Чому Україні потрібно було додатково позичати кошти?

За 12-годинним не запланованим очікуванням в терміналі аеропорту Анталії "повернення додому" передивлявся пропущені новини. Побачив, що за відпусткою пропустив "холівар", пов’язаний із залученням МінФіном кредиту у розмірі 725 млн $ терміном на півроку під 9,1% з метою перекриття боргів по поточних платежах. Як тонко підмітив Сергій Фурса – своєрідна позичка до авансу.

Думки щодо цього кредиту розділилися. Екс-міністр фінансів Олександр Данилюк вважає це «своєрідною перемогою», Тимофій Мілованов з КШЕ – «своєрідною зрадою».

Як на мене, це не зрада і не перемога, це ефективні дії з боку Мінфіну, процес вирішення поточних проблем у сфері публічних фінансів.

Чому потрібно було позичати ці кошти? Тут якраз усе просто: у нас жахлива ситуація із зовнішнім боргом країни. Нині він становить 116 млрд дол. або майже 45.000 грн на одного українця. Такий великий борг призводить до надзвичайного навантаження на держбюджет, оскільки на його обслуговування ми щороку витрачаємо 130 млрд грн, залучаючи для цього або внутрішні кошти, або запозичення з МВФ.

Оскільки транш МВФ ми отримаємо в кращому випадку в жовтні, цілком очевидно, що зараз ми були вимушені позичити кошти на приватних зовнішніх ринках.

Тепер давайте розглянемо цей кредит. По-перше, кошти ми взяли всього на пів-року, а отже і відсоток по них виплатимо невеликий (менше 1 млрд грн).

Нагадаю, що у 2019 році ми маємо віддати міжнародним кредиторам майже 150 млрд грн. Погодьтесь, на цьому фоні 1 млрд грн суттєво не впливає на фінансовий стан виплат.

По-друге, якщо кошти МВФ підуть фактично на списання старих боргів (на інші потреби ми їх не маємо право тратити), то ці кошти дозволять нам перекрити нагальні бюджетні потреби, не допустивши зриву соціальних платежів.

Якщо дивитися на вирішення проблеми зовнішнього боргу стратегічно, то тут варто згадати ще одну подію минулих тижнів – схвалення Урядом середньострокової стратегії управління державним боргом.

Стратегія передбачає:

1). Поступову відмову від зовнішніх боргових запозичень, підміняючи їх запозиченнями на внутрішньому ринку.

2). Зниження у 2020 році розміру держборгу до 49% ВВП з 60% в 2018 році.

3). Посилення співпраці з міжнародними фінансовими інститутами, що дасть змогу залучати дешеві кредити в т.ч. на інфраструктурні проекти і підсилювати економічне зростання.

4). Мінімізувати дефіцит бюджету до 2% ВВП. 

5). Дефіцит бюджету в першу чергу покривати внутрішнім боргом.

6). Залучали більш широко коло інвесторів по роботі з державними цінними паперами.

Також ухвалення цієї стратегії дуже важливе для створення макроекономічної стабільності в країні. Однак, одна макроекономічна стабільність не дозволить повноцінно залучати іноземні інвестиції до країни. Для цього потрібно наводити порядок й в інших сферах.

Парламент має ухвалити земельну реформу і новий податковий кодекс, активізувати боротьбу з корупцією, зокрема на митниці, де за оцінками експертів щороку втрачається 100 млрд грн, поступово і далі підвищувати тарифи на газ для населення.

Без цих змін замість різкого зростання ВВП та економічного добробуту Україна й надалі перебуватиме у напівдефолтному стані, а українці – на межі соціальної бідності.

Віктор Таран

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства