Україна – це справді європейський енергетичний «Техас»?
Під час візиту в Україну міністр енергетики Сполучених Штатів Америки Рік Перрі багато говорив про стратегічне партнерство між двома країнами в енергетичній сфері. Зокрема, про продовження співпраці у ядерній енергетиці, постачання на українські ТЕС американського вугілля, спільне протистояння будівництву кремлівських газопроводів «Північний потік-2» і «Турецький потік». Та вітчизняним і зарубіжним журналістам, які висвітлювали візит американського високопосадовця до Києва, певно, найбільше запам’яталося висловлювання заокеанського гостя, котрий, спілкуючись із представниками Американської торгової палати в Україні, наголосив: володіючи такими запасами вуглеводнів, наша країна «може повторити успіх США, ставши «новим Техасом» у Європі».
Чи ж справді маємо такий шанс? Чи Перрі сказав це заради «красного слівця» або, щоб не образити господарів – у рамках дипломатичного протоколу?
«Звісно ж, ця фраза цілком умовна, - каже голова Бюро комплексного аналізу і прогнозів Сергій Дяченко, - Рік Перрі навряд чи говорив про Україну як про нового лідера світового газовидобування. Американський міністр, певно, мав на увазі те, що, скориставшись подарованим нам природою можливостями, Україна спроможна вже у найближчій перспективі і себе газом забезпечити, і започаткувати постачання палива на експорт. Але навряд чи при цьому йтиметься про обсяги, співмірні із експортними можливостями провідних виробників палива – таких як США, Росія або Іран», - вважає експерт.
Голова правління Альянсу «Нова енергія України» Валерій Боровик в коментарі Укрінформу наголосив: хоча слова Ріка Перрі і справді не можна сприймати буквально, його фраза пролунала не випадково. І зовсім не для того, щоб потішити українців чи українське керівництво. Це – своєрідний сигнал для американських та світових інвесторів, які можуть відкрити новий надзвичайно перспективний ринок для капіталовкладень.
«Рік Перрі - один із найяскравіших представників нафтогазового лобі у США. І до його думок та порад прислухаються навіть провідні світові гравці у цій сфері, - каже Валерій Боровик, - Тож зацікавивши своїми можливостями Перрі, Україна отримала шанс зацікавити й представників великого бізнесу. А це означає, що в перспективі до нас можуть прийти і американські гроші, і американські технології газовидобування. Також важлива консультаційна допомога, аби ми змогли перейняти досвід реформування нафтогазового комплексу відповідно до світових стандартів».
За словами експерта, поки що американський бізнес приглядається до можливостей українського нафтогазового сектору, і позиція федерального уряду та профільного міністра доволі важлива при ухваленні перспективних рішень. А зацікавити інвесторів можуть і участь у видобутку традиційного газу, і газу щільних пластів, і сланцевого, а також підводне буріння і видобуток вуглеводнів із великих глибин.
Україна має понад 100 розвіданих газоконденсатних родовищ. І розрахункові запаси лише традиційного «блакитного палива» коливаються, за різними оцінками від 1,5 до понад 3 трильйонів кубометрів,- нагадує Сергій Дяченко. Щоправда, доступу до найперспективніших розвіданих родовищ на шельфі Чорного моря Україна поки що позбавлена – через російську анексію Криму.
«Україна може похвалитися і значними запасами природного газу на надглибинах – у понад 6 кілометрів, - продовжує Дяченко, - Причому, такі запаси є й на уже освоєних ділянках - приміром, на Шебелинському газоконденсатному родовищі у Харківській області. Але для того, щоб скористатися цим багатством, потрібні серйозні інвестиції, дороге сучасне обладнання, застосування новітніх технологій буріння та підйому палива на поверхню. Тож і собівартість такого газу доволі висока», - каже експерт.
