Аграрії встановили кілька “експортних” рекордів. Радує, але не дуже…

Аграрії встановили кілька “експортних” рекордів. Радує, але не дуже…

Аналітика
Укрінформ
Валютна виручка від експорту агросировини зростає. Ще більшими були б прибутки від збуту готової продукції. Це складно, але можливо

$7,2 мільярда – новий рекорд за обсягами виручки від продажу українського зерна на експорт. Саме таку суму наші аграрії заробили минулого року, – повідомив заступник директора Національного наукового центру "Інститут аграрної економіки", член-кореспондент НААН Микола Пугачов. Причому, досягнути таких показників вдалося не за рахунок “валу”, а завдяки сприятливій ціновій кон’юнктурі на міжнародних ринках. Адже обсяги експорту у порівнянні з 2017 роком дещо скоротилися (зокрема, за рахунок скорочення продажу пшениці та ячменю). Зате торік встановлено новий рекорд за обсягами експорту кукурудзи – 21,4 мільйона тонн, що на 10% більше показника 2017-го.

Найбільшим імпортером українського зерна традиційно (з 2011 року) залишається Єгипет. Його частка у нашому загальному експорті цього виду сільгосппродукції перевищує 9% ($666 мільйонів). Активно купують українське зерно Іспанія ($643 мільйони), Нідерланди ($556 мільйонів), Китай ($552 мільйони), Індонезія ($487 мільйонів), Саудівська Аравія ($449 мільйонів), Італія ($336 мільйонів), Філіппіни ($316 мільйонів), Туніс ($290 мільйонів), Марокко ($263 мільйони) і Лівія ($248 мільйонів).

З одного боку показники радують: аграрний сектор поряд із металургією і ІТ-сферою залишається одним із головних наших “експортних локомотивів”, забезпечуючи значну частку валютних надходжень. З іншого – і деякі представники експертного середовища, й журналісти критикують вітчизняних експортерів за “захоплення” торгівлі сировиною – замість того, щоб розширювати можливості постачання закордон готової продукції із високою доданою вартістю. І при цьому наводять приклади деяких африканських країн, які, купуючи українську пшеницю, переробляють її на борошно й постачають до держав південної Європи. А там із цієї (вже дорожчої) сировини виготовляють макаронні вироби, що надходять як на європейський, та і на український ринки... Такий ось “кругообіг зерна в природі”. Слушне запитання: чому б не молоти збіжжя для європейських потреб в Україні, чи – ще краще – не виготовляти тут готову вермішель і макарони? Це вигідно і з огляду на вищу прибутковість, і з точки зору логістики – адже витрати на транспортування готової продукції, зазвичай, менші. І при цьому збут готових харчів чи напівфабрикатів менше, аніж продаж сировини, залежить від цінових коливань. Скажімо, вартість тієї ж пшениці на світових ринках, залежно від кон’юнктури – врожаю, попиту, сезону, ситуації в конкурентів – може відрізнятися у рази. Вищий ступінь переробки – кращий захист від цінових “стрибків”.

Але, виявляться, не все так просто. Звісно ж, ми можемо ставити перед собою завдання щодо суттєвого збільшення продажу готової продукції і поступово наближатися до досягнення цієї мети. Але зробити це в короткостроковій і вочевидь – навіть у середньостроковій перспективі не вдасться...

Ринки готових харчів занадто тісні...

На відміну від високотехнологічних галузей, де одне “проривне” рішення може забезпечити перевагу над конкурентами і сприяти швидкому завоюванню ніші для збуту своєї продукції (особливо, якщо йдеться про принципово нові технології), у харчовій промисловості винайти свій “велосипед” майже неможливо. Основні ринки уже давно поділені. Тож пробитися туди новому гравцеві – навіть, якщо він добре зарекомендував себе у суміжних галузях, дуже важко. Тим паче, що конкурентність у цій царині залежить не лише від країни походження, а й від торгових марок, імідж яких (а, відповідно, й попит на їхню продукцію) формується десятиліттями. Звісно ж, ніхто не каже, що пробитися на традиційні ринки узагалі неможливо. Але робити це треба поступово, переконуючи споживачів, що твоя продукція краща. І при цьому важливо не втратити й ті сировинні ринки, на яких Україна зберігає статус лідера (соняшникова олія, мед, пшениця, кукурудза, курятина і т.п.). Адже такі позиції наші аграрії і трейдери також завойовували роками. А, ганяючись “за двома зайцями”, можна і “дров наламати”.

