Влада врегулює бізнеси, що полюбляють дрібнитися на ФОПи
На сайті Міністерства соціальної політики оприлюднили законопроект щодо заборони використання цивільно-правових відносин між компанією та фізичною особою–підприємцем замість найму такої людини на роботу. Автори документа пропонують доповнити Кодекс законів про працю новою статтею – "Ознаки наявності трудових відносин". Зокрема, передбачено 7 критеріїв, які підтверджують існування трудових відносин між двома суб’єктами (фізичними і юридичними особами). Наявності одночасно будь-яких трьох із визначених ознак достатньо для юридичного визнання факту трудових відносин.
Ініціатива Мінсоцполітики викликала неоднозначну реакцію в суспільстві. Зокрема, деякі представники бізнесу та експерти вважають, що запропонований законопроект не враховує сучасних реалій ведення бізнесу і нових форм співробітництва для креативних професій. Натомість прибічники змін стверджують, що багато громадян скаржаться: роботодавці, мовляв, змушують їх укладати цивільно-правові договори, хоча де-факто вони працюють на умовах трудового договору. Як наслідок – люди не отримують законного соціального пакета: відпусток, лікарняних, гарантій зі збереження місця роботи, посади і середньої зарплати на час виконання державних або громадських обов'язків, гарантій з охорони материнства і так далі.
На кого чекатимуть зміни?
Спробуймо з’ясувати. У законопроекті йдеться, зокрема, про такі критерії: періодичність оплати особі за роботу, що виконується в інтересах іншої (в тому числі, і юридичної) особи; особисте виконання роботи за дорученням і під контролем суб’єкта, в інтересах якого вона виконується; винагорода за виконану роботу є єдиним джерелом або становить 75 та більше відсотків доходу ФОП за останні півроку; робота виконується на визначеному працедавцем робочому місці та згідно із правилами внутрішнього трудового розпорядку; ФОП виконує роботу, подібну до тієї, яку виконують штатні співробітники; організація умов праці (в т.ч. надання робочого місця) забезпечується особою, в інтересах якої виконується робота; “зацікавлена” особа встановлює для фізособи-підприємця тривалість робочого часу і часу відпочинку.
Автори законопроекту передбачили перехідний період (три місяці з дня набрання документом чинності), упродовж якого сторони укладеної угоди про виконання робіт (надання послуг), що має три та більше ознак наявності трудових відносин, зобов’язані підписати з усіма працівниками трудові договори про офіційний прийом на роботу. Надалі ж діятиме норма, згідно з якою “працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням роботодавця, та інформування про це центрального органу виконавчої влади, який реалізує державну політику з адміністрування єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування”. Інакше роботодавець заплатить штраф – 30 мінімальних зарплат (нині це – понад 125 тисяч гривень) – за кожного неоформленого (зареєстрованого як ФОП) співробітника.
Працівникам та бізнесу – нижчі податки, державі – збитки
Схема, за якої власники та менеджмент підприємств змушують частину чи й майже усіх співробітників реєструватися як фізична особа-підприємець і потім укладати угоди про нібито надання компанії послуг (насправді ж виконуючи функції найманих працівників), в Україні доволі розповсюджена. Річ у тім, що такий варіант трудових відносин дозволяє компаніям, які укладають цивільно–правові угоди із ФОПами, суттєво зменшувати свої податкові зобов’язання. Адже такий бізнес звільняється від сплати 22% єдиного соціального внеску із фонду заробітної плати працівників.
Заощаджують і оформлені таким чином співробітники. Адже ФОП третьої групи, який працює на спрощеній системі оподаткування, за законом, сплачує до бюджету лише 5% від зароблених грошей (які іноді, до того ж, бере на себе роботодавець) і мінімальний місячний соціальний внесок (918 гривень). А не 18% податку на доходи фізичних осіб + 1,5% військового збору – як люди, яких наймають на роботу на загальних підставах.
Тож зрозуміло, що за принципом “сполучених посудин”, який можна застосувати і до системи управління державними ресурсами, коли одні заощаджують і виграють, інші – втрачають. Втрачає державна казна, а опосередковано через неї – й усі українці.
“Ця схема, безперечно, завдає Україні суттєвих збитків. Йдеться про мільярди недонарахованих гривень. Приміром, інструктори у більшості великих спортивних центрів оформлені як ФОПи, котрі надають тренерські послуги. Також багато оформлених таким чином працівників у IT-сфері, ЗМІ, громадському секторі – різноманітних ГО та фондах. Звісно ж, для цивілізованої держави це недобре”, – коментує ситуацію голова експертно-аналітичної ради Українського аналітичного центру Борис Кушнірук.
При цьому він звертає увагу і на зворотній бік “медалі”: Україна нині переживає доволі небезпечні часи з точки зору збереження свого трудового ресурсу. Люди продовжують масово виїжджати на роботу за кордон. І якщо ми хочемо запобігти цьому, маємо створювати вигідні умови для їх працевлаштування чи самозайнятості тут в країні. І як приклад Кушнірук наводить ситуацію з українськими ІТ-ішниками, для яких у 2013 році запровадили особливі умови оподаткування (до речі, найлояльніші у світі) – 5%.
“Не секрет, що більшість представників цієї індустрії оформлені як ФОПи, хоча й виконують замовлення великих компаній. Але створені для них державою преференції дозволили суттєво наростити обсяги ІТ-послуг. І ця сфера вже стала суттєвим сегментом вітчизняної економіки. Поширення ж на галузь нових правил (у разі ухвалення ініційованих Мінсоцполітики змін) нівелює усі здобутки і спонукатиме фахівців масово виїжджати за кордон”, – вважає економіст.
