Про Одеський припортовий завод в Україні чули всі. В його долі відбилася вся суперечлива історія економічних реформ періоду Незалежності. Ось уже 22 роки його намагаються виставити на приватизацію – і щораз невдало: то Конституційний суд став на заваді, то дивні рішення Фонду держмайна, то конфлікти з місцевою владою і силовиками.

У 2016 році перший заступник директора ОПЗ Микола Щуріков заявляв, що негайна приватизація дозволить продати завод за 1 млрд доларів... Але підприємство залишається державним і його продовжують трусити конфлікти – тепер уже пов'язані з поставками газу.

Потужності найбільшого підприємства з виробництва аміаку і карбаміду місяцями простоюють в очікуванні сировини, а в грудні ситуація настільки погіршилася, що на заводі ввели 3-денний робочий тиждень.

В зв'язку з затримкою зарплати на градотворчому підприємстві депутати Южненської міськради 30 листопада зібралися на позачергову сесію, на якій прийняли звернення до керівництва країни про надання дієвої підтримки трудовому колективу ПАТ "Одеський припортовий завод". У тому числі просили повернути заводчанам "переплату податку на прибуток в розмірі майже на 490 мільйонів гривень та надати підприємству стабілізаційний кредит на три роки у розмірі не менш як 500 мільйонів гривень".

Найгірше, що заводчани не знають, коли надійде сировина і вдасться запустити технологічний процес. А невпевненість у завтрашньому дні викликає масовий відтік кадрів – протягом року підприємство залишили понад 600 висококваліфікованих фахівців. Про те, як флагману хіміндустрії вийти з кризової ситуації, що особливо важливо в період підготовки підприємства до приватизації, і була розмова кореспондента Укрінформу з першим заступником директора ПАТ "Одеський припортовий завод" Миколою Щуріковим.

- Почну з ситуації, яка є притчею во язицех – з приватизації ОПЗ. Точніше зі спектаклю, який розігрують багато років, прикриваючись приватизацією заводу. А по суті приватизацією прикривають і виправдовують економічно невигідні і згубні дії, які і призвели до сьогоднішньої кризи підприємства. Хоча підприємство вже колись проходило цю процедуру, і компанія "Нортіма" навіть сплатила перший мільярд гривень у рахунок оплати приватизації заводу. Але потім конкурс чомусь був скасований, і лише зовсім нещодавно завершилися судові тяжби з таким інвестором. Втім, краще прокоментую те, що відбувалося на підприємстві в період 2015-2018 років, оскільки знаю ці процеси зсередини, не з чуток.

Хочу зазначити, що в 2015 році підприємство цілком успішно працювало, було повернуто п'ятимільярдний кредит Ощадбанку, виплачено борг у 1,2 мільярда гривень компанії Фірташа за рішенням суду.

І єдиною проблемою залишався судовий спір у Стокгольмі про борг в розмірі 250 мільйонів доларів США, також з компанією Фірташа.

Зазначу: цей борг був штучний. Все було настільки явно, що, здавалося, і не потрібно доказів – легко вирішувалося через дослідження ситуації в рамках кримінальної справи і притягнення до відповідальності винних.

Подивіться самі: компанія Фірташа отримувала газ з Росії за 265 доларів, а продавала заводу по 430 доларів, при цьому ще практично монопольно забираючи вироблені добрива з заводу. Але, як виявилося, це нікому не цікаво. Кримінальні справи, втім, є, однак вони мляві і за давністю років скоро взагалі втратять свою актуальність.

- Але повернімося до заводських справах в 2015 році, коли ви прийшли на підприємство...

- Так, виробничий ритм був на підйомі, заводчани чекали змін, які пов'язували з прозорою приватизацією, вливанням коштів іноземними інвесторами. Всі розраховували, в тому числі і я, як топ-менеджер, що підприємство буде вигідно продано в стислі терміни. Працюючи в складних умовах, які склалися як всередині України, яка перебуває в стані війни, так і на світовому ринку хімічних добрив, менеджмент ОПЗ все ж закрив 2015 рік з хорошими показниками – 218 мільйонів гривень чистого прибутку.

Словом, завод був привабливим для інвестора, але тодішній голова Фонду держмайна Ігор Білоус чомусь зірвав приватизацію. Причина скасування конкурсу багатьом була незрозуміла, але факт є факт.

Мабуть, вся справа в тому, що підприємство з такими показниками і прибутковістю не могло не стати ціллю для різних політичних груп, які намагалися отримати над ним контроль. Запам'яталася, зокрема, спроба Саакашвілі отримати контроль над ОПЗ шляхом порушення кримінальних справ і наклепу в ЗМІ. І хоча закінчилося все «пшиком», ділові зв'язки підприємства з партнерами були зруйновані, почали йти контрагенти, зникла довіра іноземців.