Марія Колесник
Марія Колесник

“Нині Україна займає одне з перших місць у світі за експортом зерна. На мою думку, наші аграрії і трейдери й надалі не повинні втрачати завойованих позицій, – наголошує заступник директора інформаційної компанії “ПроАгро” Марія Колесник. – Що ж до ринків круп та борошна, то це зовсім інші, набагато менші обсяги і “правила гри”. Вимоги до якості вже переробленої продукції тут набагато вищі. Скажімо, потужностей для виробництва борошна в Україні достатньо. Головне – аби продукція відповідала європейським стандартам і маркетологи цих підприємств недаремно отримували свої гроші. В ЄС, для прикладу, на полицях присутнє борошно більш ніж 10 видів і типів – залежно від призначення. У нас же – у кращому випадку – в магазинах, окрім “універсального”, можна знайти “борошно для млинців”.

Європейський ринок крупів, за словами експерта, також обмежений, що, зокрема, обумовлено культурою споживання. Не сприяє високим прибуткам виробників і дуже низька ціна найдешевшої пропозиції. Приміром, “брендові” вівсяні пластівці в торговельній мережі Німеччини продають за ціною, що не перевищує 1 євро за кілограм.

“Тож виходити на ринок ЄС доцільно лише з продукцією високого ґатунку та з більш складною рецептурою. Мова, скажімо, про сухі сніданки чи мюслі. Також варто усвідомлювати, що місцевий ринок є висококонкурентним і вкрай перенасиченим. Щоправда, є вільні ніші для продажу продукції із позначкою «біо»”, – розповідає Марія Колесник. І продовжує:

“Взагалі, все, що стосується сегменту B to C (прямі продажі для споживача – ред.), вимагає зваженого підходу, ретельної підготовки, попереднього дослідження конкретного ринку в кожній окремій країні та пошуку контрагентів. Тут не працює механізм: побудували завод, випустили продукцію, а далі хтось її купить. Місяці пошуку, досліджень та перемовин, і лише потім перші пробні партії можуть потрапити до споживача. Про постачання вагонами перші роки взагалі не йдеться”.

Отже, просування готової української продукції на заповнені європейські ринки цілком можливе. Але це потребує чимало зусиль – зокрема, сучасних виробничих технологій, правильного позиціонування і маркетингу. А це – справа не одного року.

Як приклад – активне просування Європою українських виробників курячого м‘яса і яєць триває з 2013-ого. Тоді наші птахівники отримали дозвіл на експорт продукції на ринок Європейського Союзу (у зв’язку із набранням чинності регламентом ЄС N88/2013). І лише тепер ми можемо говорити про те, що відповідна українська продукція перестала бути рідкістю на полицях європейських, азійських і африканських магазинів. Торік наші аграрії поставили черговий рекорд – Україна експортувала 329 тисяч тонн м’яса птиці. За словами заступника директора Національного наукового центру "Інститут аграрної економіки" Миколи Пугачова, посилити експортні позиції вдалося за рахунок курятини. І це – якраз той вид продукції, який має доволі високий показник доданої вартості. При цьому українці заробили $646 мільйонів. Найбільше вітчизняної м’ясопродукції вивезли до країн Євросоюзу, Близького Сходу та СНД. Найпопулярніша українська птиця у Нідерландах (17,9% усього нашого експорту). Головна причина – спорудження в цій країні заводу з переробки м'яса птиці українського агрохолдингу МХП. Частка Словаччини (там теж є “наш” завод) – 9,3%, Саудівської Аравії – 9%, Білорусі – 8,4%, Іраку – 7%, Азербайджану – 6,1%, Німеччини – 5%.

