Україна звикла до успіхів в енергетичній сфері. Бо ми наче забули, що таке газові війни і тішимося з повідомлень очільників Нафтогазу про перемоги в Стокгольмі. Це перемоги макрорівня. Але, з іншого боку, в наших воєнних буднях виникають інші енергетичні виклики. «Нема гарячої води», – це більше, ніж незручність киян, це зіткнення інтересів, яке до речі, може стати серйозним козирем у передвиборчій битві. Ми вирішили відрефлексувати головні вузли енергополітики, відкладені проблеми та виклики разом із президентом Центру глобалістики «Стратегія XXI» Михайлом Гончаром.

- Михайле Михайловичу, які головні успіхи та вдалі реформи в енергетиці можна відзначити в цьому році?

- Якщо оцінювати минулий рік календарними рамками, то слід відзначити успіх у Стокгольмському арбітражі «Нафтогазу». Гарні новини 22 грудня 2017 року, коли було оприлюднено остаточне рішення по контракту купівлі-продажу, продовжились 28 лютого 2018 року, коли стало відомо про позитивне для Нафтогазу рішення по транзитному контракту. Це показало те, що «Нафтогаз України» як корпоративний суб'єкт може вигравати в «Газпрому», здатен завдавати серйозного удару у відповідь, причому діючи у правовий спосіб та у відповідності з міжнародним правом. І, безперечно, це вагомий успіх, що вимірюється 2,56 млрд доларів США.

Також, якщо ми аналізуємо 2018-й рік, то, безперечно, енергетичний сектор витримав черговий рік російської агресії проти України. Можна зараз констатувати відсутність напередодні зимового сезону традиційних упродовж багатьох років «воплів і соплів» з приводу того, що в України мало газу в газосховищах, що вона буде красти газ узимку, зірве транзит – нічого цього майже не було. Як і не вдалися кібератаки на енергетичну інфраструктуру, як це мало місце в 2015, 2016, 2017-у роках. Себто, ворог зрозумів, що у нас з'явилась стійкість до застосування ним традиційного інструментарію – обмеження газопостачань, пропаганди та кібератак. Це не означає, що вони відмовилися від своїх задумів, але вони побачили, що це вже не працює. Й переконались у цьому 1 березня під час газової мікрокризи, ними ж створеної. Нафтогаз зміг уперше зіграти на випередження, й сценарій «Газпрому» зазнав краху.

Ще я би відзначив те, що Україна – єдина країна, що виконує вимогу ЄС по диверсифікації постачання ядерного палива, незважаючи на те, що не є членом ЄС. Потрібно віддати належне партнерству «Енергоатом» - Westinghouse. Жодна з країн-членів ЄС цього ще не зробила!

- Головний неуспіх 2018 року?

- Недоанбандлінговий, якщо можна так висловитись, Нафтогаз. Але може це й на краще… Потрібно брати до уваги те, що Україна продовжує перебувати під російською агресією. І нашим єврофілам я ще в 2015-у році пропонував: перед тим, як брати зобов’язання, слід чітко позначити, що в ході реформування треба винести за дужки, відкласти на період після відсічі російської агресії й завершення процедур у Стокгольмі. Мається на увазі передусім те, що пов'язано з анбандлінгом «Нафтогазу» за найбільш складною з можливих моделей – ownership unbundling. Зараз все це зайшло в глухий кут, достатньо почитати інтерв'ю двох очільників наглядових рад – НАК "Нафтогаз України" і ПАТ "Магістральні газопроводи України", щоб зрозуміти одну річ: діючи шаблонно, вони все завели в глухий бюрократичний кут листувань й з’ясувань, і самі не знають далі, що робити.

Будівництво «Північного потоку-2» і другої лінії «Турецького потоку» слід враховувати при прийнятті рішення щодо виокремлення ГТС з Нафтогазу. Якщо ЄС не у змозі зупинити російські проекти, то нам немає сенсу виокремлювати ГТС з системи Нафтогазу. Від нас же з Брюсселя вимагають анбандлінгу Нафтогазу, не беручи до уваги чинник російських обхідних газопроводів, що спрямовані на обнулення транзиту через ГТС України. Та ще й при цьому роблять заяви, що «Північний потік-2» вже не спинити – як-от, запевняє єврокомісар Гюнтер Еттінгер, представник Німеччини, який у минулому складі Єврокомісії відповідав за енергетику. А у Москві знову заговорили про демонтаж труб в українському напрямку. Таким чином, Москва і Берлін, використовуючи Брюссель, діють синхронно у власних інтересах, ігноруючи інших.

