Газ, труба, конспірологія та правда життя
Отож, це відбулося. Європарламент, Єврокомісія та Європейська Рада погодили таки довгоочікувані зміни до газової директиви ЄС. Їх суть є доволі простою. Якщо відкинути громіздкі конструкції та юридичні формулювання, у «сухому залишку» залишаються всього дві головні ідеї.
Перша – правила так званого Третього енергопакету ЄС розповсюджуватимуться на всі трубопроводи, по яких газ надходить на територію країн Євросоюзу з території третіх країн. При цьому ці треті країни будуть вимушені дотримуватися європейського антимонопольного законодавства, без огляду на назву країни, свавілля газових монополістів або пихатість та грошову жагу їхнього політичного керівництва. Важливо, що ці правила розповсюджуються на всі трубопроводи, які проходять як суходолом, так і територіальними водами залучених країн.
Друга ідея – «певні країни ЄС» (читай – Німеччина), – можуть вести переговори з постачальниками газу (читай – Росія) щодо укладення двосторонніх договорів на постачання газу, якщо умови таких договорів не підривають економічну стабільність ЄС або правила конкуренції. Головним арбітром при укладанні таких угод із правом вирішального голосу визначається Європейська Комісія, яка слідкуватиме за тим, щоб двосторонні домовленості, наприклад, між Німеччиною і Росією, не спричиняли руйнівного впливу на стабільність та безпеку європейського газового ринку.
Зрозуміло, що прийняте рішення є компромісним, і воно матиме суттєвий вплив на Україну й на транзит російського газу її територією. Певні оцінки щодо такого впливу вже пролунали від МЗС України та від європейських політиків. Але які ширші висновки можемо зробити? Розпочнімо з початку.
ДОВКОЛА ЧОГО ГАЛАС?
Після бурхливої дискусії довкола європейської солідарності в контексті будівництва “Північного потоку-2”, Єврокомісія ще у листопаді 2017 року запропонувала ввести доповнення до газової директиви ЄС щодо газопроводів, які заходять на територію ЄС із третіх країн. Зокрема, розповсюдити на них дію європейського законодавства щодо децентралізації (анбандлінгу), розділення компаній-виробників газу та операторів газотранспортної системи, прозорості, ринкової вигоди й конкуренції.
Від початку ці пропозиції наразилися на доволі жорстку опозицію з боку Німеччини, яка продовжувала підтримувати проект “Північний потік-2” – як один із головних його бенефіціарів. З огляду на те, що два попередні головування в Європейській Раді були представлені Австрією й Болгарією, які мають власні газові інтереси та, у цьому сенсі, – зацікавлені стосунки з Російською Федерацією, ці пропозиції тихо й мирно відкладалися у «довгий ящик». Де-факто, – незлобиво, але ефективно саботувалися. І лише прихід у головування Європейської Ради Румунії дозволив розблокувати питання та досягти компромісу в рамках «трикутника» Європарламент – Єврокомісія – Європейська Рада. Це відбулося на диво швидко, лише після одного раунду переговорів у ніч із 12 на 13 лютого, що є для європейських реалій майже неможливим явищем.
У цьому сенсі варто говорити, що саме Румунія несподівано опинилася в позиції творця не лише європейської історії, а й великої геополітики, включно з питаннями транзиту російського газу територією України та всіма пов’язаними з цим нюансами регіональної стабільності й безпеки.
Але головним фактором досягнутого компромісу є, безумовно, сама Росія. Саме її пихата поведінка, блокада Азовського моря, постійні провокації в морському та повітряному просторі Балтійських країн, неприховані військові приготування та грюкання залізом під час навчань «Захід 2018» відіграли для німецьких «бюргерів» і французьких «рантьє» роль сеансу психотерапії та позбавлення ілюзій у сенсі пропорційного співставлення питань економічної вигоди й питань безпеки.
Можна припускати, що у компромісі, якого було досягнено в рамках оновленого франко-німецького альянсу, котрий на сьогодні є неформальним локомотивом всієї величезної структури Європейського Союзу, останньою «вишенькою на торті» став бойкот Росією Договору про обмеження ракет малої та середньої дальності й створення дивізіонів крилатих ракет SSС-8 (“Новатор 9M729”), які несуть загрозу не лише далекій «прикордонній» Україні, а й благополучним і цілком собі мирним містам Західної Європи.
Якщо придивитися, у компромісі довкола Газової директиви ЄС можна побачити й хвіст лабрадорки Конні, якою Путін ще десять років тому під час зустрічі в Сочі засмутив Канцлера Німеччини, котра здавна боїться та недолюблює собак. У словах фрау Меркель, якими вона супроводила досягнуту домовленість із європейськими партнерами, мовляв, Німеччина за жодних умов не дозволить підсадити себе на російську газову голку, ймовірно, були присутні спогади й про цю безвинну тварину. У великій політиці «конспірологічні» жарти старого спецслужбіста інколи мають неспівставну ціну і не мають жодного «терміну давності».
