причому, термін експлуатації більшості свердловин ось-ось завершиться — вони майже вичерпали свій ресурс. Одна з головних перепон — відсутність коштів на освоєння нових родовищ, а також на придбання сучасного устаткування і технологій для видобутку вуглеводнів із великих глибин. «Україна може похвалитися значними запасами природного газу на надглибинах – у понад 6 кілометрів, - розповідає голова Бюро комплексного аналізу і прогнозів Сергій Дяченко, - Причому, такі запаси є й на уже освоєних ділянках - приміром, на Шебелинському газоконденсатному родовищі у Харківській області. Але для того, щоб скористатися цим багатством, потрібні серйозні інвестиції, дороге сучасне обладнання, застосування новітніх технологій буріння та підйому палива на поверхню. Тож і собівартість такого газу доволі висока», - каже експерт. А ось при освоєнні нових родовищ. за його словами, можуть датися узнаки логістичні проблеми. Адже через малу потужність більшості свердловин прокладати газопроводи до них немає сенсу. Оскільки експлуатуватимуть їх недовго — через швидке вичерпання ресурсу таких родовищ.

Підвищити рентабельність трубопровідного транспорту на таких площах можна було б завдяки паралельному видобутку на сусідніх ділянках сланцевого газу. Але перспективи розвитку в Україні цієї галузі також під питанням — і з огляду на застереження з боку екологів, і із суто економічних міркувань. Адже, навіть після налагодження видобутку такого палива у промислових обсягах, його собівартість буде набагато вищою (і порівняно із “традиційним” природним газом, і зі “сланцей”, який видобувається в інших країнах, зокрема у США, які нині активно пропонують свій ресурс європейцям). А процес видобутку, враховуючи наші геологічні особливості, – набагато складніший. Тож поки що видобування сланцю у нашій країні вважають нерентабельним. Принаймні, цим свого часу пояснили розірвання угоди з АТ “Укргазвидобування” про спільну діяльність із видобутку сланцевого газу на Юзівській площі (Харківщина) у компанії “Shell”. Нагадаємо, британсько-нідерландська компанія припинила розвідувальне буріння свердловин “Беляївська-400” і “Ново-Мечебилівська-100” у березні 2015 року…

Утім, це не означає, що видобування українського сланцевого газу залишатиметься невигідним і в майбутньому – при підвищенні вартості вуглеводнів. Експерти дійшли висновку, що в українських умовах видобуток традиційного газу економічно вигідний вже за ціни у 150 доларів за тисячу кубометрів, шельфового - 180-260 доларів, сланцевого - 265-365, метану із вугільних порід - вище 300 доларів. Тобто, якщо вартість “блакитного палива” на європейських хабах стабільно перевищуватиме 400 доларів за тисячу “кубів”, український “сланець” приноситиме непогані прибутки. І до цього потрібно готуватися завчасно – аби не проґавити “вікно можливостей”. Для цього країні потрібні кошти і новітні технології.

Україна потребує і значних капіталовкладень в геологорозвідку та розвідувальне буріння на перспективних родовищах “традиційного” газу. Адже більшість бурових верстатів, які є в розпорядженні “Укргазвидобування”, - фізично й морально застарілі. Щоправда, час-від-часу компанія звітує про купівлю сучасних установок і агрегатів — як для буріння, так і для експлуатації свердловин. На придбання устаткування товариство скеровує значну частину своїх прибутків. І такий підхід не може не радувати.

“За умови ж належного фінансування для України цілком реально упродовж найближчих 10 років позбутися імпортозалежності у газовій сфері, - переконаний Сергій Дяченко, - Для цього потрібно збільшити обсяги власного видобутку блакитного палива із нинішніх приблизно 20 мільярдів кубометрів (в тому числі – до 15 мільярдів “кубів”, що належать державному АТ “Укргазвидобування”) до приблизно 30 мільярдів. Цього палива країні має вистачити - навіть за умови стрімкого розвитку промислового виробництва”, - вважає експерт.

Далі ж, за словами Дяченка, цілком реальним стане і виконання завдання щодо забезпечення експортного постачання блакитного палива – на рівні 20 мільярдів кубометрів щороку. “На кону” - за нинішніми цінами - до 6 мільярдів доларів.

“Головне при цьому – створити належні умови для роботи у газовій сфері як вітчизняного, так і зарубіжного бізнесу, - наголошує голова правління Альянсу “Нова енергія України” Валерій Боровик, - а отже, потрібне прозоре законодавство, зрозумілі механізми формування цін на енергоносії, ринкові взаємовідносини усіх суб’єктів господарювання. Інвестор має розуміти: якщо він вкладає кошти в Україну, завжди зможе отримати дивіденди і планомірно розвивати свій бізнес. При цьому питання не в назві компаній, які готові прийти в нашу країну - а у самому стратегічному реформуванні цього сектору і визначенні того, що Україна може запропонувати потенційним партнерам. І на яку вигоду від цього сама розраховує”, - підсумував експерт.

Владислав Обух, Київ