Тому не можна розглядати реформу, абстрагувавшись від проблематики «Північного потоку-2», «Турецького потоку» та від російської агресії. До речі, висловлювання газпромівських очільників про початок демонтажу труб та компресорних станцій в українському напрямку слід розцінювати як акт інфраструктурної війни, що цілком вписується в концепцію російської гібресії (гібридної агресії) проти України та ЄС. Вони хочуть поставити і Україну, і ЄС перед фактом, ні з ким нічого не погоджуючи, що протирічить духу і букві Європейської Енергетичної Хартії. Можна сказати, що вона померла. Прикро, що в ЄС цьому сприяють своєю бездіяльністю.

Якщо «Північний потік-2» буде добудовано й виведено на повну проектну потужність і всі дві лінії «Турецького потоку» теж будуть запущені в експлуатацію, то у нас буде нуль транзиту. Це означає, що наша газотранспортна система генеруватиме тільки збитки, бо внутрішньої транспортної роботи буде замало для її рентабельного функціонування. Або ж, щоб уникнути цього, потрібно буде тариф на користування її послугами загнати на космічні висоти, що разом із цінами на газ підриватиме конкурентоздатність нашої промислової продукції.

Я не розумію – навіщо потрібно таке виокремлення ГТС! Мені здається, що нашій енергетичній дипломатії не вдалося це пояснити нашим європейським «гібридним друзям». Наші урядовці не змогли показати європейцям, що «Північний потік-2» і майбутнє нашої ГТС – це взаємопов'язані речі. Натомість, вони насадовили нам брюссельське бачення – робіть реформу «Нафтогазу», не залежно від того – буде чи не буде «Північний потік-2», домовляйтесь із Росією про транзит, усе інше нас не турбує. Як нібито немає Статті 274 в Угоді про асоціацію, згідно з якою ЄС має враховувати у своїх планах енергозабезпечення потенціал та вільні потужності енергетичних мереж України.

- Головний енергетичний скандал року?

- Я б говорив не про головний скандал року, їх не бракувало у нас, а про згубні тенденції цього року, які впливатимуть і в майбутньому.

В газовому секторі України традиційно присутні й борються між собою два демони. Демон фірташизму і демон юліанства. Демон фірташизму – це демон газової корупції. Демон юліанства – це демон газового популізму. Обоє мріють про реванш в 2019-у році. Оці дві пагуби позначились і матимуть вплив далеко за межами газового чи енергетичного сектору. Коли мова йде про зниження ціни на газ удвічі, то хочеться запитати – а чому не говориться про необхідність наростити газовидобуток удвічі для того, щоб потім відмовитися від імпорту газу взагалі? Тоді й вектор цінової політики можна змінити в бік пониження. А у тій подачі, як це зроблено, мова йде про неартикульоване бажання відновити імпорт «дешевого» російського газу, який нам уже обійшовся високою ціною.

Те, що ми бачимо на білбордах – це мислення газової клептократії з прицілом на те, що ви, споживачі-виборці отримаєте дешевий газ, а я індульгенцію від вас заробляти на схемах. Така собі «технологія Орбана», угорського прем’єра-популіста, якому перед виборами росіяни здешевлюють енергоносії, а він, відповідно, робить широкий жест угорському електорату, перемагає на виборах, а потім «відтанцьовує» Путіну, поступаючись національними інтересами.

Що стосується демона фірташизму, то він відчув, що може бути знову на коні, незважаючи на те, що його носій продовжує перебувати в статусі віденського «в'язня». Фірташ діє за принципом «пережити усіх». Мовляв, попередніх президентів я пережив, переживу і наступних. Стратегія олігархії – розкладати яйця по різних кошиках. Кожен із них мріє й докладає зусиль, щоб зробити з майбутнього президента свою маріонетку.

Безперечно, що коли ми аналізуємо ситуацію цього року, то не можна не відзначити ще одного демона української енергетики – ахметовщини. Мається на увазі формула Ротердам+. На мою думку, це одна з наймасштабніших махінацій викачування коштів із кишень споживачів, легалізована через державну інституцію – регулятора. Незважаючи на те, що регулятор є реформованим у відповідності до європейських вимог, він продовжує виконувати функцію ескорт-сервісу олігархічних угруповань і ахметовського, передусім.

Рік 2019-й, з огляду на виборчі процеси, буде турбулентний – і цим намагатимуться скористатися як олігархічні угруповання в гонитві за грішми і впливом на владу, так і зовнішній ворог – Росія. І тут якраз насторожує останній інцидент у ядерно-енергетичній галузі. Я вже відзначав, що Україна змогла диверсифікувати постачання ядерного палива. Це є результатом зусиль попередніх років. Успішна диверсифікація, якої ніхто не має, хоча Європейський Союз зобов'язав країни-члени забезпечити постачання ядерного палива на національні АЕС із двох джерел. Ніхто в ЄС поки що цього не виконав. Україна це зробила. Але тут нам намагаються тепер нав'язати обхідні, замасковані варіанти повернення до старого статус-кво. Це робить Росія, використовуючи корупційні механізми, щоб відновити втрачені позиції. Якою б успішною не була корпоративна політика тої чи іншої державної монополії, вона має жорстко контролюватися державою на предмет відповідності національним інтересам. Не потрібно знову сідати на шпагат.