Підтвердженням цьому – негативна реакція на урядову ініціативу ІТ-спільноти. Віце-президент найбільшої в Україні аутсорсингової компанії EPAM Юрій Антонюк в інтерв’ю “Економічній правді”, назвав такий крок непродуманим і несвоєчасним: “Нинішня законодавча активність нагадує чергову спробу наповнити бюджет, цього разу – коштом IT-індустрії, що активно розвивається. Більше того, це відбувається напередодні виборів, які щоразу змушують непокоїтися бізнес та інвесторів”.
Тож Борис Кушнірук закликає авторів ініціативи і парламентаріїв “не рубати з плеча”. А натомість, перш ніж ухвалити остаточне рішення, здійснити ревізію й чітко визначити сфери, де схеми залучення працівників зі статусом ФОПів неприйнятні (та ж, приміром, торгівля чи громадське харчування), і ті, де такі механізми працюватимуть на виконання соціальної і навіть інвестиційної функцій. Адже варто враховувати: якщо деякі люди, користуючись спрощеною системою оподаткування, й не доплачуватимуть частину податків, вони залишатимуться в Україні й опосередковано вноситимуть до державної казни інші податкові платежі – ПДВ, акцизи і так далі. При цьому не треба забувати, що ПДВ і акциз становлять більше половини вітчизняних податкових надходжень.
При цьому, на думку Кушнірука, Україні не потрібно боятися знижувати податкове навантаження на громадян – особливо в частині єдиного соціального внеску і податку на доходи фізичних осіб. Щоправда, в українських умовах такі ініціативи, на жаль, не завжди приносять очікуваний результат. Приміром, зниження у 2016 році ставки ЄСВ з 38% до 22% пояснювали необхідністю зменшення навантаження на роботодавців і збільшення можливостей для підвищення зарплат працівникам. Навантаження зменшили. А ось змінювати зарплати бізнес на поспішав.
"Меншої ставки у країнах з подібним демографічним навантаженням у світі немає. Але 75% приватних підприємств в Україні звітують про заробітну плату до 4 тисяч гривень, – наголошує міністр соціальної політики Андрій Рева. – За даними Пенсійного фонду, зарплати на рівні мінімальної отримують 84 тисячі керівників підприємств, не кажучи вже про “рядових” співробітників. У грудні 2016-ого керівників, які нараховували собі мінімальну заробітну плату, було 48 тисяч. Тобто, їх кількість зросла вдвічі. Через ухилення від сплати єдиного соціального внеску Пенсійний фонд щороку недоотримує мільярди гривень”.
Ще про “відносно чесні” методи обрахування держави
Натомість варто зосередитися на боротьбі з іншими формами мінімізації податків, якими нині (користуючись законодавчими прогалинами) послуговується український бізнес, зокрема – й великий. Проблема в тому, що в чинному законодавстві немає однозначних критеріїв, які б дозволили чітко розмежувати “законне” зменшення платежів (податкову оптимізацію) та ухилення від сплати податків. Така невизначеність і сприяє існуванню так званих «сірих схем», коли платник формально не порушуючи жодної норми закону, суттєво зменшує власні податкові зобов'язання порівняно з іншими підприємцями, які таких схем не використовують. А це – створення неконкурентних умов і недонарахування до бюджету.
Найбільш “дошкульними” для державної казни є усілякі маніпуляції з ПДВ (іноді – цілком законні, іноді – “на межі фолу”). Це коли, приміром, створюється велика кількість підприємств, які задля оптимізації “надають послуги” одне одному. Насправді ж вони просто «ганяють» ПДВ по-колу і не сплачують частину податків. Такі схеми рано чи пізно розкриваються фіскальними органами, “підприємства-одноденки” закривають. Але вже за лічені місяці чи й тижні такі схеми, зазвичай, відновлюються.
Також великі компанії, які займаються різними видами торгівлі (зокрема, рітейлери) часто використовують метод так званого “дроблення” і структурування бізнесу, що дозволяє зменшити податкове навантаження через використання можливостей сплати єдиного податку. Підприємства дроблять бізнес, щоб кожен підрозділ відповідав визначенню малого підприємства і сплачував податки за спрощеною системою. Також часто холдинги створюють мережі малих підприємств для виконання сервісних функцій (прибирання офісів і виробничих приміщень, вантажо-розвантажувальні роботи, технічне обслуговування обладнання). А ще підприємства, буває, реалізовують продукцію через “своїх” ФОПів, продаючи їм товари з мінімальною націнкою, щоб перенести на них податкове навантаження.
Також поширена практика зменшення відрахувань на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не через уже згадане укладання безпосередніх угод із працівниками, які мають статус ФОПів, а шляхом так званого зворотного аутстафінгу – коли підприємство виводить персонал в інші організації, які працюють на спрощеній системі оподаткування, а потім нібито бере його в оренду.
А ще з метою оптимізації витрат, пов’язаних із наймом і оплатою праці персоналу, підприємства укладають зі своїми співробітниками договори оренди у них автомобілів, комп’ютерів та іншого устаткування. Таким чином бізнес скорочує витрати на сплату прибуткового податку і соціальних внесків. Насправді ж це майно у виробничих цілях не використовується, а орендна плата, яку нібито переказують за нього працівникам, – ніщо інше, як максимально звільнена від оподаткування частина заробітної плати (при мінімальній “білій” зарплатні).
Сподіватимемося, влада найближчим часом спробує знайти рецепти боротьби і із цими схемами, які також завдають Україні і українцям суттєвих збитків.
Владислав Обух, Київ