Як там не було б, компроміс довкола змін до газової директиви ЄС був погоджений. Текст оновленого документа буде перекладений усіма мовами Євросоюзу та переданий на вже формальне затвердження Європейським парламентом і Радою ЄС. Після цього країни-члени матимуть 9 місяців, щоб ввести оновлені європейські правові норми до національних законодавств.
ЄВРОПЕЙСЬКИЙ КОНТЕКСТ
Контекст цього рішення, насправді, також не є складним. За даними Єврокомісії, залежність Євросоюзу від імпорту газу протягом останніх років лише зростала, що пояснюється падінням виробництва газу в самому ЄС та суттєвим зростанням попиту протягом, принаймні, двох останніх років.
Зрозуміло, що ЄС визначає пріоритетом розвиток «зеленої» енергетики та підвищення енергоефективності, але це справа перспективи у кілька десятиліть та поступового нарощування спроможностей. Поки що, поновлювані джерела не покривають енергетичні потреби європейського розвитку. До того ж газ є найбільш екологічним пальним серед інших вуглецевих ресурсів, що для Європи є суттєвим фактором. Пам’ятаймо, що Німеччина нещодавно оголосила про повну відмову від використання вугілля для виробництва електроенергії, що доповнює це рівняння.
У 2017 році імпорт складав 74 відсотка газу, спожитого в країнах ЄС. За оцінкою Єврокомісії, ця тенденція буде лише нарощуватися протягом наступних років.
Найбільшим постачальником газу на ринок ЄС залишається Росія – на її долю припадає 42 відсотка від загального імпорту. Серед інших ключових постачальників – Норвегія (34%) та Алжир (10%). При цьому на долю імпортованого зрідженого газу припадає близько 14% імпортних поставок.
Оновлена газова директива ЄС буде рівною мірою застосовуватися до всіх уже існуючих та перспективних газопроводів. Це стосується газопроводів, якими до ЄС постачається газ із Норвегії, Алжиру, Лівії, Тунісу, Марокко й Росії. Якщо буде завершено процес виходу Великої Британії з ЄС, це законодавство також буде розповсюджуватися й на трубопровідне сполучення цієї країни з континентом.
Зрозуміло, що передбачені газовою директивою ЄС положення щодо «винятків» у застосуванні європейських правил стосуються, передусім, Російської Федерації. Зокрема, завдяки таким виняткам, Росія отримала преференції в експлуатації першої «нитки» Північного потоку і супутніх із ним трубопроводів, і Єврокомісія була вимушена погодитися з такою постановкою питання.
Не факт, що така сама ситуація не повториться після завершення будівництва “Північного потоку-2”, який Росія за будь-яких умов прагне ввести в експлуатацію до кінця 2019 року. У цьому питанні багато залежатиме від позиції Німеччини, яка, з одного боку, є важковаговиком європейської політики, а з іншого – саме їй, як «володарці» одного з виходів згаданих газопроводів, оновлена Газова директива ЄС надає право вести переговори з Росією щодо умов та формату постачання російського газу.
«Винятки» з європейських правил, досягнуті за такими домовленостями, можуть охоплювати питання децентралізації (анбандлінгу), доступу третіх сторін до експлуатації «труби» (у чому Росія тримає жорстку оборону), а також тарифне регулювання газового імпорту.
За новим законодавством, рішення щодо припустимості таких винятків з огляду на питання стійкості газового ринку, безпеки газопостачання та дотримання правил конкуренції, прийматиме Єврокомісія. Зараз голос Єврокомісії добре чутно. Вона впевнено заявляє, що буде стояти на сторожі вже згаданого Третього енергопакету ЄС, який передбачає саме підвищення стійкості європейського енергетичного ринку і, зокрема, газової інфраструктури, запровадження взаємного поєднання європейських енергетичних систем та убезпечення у такий спосіб європейських споживачів газу від усіляких криз та політичних впливів.
Чи будуть Єврокомісія й ЄС у цілому за цих умов шукати компроміс із Росією? Питання риторичне. Будуть. У цьому контексті політикам і урядовцям в Україні, а також представникам газової промисловості, варто остаточно зняти з носа рожеві окуляри (якщо вони ще досі там). При всій повазі до загальних цінностей та міжнародного правопорядку, Євросоюз може бути дуже прагматичним. Це просто бізнес, нічого особистого…
Це не значить, що інтереси третіх країн, таких як Україна, будуть ігноруватися Євросоюзом. Але варто усвідомлювати, що вони будуть враховуватися за умови, якщо збігаються з інтересами розвитку та безпеки самого ЄС. А ось у цьому вимірі оновлена Газова директива ЄС відкриває перед Україною доволі цікаві перспективи.