Те ж саме стосується і розробки родовищ сланцевого газу. Навіть, після налагодження видобутку такого палива у промислових обсягах, його собівартість буде набагато вищою, аніж американського, а процес видобутку – набагато складніший. Це пов’язано із тим, що Європа і США мають різні геологічні умови. До того ж, проти видобування цього виду палива, для чого використовують метод гідророзриву пластів, активно протестують екологи. Варто враховувати і таке: якщо, приміром, у Техасі багато необжитих територій де, в основному, і здійснюється газовидобування, в Україні «перспективні» площі розташовані у густонаселених районах. А оскільки вміст такого газу в породі незначний (2-3%), то забезпечити великі обсяги його видобутку можна лише за рахунок розтину великих площ. Тож поки що видобування сланцю у нашій країні вважається нерентабельним. Принаймні, цим пояснили розірвання угоди з АТ «Укргазвидобування» про спільну діяльність із видобутку сланцевого газу на Юзівській площі (Харківщина) у компанії «Shell». Нагадаю, британсько-нідерландська компанія припинила розвідувальне буріння свердловин «Беляївська-400» і «Ново-Мечебилівська-100» у березні 2015 року…
Утім, це не означає, що видобування українського сланцевого газу залишатиметься невигідним і в майбутньому – при підвищенні вартості вуглеводнів. Експерти дійшли висновку, що в українських умовах видобуток традиційного газу економічно вигідний вже за ціни у 150 доларів за тисячу кубометрів, шельфового газу - 180-260 доларів, сланцевого - 265-365, метану із вугільних порід - вище 300 доларів. Тобто, якщо вартість «блакитного палива» на європейських хабах стабільно перевищуватиме 400 доларів за тисячу кубів, український «сланець» приноситиме непогані прибутки. І до цього потрібно готуватися завчасно – аби не проґавити «вікно можливостей». Для цього країні потрібні кошти і новітні технології, із чим нам і може допомогти американський бізнес.
Україна потребує значних капіталовкладень в геологорозвідку та розвідувальне буріння і на перспективних родовищах традиційного газу. Адже більшість бурових верстатів, які є в розпорядженні компанії «Укргазвидобування», - фізично й морально застарілі. І якщо вже порівнювати відповідні потужності з американським Техасом, то поки що це – «небо й земля». Якщо в Техасі в середині 2000-их, коли американці активно зайнялися розвідуванням газоносних горизонтів, за рік з’являлося до 15 тисяч нових свердловин, їх кількість в Україні не перевищує сотні.
«Проте, за умови належного фінансування, для України цілком реально упродовж найближчих 10 років позбутися імпортозалежності у газовій сфері, - переконаний експерт з енергетики Сергій Дяченко, - Для цього потрібно збільшити обсяги власного видобутку «блакитного палива» із нинішніх приблизно 20 мільярдів кубометрів (в тому числі – до 15 мільярдів «кубів», що належать державному АТ «Укргазвидобування») до приблизно 30 мільярдів. Цього палива країні має вистачити - навіть за умови стрімкого розвитку промислового виробництва» - каже експерт. Далі ж, за словами Сергія Дяченка, цілком реальним стане і виконання завдання щодо забезпечення експортного постачання блакитного палива – на рівні 20-30 мільярдів кубометрів щороку. «На кону» - за нинішніми цінами - до 9 мільярдів доларів.
«Головне при цьому – створити належні умови для роботи у газовій сфері як вітчизняного, так і зарубіжного бізнесу, - наголошує Валерій Боровик, - а отже, потрібне прозоре законодавство, зрозумілі механізми формування цін на енергоносії, ринкові взаємовідносини усіх суб’єктів господарювання. Інвестор має розуміти: якщо він вкладає кошти в Україну, завжди зможе отримати дивіденди і планомірно розвивати свій бізнес. При цьому питання не в назві компаній, які готові прийти в нашу країну - думаю, якби були конкретні домовленості, Рік Перрі їх би назвав, - а у самому стратегічному реформуванні цього сектору і визначенні того, що Україна може запропонувати потенційним партнерам».
Владислав Обух, Київ