Потім було стрімке нарощування боргу підприємства перед НАК «Нафтогаз України» до майже двохмільярдного рівня. Підприємство вимушено опинилося перед необхідністю брати газ без грошей за максимально високою ціною, незважаючи на економічну недоцільність такого підходу. Ймовірно, на тлі обіцянок ФДМУ продати завод, в уряду була надія покласти борги підприємства на майбутнього інвестора. Але сам інвестор в той час ще не з'явився. Як бачимо, не з'явився і тепер.

Багато питань виникає з цього приводу. Чому не були зупинені поставки газу, якщо ОПЗ вганявся в борг? Чому не була переглянута цінова політика щодо ОПЗ, і газ продовжував надходити за максимально високими цінами? Як виникла така ситуація і хто кого вводив в оману, наполягаючи на такій політиці?

Не стану приховувати: в умовах нападок і низки скандалів, судових процесів, виконавчих проваджень і кримінальних справ, що подаються в ЗМІ як досягнення НАБУ і САП, важко було забезпечувати нормальний робочий ритм роботи заводу. У результаті кілька спроб здійснити приватизацію ОПЗ були зірвані...

Відповідно, довіра до приватизації зникла, плюс змінилася ситуація на ринку добрив в бік погіршення. І в нових умовах інвесторам вже не вигідно було придбання активів ОПЗ – потрібно було почекати 3-4-літній період, коли ринок знову оживе. До речі, ті явища, які ми зараз спостерігаємо, свідчать, що криза минула, ринок перерозподілився, і з'явилися ознаки пожвавлення. Ціни знову поповзли вгору.

- А як би ви спрогнозували перспективи відновлення випуску продукції і приватизації заводу після розгляду судового спору про борги ОПЗ, вердикт Київського апеляційного суду в якому очікується 11 грудня?

- Поки, на жаль, не бачу перспектив щодо запуску заводу і судові позови, рішення яких всі чекають, що стосуються розблокування процесу приватизації і ніяк не можуть допомогти відновленню роботи заводу. При цьому, якщо проаналізувати попередні приватизації ОПЗ, у тому числі такі, можна зазначити, що сам процес залучення радників та аудиторів став бізнесом. За їх послуги сплачуються мільйони гривень, і не за результат, а сам процес. І прошу зауважити, що після кількох спроб зриву приватизації – ніхто не був притягнутий до відповідальності. У мене, зокрема, склалося враження, що це перетворилося на ще один спосіб заробляння величезних коштів, які зараз важко вилучити інакше. Взяти хоча б історію із залученням ФДМУ, очолюваного Ігорем Білоусом, радником UBS (швейцарської глобальної фінансової компанії. - Ред.) до приватизації ОПЗ. Тобто, тієї самої UBS, в якій Білоус працював деякий час до цього. Коректним був такий підхід? Наочним прикладом служить лист Ротшильда, знаної та впливової компанії в ділових колах, до організаторів тендеру з відбору інвестрадника з приватизації ОПЗ, який говорить про якісь домовленості та просить, зокрема, більш чітко пояснити критерії і відбувається по раднику в ОПЗ. Тобто, мало кому зрозумілі процеси, які супроводжують передприватизаційну підготовку.

- Який бачите вихід із ситуації?

- Я б у даному випадку не говорив про вихід із ситуації тільки для ОПЗ. Я для початку просив би адекватно дивитися на те, що відбувається, і не рахувати, при відмові від енергоносіїв РФ, закупівлі російського газу через іноземних посередників. Адже останні продають нам його фактично дорожче.

Те, на чому слід зосередитися для реальної енергонезалежності, то це на диференціації шляхів і способів отримання енергоносіїв. На мій погляд, це напрацювання та реалізація альтернативних шляхів поставок, наприклад, природного або скрапленого газу, яке можна здійснювати завдяки створенню LNG-терміналу або альтернативного способу видобутку газу.

Адже сьогодні вже можна констатувати, що у нас істотно подовжився шлях постачання і сталося подорожчання енергоресурсів, причому всіх без винятку. На якомусь етапі, під загрозою російської експансії, це було необхідно, але сьогодні треба виправляти зроблені помилки, і можливо це тільки спільними і консолідованими зусиллями. Вся енергозалежна промисловість сьогодні стала неконкурентоспроможною на світовому ринку, насамперед підприємства хіміндустрії. В умовах, що склалися на українському ринку енергоносіїв, ОПЗ, який використовує газ у вигляді основної сировини для виробництва добрив, з прибутком працювати не може.

Тому вихід не тільки для ОПЗ, а й в цілому для промисловості – це якась програма лояльності як з доступом до газопроводів, так і до самого ресурсу енергоносіїв. Яка це буде програма, потрібно збиратися і думати разом з промисловцями. Але ясно, що це можливо за умови наявності у влади бажання знайти вихід із ситуації, що виникла.

- А яке ваше бачення шляхів виведення ОПЗ з кризи?

- На мій погляд, сьогодні є три шляхи. Перший – приватизація без озирання: хто і за скільки купить ОПЗ? Саме без озирання, і буде це Фірташ чи Махалай – не має значення. В іншому випадку від заводу залишиться тільки металобрухт, і приватизація буде тупиковою. Ми будемо постійно стикатися з маніпуляціями чиновників і торпедуванням процесів приватизації із залученням судових інстанцій, що, власне, і спостерігається зараз.