Микола Пугачов
Микола Пугачов

Обмежені європейські квоти – проблема, але – не “вирок”

Як наголошують у галузевій асоціації, обсяги постачання продукції птахівництва до Європи могли б бути більшими, якби не проблема квотування – захищаючи власних виробників, ЄС встановлює мізерні квоти на безмитний імпорт української аграрної продукції. За більшістю її видів вітчизняні експортери “перекривають” річні квоти за кілька місяців, а то й тижнів. Приміром, уже станом на 21 січня (!) “Україна повністю вичерпала квоти на безмитний експорт до Європейського Союзу меду, виноградного і яблучного соку, а також основну і додаткову квоти на кукурудзу”, – повідомила прес-служба асоціації "Український клуб аграрного бізнесу". А вже за підсумками січня Україна вичерпала і квоти на безмитне постачання до ЄС цукру. Основні європейські споживачі нашого солодкого продукту – Румунія (17% від загального обсягу поставок), Італія та Іспанія (по 9%), Литва, Польща і Швейцарія (по 4%). Поза ЄС найбільшим споживачем українського цукру залишається Азербайджан – 10% загальних обсягів.

Вже використано більше половини квот на солод і пшеничну клітковину. Тобто, українські аграрії доволі активно постачають на зовнішні ринки (зокрема, і європейські, продукцію з високою доданою вартістю). Але обсяги нашої продукції, на які там “чекають” – незначні.

“Натомість Європейський Союз може збільшити квоти на постачання української яловичини, свинини і продукції птахівництва”, – повідомив нещодавно керівник сектора сільського господарства представництва ЄС в Україні Крістіан Бен Хелл.

Крістіан Бен Хелл
Крістіан Бен Хелл

При цьому експерт із аграрних питань Марія Колесник пояснює, що обмежене квотування зовсім не означає, що, вичерпавши квоти, наші  виробники не зможуть продавати свою продукцію на європейських ринках. Просто рівень їхніх прибутків буде нижчим (адже квоти – гарантія безмитного постачання). Далі – торгівля на загальних умовах: з усіма перевагами і ґанджами конкурентного середовища.

“Звісно ж, Україна повинна домовлятися про збільшення квот. Бо поки що ситуація у цій сфері нагадує спринтерську гонку: хто перший приїхав на митницю і подав документи, тому й дають дозвіл на безмитне постачання, наступному в черзі “перепаде” лише обсяг, який залишився. І так далі. Продали кілька партій товару – і все”.

Загалом же зовнішньоторговельний обіг товарами АПК між Україною і державами ЄС за результатами 2018 року збільшився на 11,4% і сягнув понад $9 мільярдів. До речі, в агросфері ми маємо позитивне зовнішньоторговельне сальдо: український аграрний експорт – $6,3 мільярди, імпорт “харчів” з ЄС – $2,7 мільярда.

При цьому вітчизняні експортери не забувають і про вже згадані ринки Північної Африки та Близького Сходу – з доволі високим попитом і зручними логістичними маршрутами. Перспективним (зважаючи на постійне зростання чисельності населення та рівня його добробуту) для наших аграріїв є й китайський ринок.

“Незважаючи на те, що в Китаї доволі складна процедура сертифікації, більшість наших “зацікавлених” товаровиробників її пройшли. Китайський ринок справді цікавий, але доволі складний, і працювати там треба не виходячи з одномоментних переваг, а вибудовуючи довготривалу стратегію”, – наголошує Марія Колесник.

При цьому, відповідаючи на запитання кореспондента Укрінформу щодо того, чи зможе Україна скористатися шансами посилити позиції на ринку КНР у зв’язку з черговим витком “торговельної війни” між Китаєм і США, експерт зазначила:

“Від протистояння між Пекіном і Вашингтоном в аграрній сфері найбільше виграє Бразилія, оскільки саме її соєю заміщуються поставки зі Сполучених Штатів Америки”.

Ні за обсягами вирощування цієї культури,  ні за доступністю та вартістю маршрутів постачання ми, на жаль, не можемо конкурувати з цією латиноамериканською країною. Натомість Україна повинна оперативніше реагувати на кон’юнктурні зміни, які з тих чи інших причин відбуваються на більш наближених до нас географічно ринках, де віддають перевагу споживанню тих видів продукції, які вирощують і переробляють наші аграрії та промисловці, – наголошують експерти.

Владислав Обух, Київ

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-