- Головна подія в сфері прозорості та очищення?

- Українська газотранспортна система працює прозоро, але це не є феномен 2018 року, це є феномен, на який не звертають увагу практично уже 4 роки. Українська ГТС, в особі компанії «Укртрансгаз», є єдиною з компаній країн, що не є членами ЄС, статистика руху газових потоків присутня в режимі онлайн на ЄСсівському ресурсі Gas Infrastructure Europe, де показують обсяги газу, що заходять та виходять з газотранспортної системи тієї чи іншої країни. З цієї точки зору ми абсолютно відповідаємо всім вимогам прозорості, і це якраз є те, чого довго від нас вимагали європейці. Коли ми цього досягли, вони вже на це не звертають уваги, а багато хто по інерції продовжує говорити, що там, в Україні щось не прозоро, корупція, у вас якісь схеми. ГТС України працює в прозорому варіанті.

- Головне невирішене або відкладене питання року, є таке?

- Газовидобуток. Була заявлена амбітна програма газовидобування, яка була підтримана урядом, хоча й із великим запізненням. Мета – збільшити газовидобуток із тим, щоб відмовитися від імпорту газу. Нарощування видобутку має відбутися, передусім, державною компанією «Укргазвидобування». Себто, вони мали вийти з рівня видобутку приблизно 14,5 млрд кубів у 2015-му році, на рівень видобутку 20 млрд кубів у 2020-у році. Тому й програму назвали 20/20, тобто, 20 млрд кубів газу «Укргазвидобування» в 2020-му році. Плюс – ще десь 6-7 млрд кубів видобутку приватних газовидобувників, разом у сумі – 26-27 млрд куб. м газу внутрішнього видобутку замість нинішнього рівня близько 21 млрд кубів. Тепер видно, що ця програма УГВ не буде виконана до 2020-го року. Тут, шукаючи винуватих, звісно показують пальцем на УГВ, але це є хиба усієї урядової політики, оскільки два роки було змарновано. По суті не 2016-й, а тільки 2018-й рік став стартовим роком. Але за рік-два кінцевий ефект не отримаєш. Потрібно 3-5 років. Наступний рік, 2019-й може бути значною мірою втрачений, оскільки всі будуть зайняті виборами, поточними «шкурними» питаннями – як кинути гроші на свій округ, щоб мене переобрали депутатом і т.д. і т.п. А для нас принципово важливо, щоб до того часу, поки Росія зможе вивести на проектну потужність свої потоки, до того як «Газпром» зможе відмовитися від транзиту газу через Україну, нам потрібно вийти на газову самодостатність, щоб не залежати ні від російських постачань, ні від примх маразматичної Старої Європи, що конає під путінським «енергетичним наркозом». Тому для нас газова самодостатність стратегічно важлива.

- Головна енергетична інновація року?

- Напевне, можна вести мову про бум сонячної енергетики в 2018 році. Але, на жаль, цей успіх має свій зворотний бік. Бо це дало можливість найбільшим олігархічним угрупованням легально запустити руку в кишеню державного «Енергоатому» і всіх споживачів електроенергії. Тому, з одного боку, – це рух у правильному напрямку – напрямку декарбонізації, а з іншого боку – це серйозний виклик із точки зору того, що хаотичне нарощування потужностей відновлювальної енергетики здатне дестабілізувати роботу Об'єднаної енергосистеми України, оскільки їй бракуватиме маневрових потужностей для того, щоби регулювати зростаючі обсяги нестабільної й дорогої генерації ВДЕ.

І ще одна інновація з цим пов’язана. В словник українців стало входити нове слово – прос’юмер. Прос’юмер – особа «два в одному», себто – і виробник, і споживач одночасно, від англійських «продюсер» і «конс’юмер». От якщо ви захочете встановити у себе на даху будинку сонячну електростанцію, то вам не просто вистачить продукованої електроенергії, а ви навіть матимете надлишок, який можете скидати в енергосистему, заробляючи на цьому. Тому ви одночасно й споживаєте електроенергію, і виробляєте її, і на цьому заробляєте, продаючи її. Тому в європейський лексикон це слово вже увійшло, а у нас, як це не дивно, число прос’юмерів починає зростати, хоча вони самі часто ще не здогадуються, як себе правильно іменувати. Ми досліджували це в рамках проекту, який реалізуємо в консорціумі дванадцяти європейських мізкових центрів під егідою Програми досліджень та іновацій ЄС «Горизонт 2020». Більш-менш заможні люди, для яких 10 тисяч євро – не така вже велика проблема, інвестують кошти в те, щоби створити енергонезалежність свого домогосподарства і ще при цьому заробляти. І це стосується, до речі, й заходу України, і сходу, і півдня.

Лана Самохвалова, Київ

Фото Павла Багмута