ЗАКОНИ Й ПОНЯТТЯ: РІЗНІ ПІДХОДИ ЄС І РОСІЇ
У Росії відверто зраділи оновленому законодавству ЄС, адже угледіли там варіант для того, щоб обійти європейське законодавство. Така радість є зрозумілою, з огляду на певні ментальні особливості росіян та їх «альтернативне» мислення у порівнянні з логікою Євросоюзу.
Євросоюз розглядає оновлену газову директиву як правовий інструмент, положенням якого, після затвердження документа, будуть зобов’язані слідувати всі, включаючи ключових споживачів російського газу та партнерів “Газпрому” з Німеччини, Франції, Італії, Австрії, не говорячи вже про країни Балкан.
Росія розглядає це як чергове дивацтво європейських партнерів, які носяться, як із писаною торбою, зі своїми цінностями, котрі нічого не змінюють. Адже між «серйозними пацанами», у будь-якому випадку, все буде вирішуватися за «поняттями».
Ця різниця у ментальних підходах востаннє яскраво проявилася під час тристоронньої зустрічі ЄС, України й Росії щодо транзиту російського газу територією України. І міністр закордонних справ Клімкін, й голова правління НАК "Нафтогаз України" Коболєв були тоді абсолютно щиро здивовані пропозицією голови “Газпрому” Міллера «залишити все так, як є», у той час, коли умови докорінно змінилися протягом лише одного минулого року.
Справа в тім, що Україна остаточно та незворотно адаптувала власне законодавство в енергетичній сфері з Третім енергетичним пакетом ЄС, включно з організаційними змінами в самому «Нафтогазі». Саме тому на всіх рівнях Україна заявляла про те, що нові домовленості з Росією про транзит газу з використанням української ГТС, якщо такі відбудуться, будуть розроблені саме на положеннях європейського законодавства, і жодних компромісів у відступах від цього законодавства Україна не допускає. Якщо Росія відмовиться від таких перемовин, у дію вступають не «поняття», а європейське та міжнародне законодавство, за яким Україна може вимагати від російського “Газпрому” до 12 мільярдів доларів компенсації за прискорену амортизацію української ГТС.
Це питання не якоїсь далекої перспективи, адже угода про транзит російського газу через українську ГТС є чинною до кінця поточного року. Вже влітку сторони мають погодити переговорні позиції – або домовляться, або продовжуватимуть судові процеси. І у цьому навіть російська сторона навряд чи зацікавлена, адже вже зрозуміла серйозність намірів України та відчула рішучість судових приставів, від яких почала приховувати міжнародні активи “Газпрому”.
У цьому вимірі зміни до газової директиви ЄС повністю збігаються із українськими інтересами, і це добре.
Що погано – це те, що введення нових європейських правил є фактичним визнанням: “Північний потік-2” буде добудований, від чого рішуче застерігали ЄС Україна, Польща та інші країни на Сході Європи, які точно знають ціну російським зобов’язанням та російської «любові», зокрема, у питаннях енергетичної безпеки.
Але при цьому, як не дивно, саме такі зміни до газової директиви ЄС є найкращим зі всіх можливих компромісів у запропонованих обставинах. Якщо Україна не може зупинити “Північний потік-2”, вона разом із європейськими партнерами може скористатися оновленим законодавчим полем для захисту власних інтересів, державної власності, якою є ГТС, а також транзитних та конкурентних переваг цієї системи. Такий ініціативний захист може йти настільки далеко, наскільки вистачить політичної волі в української влади і фантазії у газових операторів.
Як зазначив під час тристоронніх газових перемовин у Брюсселі в січні поточного року виконавчий директор Групи "Нафтогаз" Юрій Вітренко, найкращим варіантом для України, яка вже де-факто увійшла до європейського газового ринку, була б закупівля російського газу на східних кордонах України. Цитата варта того, щоб нагадати її в повному обсязі.
"Найкращий варіант для України – щоб європейські компанії бронювали потужності ГТС і купували газ на кордоні Україна-Росія. При цьому це може бути як російський газ, так і газ із Середньої Азії – Туркменістану, Узбекистану, Казахстану, або будь-який інший, який пройшов транзитом територією Росії", – сказав представник Нафтогазу 21 січня.
Тож істина, як завжди, знаходиться десь посередині. Рішення щодо змін у газовій директиві ЄС є компромісним, тож воно містить як ризики, так і позитивні фактори. В який бік хитнеться цей баланс уже найближчим часом, значною мірою залежить від розуму, послідовної та виваженої позиції самої України.
Україна має скористатися можливостями, які відкривають для неї європейські партнери, та не піддатися на спокусу «понять», які натомість підсовує їй російський Газпром.
Тож у цій історії написаний лише перший рядок. Далі – буде.
Дмитро Шкурко, Брюссель