Другий шлях, у моєму розумінні, полягає в тому, щоб знайти компроміс з НАК "Нафтогаз України". Саме його керівництво може знайти формулу взаємодії нашого підприємства для забезпечення можливості випуску ліквідної продукції і стабільної роботи. Хіба роль деяких структур держави полягає не в тому, щоб іноді чимось підтримати стратегічно важливі підприємства? Переконаний: за бажання, разом ми знайшли б прозору модель взаємовигідного співробітництва, геть відкинувши корупційні ризики. Адже йдеться про роботу флагмана хімічної галузі і долі більш ніж трьох тисяч фахівців.

І третій шлях, яким ми нині навіть не йдемо, а падаємо, мабуть, призведе до консервації виробничих потужностей, звільнення висококваліфікованого персоналу підприємства та продовження функціонування тільки підрозділів перевалки аміаку, працівників залізничного вузла та складських структур. Це дасть можливість вижити заводу, втративши основну частину фахівців, які точно не заслуговують такої долі.

- Ви згадали про постачання газу з альтернативних джерел. Коли буде можлива поставка сировини газовозами?

- Крім ринку трубопровідного газу, успішно розвивається і ринок LNG-газу, який сьогодні може скласти конкуренцію російському. Тому альтернативні поставки газу через Чорне море дуже важливі. Причому у нас є потенціал для запуску потужностей для приймання і розвантаження суден-газовозів. І вважаю, що це лише питання часу – дозвіл Туреччиною проходу через Босфор газовозів із сировиною для наших підприємств. А поки є сенс задіяти логістичний ланцюжок постачання азербайджанського газу через Грузію.

- Розкажіть, чим викликане згадка про 490 мільйонів гривень для ОПЗ у зверненні южненських депутатів на адресу Кабміну?

- Йдеться про факт переплати заводом в минулі роки податку на прибуток. Адміністрація ОПЗ вже другий рік добивається повернення цих платежів, але поки безрезультатно. Між тим, ця значна сума допомогла б стабілізувати ситуацію на підприємстві. Втім – ненадовго, оскільки це несистемне рішення. Як і надання заводу великого кредиту, про що просять депутати міськради. Оскільки гроші на рахунках підприємства можуть бути заблоковані рішеннями судів за позовами кредиторів ОПЗ.

- Які, на ваш погляд, можливі наслідки для трудового колективу ОПЗ вердикту Київського апеляційного суду, який розгляне низку позовів. Зокрема, наскільки обгрунтовані сподівання, що одне з рішень суду відкриє шлях до утвердження інвестрадника ПАТ "Одеський припортовий завод", відновлення випуску продукції та дасть старт реальної підготовки заводу до приватизації?

- Справа в тому, що учасники тендеру з відбору кращого інвестрадника, оголошеного ФДМУ, зажадали через суд надати їм для ознайомлення документи з проведення цього конкурсу. Тому 11 грудня суд може хіба що зняти забезпечувальну ухвалу, яке досі забороняло діяти обраним радникам з приватизації ряду підприємств, у тому числі ПАТ "Одеський припортовий завод". Однак суд першої інстанції має розглянути і сам позов, причому може бути винесено судове рішення, яке скасує рішення ФДМУ про відбір інвестрадників.

- Непусте питання напередодні приватизації – який розмір непогашених боргових зобов'язань ОПЗ на сьогоднішній день?

- Останнім часом борги ОПЗ не збільшилися, а навіть зменшилися, проте два найбільших борги так і залишилися. Основний борг заводу перед групою компаній Фірташа – 250 мільйонів доларів, зафіксований у Стокгольмському суді. І за нього присуджено виплату 7,5 відсотків річних. Вердикт був переданий в українські суди для натуралізації, і група компаній Фірташа виграла першу й другу інстанцію в українських судах. Однак Верховний Суд України постановив повернути документи на новий розгляд. І зараз очікується нова хвиля "вертикалі". Якщо позивачі виграють апеляцію, це рішення можна буде виконувати і стягувати з ОПЗ 250 мільйонів доларів з відсотками і компенсацією юридичних витрат.

Ще одне боргове зобов'язання – майже два мільярди гривень – перед НАК "Нафтогаз України". Про ці борги я вже згадував.

Що стосується заборгованості із зарплати заводчанам, хочу зазначити: станом на 4 грудня, вона погашена. Але немає і дохідної частини. Через що і прийняте рішення перейти на триденний робочий тиждень і скоротити виплату деяких платежів за колдоговором. Ще одна проблема полягає в тому, що триває відтік високопрофесійних кадрів підприємства. І вже під питанням запуск технологічних потужностей, навіть при відновленні поставок сировини.

Поки вирішуються питання передприватизаційної підготовки, трудовий колектив ОПЗ зацікавлений у роботі заводу і сподівається на плідний діалог з найбільшим газовим оператором НАК "Нафтогаз України".

Михайло Аксанюк, Одеса

Фото: Ніна Ляшонок