У січні бюджет недоотримав 6,5 мільярдів. Виняток чи “правило 2019-го”?
2019 рік Україна почала із недовиконання дохідної частини Державного бюджету. За результатами січня “не добрали” понад 6,5 мільярдів гривень (майже 11% від запланованого). При цьому фінансові результати першого місяця року виявилися на 700 мільйонів гривень гіршими, ніж торік (і це – незважаючи на майже 10% інфляції)!
Щоправда, податкові надходження на 13,2% перевищили показники січня 2018-го. Тобто, до бюджету акумулювали майже 40 мільярдів гривень. Начебто непогано. Але, виявляється, фактично половину цієї суми повернули у рамках державних зобов’язань із відшкодування ПДВ. Обсяги відповідних відрахувань зросли на понад 64% – до рекордних 19,71 мільярда.
Негативно вплинуло на сальдо податкових надходжень і скорочення митних платежів: у січні Україна отримала від роботи митниці на 10% менше, ніж упродовж першого місяця минулого року. Тож у цілому січневий план бюджетних надходжень від роботи ДФС недовиконали на 20,1%!
У чому ж причина? І наскільки обґрунтовані побоювання щодо подальшого “гальмування” економічних процесів з огляду на наближення виборів і не зовсім сприятливу (за прогнозами) зовнішню кон’юнктуру? А може, даремно хвилюємося – “доходний потенціал” лютого та березня із лишком компенсує суми, недоотримані упродовж першого місяця року – з його численними вихідними і особливостями “адаптаційного періоду”?
Сповільнення економічних процесів: це вам не жарт
Економічний експерт Олексій Кущ пов’язує ситуацію з загальним уповільненням економічних процесів в Україні. Що пояснюється впливом як внутрішніх, так і зовнішніх чинників. Причому, “на негатив” іноді “грають” і, здавалося б цілком позитивні речі. Як-от, стабільність та, навіть, певне зміцнення національної валюти.
“Справа в тому, що бюджетоутворюючий податок в Україні – це ПДВ, який нараховується на імпортні товари. І чим дорожче коштує така продукція у перерахунку на гривні, тим більша номінальна сума податків, які надходять до бюджету. Те ж стосується й мит і акцизних платежів, які поповнюють державну казну через роботу митниці, – пояснює Олексій Кущ, – натомість зміцнення гривні призводить до бюджетних “втрат”.
На жаль, така “інфляційно-девальваційна” модель наповнення держказни існує в Україні вже не один рік, – нагадують експерти. У результаті маємо доволі парадоксальну ситуацію: за досить низьких інфляційних показників (приміром, менше 10% за підсумками 2018-го) і доволі млявих темпів економічного зростання, передбачений бюджетним законодавством номінальний рівень ВВП і номінальні (знову ж таки) доходи країни з року в рік зростають на 15-17%! Тобто, уряди апріорі формують бюджет із розрахунком, що збільшення споживчих цін і девальвація національної валюти принесуть додаткові мільярди. Іноді така тактика дає збій – як, приміром, тепер, коли макрофінансова стабільність в Україні, якої досягнули завдяки жорсткій монетарній політиці НБУ, призвела до того, що очікуваних “інфляційно-девальваційних” доходів ми не отримали. Якщо так відбуватиметься кілька місяців поспіль, існуватиме велика ймовірність суттєвого недовиконання плану надходжень і за підсумками року. А це може, навіть, призвести до порушення украй непопулярного (особливо у виборчий рік) питання секвестрування бюджету.
“І то – лише так би мовити ”тактичні” помилки, – наголошує Олексій Кущ. – Стратегічні ж ризики пов’язані із очікуванням певного “охолодження” на базових сировинних ринках, від яких дуже залежить українська економіка. Насамперед, це стосується ринків металу і залізної руди. Не зовсім зрозуміла ситуація і з цінами на зерно. А тому бізнес воліє притримувати частину доходів на закордонних рахунках – зокрема, в офшорах. Відносне замороження підприємницької активності пов’язане і з новими політичними циклами, які починаються в Україні”.
Відшкодування ПДВ: комусь – благо, державі – подвійні втрати
Тенденції до збільшення обсягів відшкодування податку на додану вартість експерти вважають доволі небезпечними. І не лише з огляду на уже згаданий негативний вплив на сальдо податкових надходжень. А й із більш “глобальних” міркувань, пов’язаних із тим, що в країні роками формується “шкідлива” податкова модель, яка стимулює експорт сировини. Причому, зі значними втратами для бюджету, які, з одного боку, пов’язані із недонадходженням коштів від виготовлення продукції з високим ступенем доданої вартості, а з іншого – з безпосередніми відрахуваннями з держказни.
