…І покажеш державі сам, що маєш у кишенях
“Це – фішка, яка дозволить нам підходити по-європейськи до питання. Не тільки вимагати від держави, а й від себе. Підходити до фінансів по-європейськи, рахувати свої гроші. Ось ви знаєте, скільки у цьому місяці заплатили державі? Зазвичай, людям важко дати відповідь на це запитання. Ви не відчуваєте, "чого" держава вам “варта", – так пояснив пропозицію щодо запровадження загального декларування доходів експерт команди новообраного президента Данило Гетманцев. Він розповів про підготовку законопроекту, згідно з яким кожного дорослого українця, окрім пенсіонерів, котрі отримують гроші винятково від держави, зобов’яжуть звітувати про доходи. Однією зі стартових позицій при впровадженні відповідних змін в Україні має бути добровільна легалізація отриманих раніше доходів зі сплатою визначеного законодавцем внеску до казни. Тобто, йдеться про так звану податкову амністію. За приклад у ЗеКоманді хочуть взяти досвід Аргентини, де у 2016-2017 роках успішно втілили відповідну ідею в життя. Завдяки цьому, як нагадав Гетманцев, “виведено на світ Божий 117 мільярдів доларів, до казни надійшло майже десять мільярдів американських “зелених”.
Повне декларування + податкова амністія. Як це працює?
У світовій практиці запровадження загального декларування доходів із проведенням “стартової” амністії майна й капіталів застосовують, зазвичай, для боротьби з недобросовісними платниками податків, підвищення платіжної дисципліни і рівня відповідальності громадян та залучення в економічний обіг частини “тіньового “ і “напівтіньового” ресурсу. Але такі кроки не завжди приносять позитивні результати. І перевагою України у цьому питанні буде якраз врахування досвіду інших країн – аби ми, як-то кажуть, “не наступали на старі (чужі) граблі”.
“Класичний” приклад загального декларування доходів населення – податкова система США. Декларації зобов’язані подавати майже всі американці. За винятком хіба що безхатченків і деяких інших категорій малозабезпечених громадян. Натомість платники податків мають широкі можливості контролю використання бюджетних коштів і вправі вимагати (навіть, через суд) виконання державою взятих на себе зобов’язань щодо розподілу акумульованого ресурсу. “Можливо, для когось загальне декларування – це додаткові незручності і “дурна” витрата часу. Але я переконаний, що декларування – це відповідальність перед собою, сім'єю, державою. І загальне декларування – це право. Право вимагати щось від держави, яка цілком усвідомлено фінансується, а отже – і належить тобі", – наголосив, коментуючи цей досвід, Данило Гетманцев. Отже, “винаходити велосипед” для втілення відповідної ідеї і в Україні нам не доведеться. Конкретно про механізми декларування експерт не розповів, наголосивши лише, що йдеться про електронне декларування, уже випробуване на чиновниках.
Що ж до іншої складової реформи – податкової амністії, то й тут маємо спиратися на світовий досвід – із урахуванням позитиву та помилок.
Приміром, чотири рази до відповідних законодавчих кроків вдавалися в сусідній Росії. І тільки у 2007 там отримали більш-менш прийнятний результат. Та й то – ненадовго. Нині триває чергова спроба “фінансового очищення” росіян, про ефективність якої говорити зарано.
В Індії регулярні спроби податкової амністії почалися ще 1951 року, майже одразу після здобуття незалежності від Великобританії. І лише в 1997 такий крок приніс результат.
А в Італії намагання легалізувати доходи наприкінці минулого століття взагалі стало ледь не національним видом “фінансового спорту” – десятки спроб “відбілити” кошти! У ситуацію, навіть, довелося втручатися Організації економічного співробітництва та розвитку, експерти якої радили Риму відмовитися від такої практики, аби остаточно не підірвати податкову систему. Та і в тій же Аргентині було декілька спроб амністії майна й капіталів – у 1987, 1995, 2009 і 2013 роках. І лише згадана реформа президента Маурісіо Макрі 2016-2017 років стала “взірцевою”. Вочевидь – і для нас. Тоді легітимізація незадекларованих раніше активів розміром до 350 000 аргентинських песо (близько 7800 доларів) була безплатною. Далі застосовувалася прогресивна шкала оподаткування з максимальним показником 10% (це коли амністований капітал перевищував 800 000 песо (майже 18 000 доларів). Також учасники амністії мали змогу придбати трирічні суверенні облігації з нульовим відсотком доходів або семирічні – з купоном в 1 %. Таким чином, жодних штрафних санкцій люди не сплачували, натомість надаючи державі можливість кілька років користуватися їхніми грошима на максимально вигідних для бюджету умовах.