“Натомість, якщо оцінити моделі, які робили інші країни успішними, переконаємося, що там навпаки – стимулювали експорт продукції з високою доданою вартістю. А вивезення сировини, якщо й не обмежували, то певним чином додатково оподатковували, – розповідає Олексій Кущ, – Приміром, успішні країни Перської затоки і деякі інші ресурсні держави формували за рахунок спеціальних експортних мит національні фонди, завдяки яким потім здійснили структурну перебудову внутрішньої економіки – у тому числі, створювали нове індустріальне ядро своїх економічних систем і стимулювали розвиток виробництв із високим рівнем доданої вартості.
Те ж саме, на думку експерта, уже давно варто було б зробити і в Україні. Приміром, обкладаючи додатковим митом експорт аграрної сировини. Адже в країні є всі можливості для налагодження глибинної переробки фактично усього вирощеного. Але... вітчизняна податкова система замість того, щоб отримувати й акумулювати у спецфонді додаткові доходи, ще й відшкодовує підприємствам-експортерам 20% ПДВ, таким чином стимулюючи сировинний характер свої економіки і вивезення усієї сировини за кордон. А це створює перепони для розвитку внутрішнього виробництва. Бо експортери сировини не зацікавлені у її продажу на внутрішньому ринку. Адже у цьому випадку втрачають не лише за рахунок нижчої внутрішньої ціни, а й не отримують “бонусної” компенсації у вигляді відшкодування ПДВ.
“От і маємо ситуацію, коли за підсумками минулого року Україна витратила більш ніж 120 мільярдів гривень на “стимулювання” переважно сировинних галузей економіки, – наводить приклади Олексій Кущ. – І це призвело до непотрібних дисбалансів, яких можна було б легко уникнути. Приміром, експортерам соняшникового насіння повернули майже 30 мільярдів гривень. Тоді як галузеві підприємства, що працюють на внутрішньому ринку, сплатили лише 16 мільярдів гривень ПДВ – тобто, держава виплатила цій галузі удвічі більше коштів, ніж отримала від її роботи на внутрішньому ринку! Загалом ДФС оцінила втрати від застосування механізму повернення ПДВ лише за операціями з експорту соняшнику у майже 50 мільярдів гривень за кілька останніх років”.
Додамо, що за даними Державної фіскальної служби, за підсумками минулого року найбільші (багатомільярдні) суми ПДВ держава відшкодувала Маріупольському металургійному комбінату імені Ілліча (власність Ріната Ахметова), агрохолдингам Кернел-Трейд (“дітище” Андрія Веревського ) , АДМ Трейдинг Україна (підконтрольний нідерландській групі АДМ ІНТЕРНЕШЕНАЛ САРЛ), Нібулон (власник – Олексій Вадатурський) і комбінату “Азовсталь” (також актив Ахметова).
Рецепт є. Але “лікування” тривале
Аналізуючи дані фіскалів, відомий економіст народний депутат від БПП Віктор Пинзеник у своєму блозі констатував: “Дохідна динаміка не вкладається у планову. Поки що це не таке значне відставання. Але воно може стати проблемою, якщо не буде адекватної реакції”.
А реакція, на думку економіста Олексія Куща, – очевидна: мова про формування нової державної політики в економічній сфері. Потрібно відмовитися від нещадної експлуатації сировинної моделі розвитку економіки, яка залежить винятково від зовнішніх факторів зростання. А коли ці фактори у вигляді високих цін на нашу сировину зникають, зникають і чинники, що забезпечують зростання української економіки.
“Тому нам, перш за все, необхідно розпочати формування нової фундаментальної економічної моделі внутрішнього ендогенного зростання, про яку кажуть видатні економісти сучасності (зокрема, минулорічний лауреат Нобелівської премії з економіки Пал Ромер). Це не справа одного дня. Надолужити втрачене за декілька місяців, як би нам того не хотілося, не вдасться. Але чим більше ми відкладатимемо із втіленням відповідних стратегій, тим більше втрачатимемо і тим більше відставатимемо від інших. Адже час за нинішніх умов у великому дефіциті. І грає він проти України”, – переконаний Олексій Кущ.
Владислав Обух. Київ