“Досвід податкової амністії є і в Україні, – нагадує директор Інституту соціально-економічної трансформації Ілля Несходовський, – але вона не була загальною. Запропоновані тоді “легалізаційні” преференції мали на меті зняти із так званого “податкового гачка” бізнес, який користувався послугами конвертаційних центрів і оптимізаційних майданчиків”. Йдеться про запровадження у січні 2015-го норми щодо так званого “податкового компромісу” зі сплати ПДВ і податку на прибуток, коли держава обіцяла “вибачити” лояльним підприємцям податки, не сплачені станом на 1 квітня 2014 року. Натомість ті переказували до бюджету 5% від обсягів занижених податкових зобов'язань. Утім, економічний ефект від такого кроку не надто порадував: на пропозицію влади відгукнулися тільки трохи більше 600 підприємств, які сплатили до бюджету менше 150 мільйонів гривень (6 мільйонів доларів).
Загалом же тема податкової амністії у вітчизняному політикумі доволі популярна. В “загашнику” Верховної Ради постійно є пара-трійка законопроектів відповідної тематики. Зокрема, такі документи активно реєструвалися у 2014, 2015, 2017 роках. Один із проектів був “забракований” профільним парламентським комітетом, ще два – відкликані авторами. По тому у Комітеті з питань податкової та митної політики ВР взялися за підготовку власного проекту закону щодо одноразового декларування. Чи враховуватимуть ці напрацювання автори ініціативи, про яку розповів Данило Гетманцев, чи писатимуть документ “із нуля”, наразі невідомо.
Навіщо “город городити”? Переваги і ризики Зе-ініціативи
“Перш ніж готувати проект такої реформи, важливо чітко визначити її мету, – наполягає економіст Ілля Несходовський, – від цього залежатимуть і запропоновані ініціаторами механізми реалізації майбутнього законодавчого рішення. Одна справа – коли хочемо домогтися, щоб виведені у різний час та у різні способи капітали повернулися в Україну і почали працювати на її економіку. Інша – якщо йтиметься про впровадження тотального контролю доходів і видатків усіх громадян. Останнє вимагатиме більших зусиль і може призвести до негативних наслідків”. Переваги першого варіанту, як пояснює експерт, – не лише отримання державою додаткових коштів, а й вигода від активізації економічного життя. Вигідно це й бізнесу: люди, які до цього активно виводили кошти за кордон, матимуть можливість “без жодних запитань” придбати нове майно в Україні, інвестувати у виробництво, і, як наслідок – збільшити власні прибутки. Тобто, це позитивно вплине і на наш платіжний баланс, і на бізнес-клімат в країні.
Водночас експерти нагадують, що положення про відмову України від проведення будь-яких податкових амністій є в Меморандумі про співпрацю Києва з МВФ. Тому в Міжнародному валютному фонді відповідні ініціативи, вочевидь, сприймуть доволі критично. І якщо нова українська влада спробує ухвалити рішення в обхід Фонду, ризикуємо втратити підтримку цієї міжнародної фінансової інституції – насамперед, кредитну. Якщо ж хочемо, щоб співробітництво з МВФ тривало, маємо переконувати його фахівців у тому, що цей крок справді життєво необхідний для України і у майбутньому не викличе негативу. А для цього потрібно, насамперед, передбачити ефективні запобіжники від легалізації коштів, отриманих в корупційний спосіб. “Якщо такі механізми будуть виписані нечітко й неоднозначно, на тлі скасування відповідальності за незаконне збагачення така законодавча норма призведе до того, що чиновники зможуть “відбілити” гроші, які не легалізували раніше – приміром, через родичів чи знайомих. І при цьому антикорупційні органи не матимуть змоги притягнути посадовців до кримінальної відповідальності за колишні злочини і правопорушення”, – вважає Ілля Несходовський.
Про економічний ефект від можливого проведення податкової амністії, на думку експертів, говорити зарано – все залежатиме від обраної моделі. Але навіть за умови втілення найоптимістичнішого сценарію обсяги тіньової економіки в Україні, які за різними оцінками, сягають 35-45%, вдасться скоротити лише на кілька відсоткових пунктів. У грошовому виразі це – не більше мільярда доларів.
Що ж до впливу можливих новацій на “звичайних” українських громадян, котрі не мають рахунків за кордоном, то він також залежатиме від методу, який обере влада. Якщо йдеться про податкову амністію, то широких верств населення вона практично не торкнеться. А ось наслідки запровадження загального декларування можуть бути доволі негативними.
“Адже застосовування непрямих методів визначення доходів громадян для оподаткування, з-поміж іншого, надасть дискримінаційні (щодо громадян) повноваження податковій службі. Таким чином, вона може висунути будь-якій людині претензії з приводу придбання якихось дорогих речей чи інших витрат. І це негативно позначиться на добробуті громадян та зменшить рівень їх фінансової свободи”, – переконує економіст Ілля Несходовський. І наводить приклад: якщо людина упродовж року декларує щомісячний дохід у 10 тисяч гривень, і придбала будинок вартістю 500 тисяч, податкова висуне їй претензії на суму різниці між вартістю майна і задекларованими доходами (500 000 – 120 000 = 380 000, з яких треба буде сплатити додатковий податок). При цьому жодні доводи щодо подарунків від родичів (якщо така операція не проведена офіційно) чи грошей, отриманих від гостей на весіллі, не діятимуть. Небезпека ще й у тому, що величезна кількість таких дрібних “нестикувань” відволікатиме увагу контролюючих органів від “великої риби”: їм буде вигідніше і простіше “упіймати” з десяток юридично беззахисних дрібних “порушників”, аніж ініціювати судову тяганину з одним великим.
Аби амністія не завершилась “пшиком”
Як наголошують експерти, реалізація відповідних ініціатив можлива лише після парламентських виборів та формування нового уряду. При цьому головною передумовою успішної податкової амністії є високий рівень довіри бізнесу та громадян до влади. Довіряти ми маємо і органам, які відповідатимуть за практичні кроки – зокрема, вивчення й узагальнення наданих відомостей. Адже, як свідчить світовий досвід, конфіденційність у цьому питанні дуже важлива (гроші люблять тишу). Свого часу спроба такої реформи в Росії провалилася саме через недовіру до тих, хто опрацьовував інформацію, та через ризики її витоку.
Люди повинні вірити, що за кілька місяців або років після амністії комусь не прийде в голову ухвалити (як це часто у нас буває) кардинально протилежні рішення. Також такі кроки будуть ефективними лише у комплексі із проведенням судової і податкової реформ. Адже нам потрібні запобіжники від свавілля з боку податкових інспекторів чи інших “виконавців” – зокрема, через гарантії об’єктивного судового розгляду. Необхідною умовою правильної амністії є і впорядкування податкових “правил гри”: зниження ставок податків і спрощення їх адміністрування, більш стрімка дерегуляція і суттєве скорочення можливостей та “спокус” для органів контролю "кошмарити" бізнес і “пити кров” з “пересічних” громадян.
Звісно ж, ідеться і про помірковані ставки оподаткування під час самої амністії, аби такий “податковий удар” не був занадто обтяжливим. Приміром, під час однієї зі спроб легалізувати майно громадян в Індії, за “індульгенцію” від кримінального переслідування пропонували сплатити аж 60 % незадекларованого раніше доходу! Зрозуміло, що робити це ніхто не поспішав. А ще, на думку експертів, люди, які мають якісь “дрібні грішки”, повинні усвідомлювати: аби гарантувати їхній спокійний сон, держава надає унікальну можливість, якої в найближчому майбутньому вже не буде. І тут варто пам’ятати про досвід Індії та Італії, де подібні кроки стали “буденністю”, тож люди не поспішали користуватися наданими можливостями, відкладаючи легалізацію свого майна “на потім”.
Також важливо (на чому і наголошував, інформуючи про відповідну ініціативу, Данило Гетманцев), щоб податкова амністія не стосувалася державних службовців, чиновників, політичних діячів та членів їхніх родин – аби ті не змогли уникнути відповідальності, “відбіливши” свої корупційні доходи.
І останнє: впровадженню новацій має передувати широка роз’яснювальна кампанія – українці мають розуміти, навіщо це потрібно їм і державі. Відповідно, термін проведення амністії не повинен обмежуватися кількома днями чи тижнями.
Владислав Обух, Київ
