Приватизація-2018: віддамо в хороші руки зерно, турбіни, інсуліни…

До кінця цього року держава запропонує приватним інвесторам 26 крупних підприємств за програмою так званої «великої приватизації» (в малій передбачається продати 400 підприємств). Об’єкти дуже привабливі, інвестори давно вже на них задивляються. Однак численні корупційні схеми навколо стратегічних підприємств тривалий час стримували їх від розвитку та “відбивали” бажання розпорядитися державною власністю справді ефективно. Україна довго не могла похвалитися прозорістю приватизаційних процедур, за що нас справедливо критикували. З прийняттям у 2017 році нових правил продажу держмайна, очікується ситуація стане більш прогнозованою.

Що сам не “гам”, краще другому віддам

Торік уряд провів масштабну ревізію державного сектору (загалом 3444 компанії), визначивши напрямки його подальшого розвитку. Нині він виглядає так: стратегічні підприємства - 15 шт., важливі - 363 шт., ті, що можуть бути передані в концесію - 359 шт., ті, що будуть направлені на приватизацію, включаючи передачу в комунальну власність - 893 шт., в зоні АТО та в окупованому Криму знаходяться сьогодні 559 шт., на ліквідацію потраплять 1 255 шт.

І вже цього року уряд зважився на продаж близько трьох десятків важливих підприємств. Серед них 5 «обленерго» (Тернопіль, Запоріжжя, Харків, Миколаїв, Хмельницький) та Центроенерго; 4 теплоцентралей (Херсонська, Дніпровська, Криворізька, Сєвєродонецька); з десяток промислових гігантів («Азовмаш», «Турбоатом», Запорізький титано-магнієвий комбінат, «Оріана» (виробництво хлорвінілу), Завод алюмінієвої фольги, Одеський припортовий завод, Сумихімпром, Об’єднана гірничо-хімічна компанія (видобуток та збагачення ільменітових руд для виробництва титану), Електроважмаш (турбо-, гідрогенератори, електромашини), Дніпровський електровозобудівний завод. Аграрний фонд (агроінвестиції та логістика), Державна продовольчо-зернова корпорація України (зерновий експорт). Шахта та збагачувальна фабрика "Краснолиманська", Украгролізинг (надання сільгосптехніки в лізинг) та виробник генно-інженерних інсулінів "ІНДАР". А ще столичний Президент-Готель.

Наторгувати планують близько 21 млрд грн. При цьому великі надії покладають на нові приватизаційні правила.

Приватизація з чистого листа - велика і маленька

З минулого року в Україні набрав чинності новий закон про приватизацію, який розподіляє підприємства на дві групи: великі (ті, активи яких коштують більше, ніж 250 млн грн) та малі (активи яких коштують менше 250 млн грн). Для кожної із цих категорій передбачено свою процедуру приватизації.

“До продажу великих підприємств обов’язково залучаються радники з приватизації (як правило, визнані міжнародні інвестиційні компанії), тому що у таких випадках часто йдеться про складні умови продажу та інвестиційні зобов’язання інвестора. А дрібніші підприємства продаватимуться на електронних аукціонах за простішою процедурою, де вирішальним чинником є ціна”, - розповідає Андрій Бойцун, радник з приватизації та реформи держпідприємств Стратегічної групи радників з підтримки реформ (SAGSUR). За його словами те, що Кабмін, окрім самого переліку великих підприємств, затвердив ще й підзаконні акти, які є необхідними для запуску механізмів нового “приватизаційного” закону, — це великий плюс. Тепер закон фактично запрацює, і ми нарешті побачимо реальні конкурси та продажі, особливо малих підприємств.

“Це буде чесна, прозора і конкурентна приватизація, на яку ми всі чекали. Тепер перед Фондом стоїть головне завдання, втілити в життя всі ті нові і прогресивні норми, які закладені в законі”, - зазначив голова Фонду держмайна Віктор Трубаров.

Раніше він також наголошував, що закон побудований на повній забороні участі в українській приватизації підприємцям з країни-агресора. Важливо, що закон передбачає внесення інвестором, який виявив бажання взяти участь у торгах, 5% банківської гарантії, яка не повертається. За словами чиновника, це один із запобіжників від недобросовісних гравців, особливо у випадку об’єктів великої приватизації.

Гроші — не головне

Якщо подивитися на перелік великих підприємств, запланованих до продажу у 2018 році, то цікаві для потенційних інвесторів підприємства у ньому точно є. “Це – чесний список тих великих підприємств, які держава нині вправі виставити на продаж (тобто які не є забороненими законом до приватизації). І повинно було би кинутися в очі те, що таких великих підприємств у нас лише пару десятків”, - наголошує Андрій Бойцун.

Більша частина з них нині демонструють досить непогані бізнес-результати, відновлюючись після значних втрат у 2014-2015 рр. Так, за результатами 2017 року Центроенерго – збільшив чистий прибуток майже до 2 млрд грн., «Індар» торік заробив приблизно 30 млн. грн, Агрофонд – 23 млн. грн.,«Турбоатом» в 2018 році, очікується, згенерує близько 760 млн грн. З усіх підприємств запланованої «великої» приватизації збиток демонструє лише горезвісний Одеський припортовий завод – 1,5 млрд грн за минулий рік.

“Часто питають – скільки можуть коштувати ці підприємства? Чесної відповіді на це запитання на сьогодні не має ніхто, оскільки для оцінки цих підприємства треба не просто провести багато професійної підготовчої роботи, а й виставити їх на конкурентний продаж. Але, якщо активно продавати, то виконати план приватизаційних надходжень до бюджету у 22 млрд грн із таким «портфелем» цілком можливо, - зазначає Андрій Бойцун.

Проте, він вважає, що наповнення бюджету не повинно бути головною метою приватизації. Це хибне сприйняття у нас, на жаль, є дуже поширеним. Головним показником є не те, за скільки Україна продасть таке підприємство, а те, скільки у нього буде інвестовано після приватизації, скільки там буде створено робочих місць, які вигоди отримає потім держава через зростання доходів громадян та податки. Ці інвестиції можуть працюватимуть безпосередньо тут і приносити дохід до нашої казни.

“Візьміть боротьбу зі корупцією. Якщо НАБУ нам каже, що держпідприємства є головним джерелом корупції, то найкращий спосіб боротьби із нею – продати ці підприємства і позбутися цього джерела. А надходження до бюджету повинні стояти на останньому місці у переліку пріоритетів приватизації. Насправді, заплановані доходи від приватизації цього року (22 млрд грн.) становлять лише близько 2,5% від загальних планових доходів бюджету — це хоч і велика, але не вирішальна сума. До того ж, надходження від приватизації є разовими, а тому системно проблеми фінансування держбюджету не вирішують”, - пояснює Бойцун.

Наслідки “голодного” пайку та ризики “оптового” продажу

Хоча є коментатори, налаштовані менш оптимістично. “Враховуючи те, що при стандартному проходженні угод з бізнес-активами такого масштабу потрібно від 1-3 місяців лише для окремо взятого підприємства, то можна прогнозувати два варіанти розвитку подій. Перший: приватизація в тому масштабі та термінах, що планується владою, відбудеться лише частково. Другий: продажі державних стратегічно важливих і цінних компаній відбудуться так би мовити «оптом» та за мізерною ціною визначеному колу олігархів, які контролюють поточну ситуацію в Україні”, - висловлює побоювання Вадим Бардась, аналітик Європейського аналітичного центру. 

На його думку, подальший продаж обленерго, наприклад, формує на ринку електроенергії України олігархічну олігополію, в умовах якої обмежене коло осіб зможе легко через політичні партії контролювати тарифне ціноутворення.

“Державні стратегічні підприємства потребують не зміни власника, а заміни неефективного та корумпованого керівництва, - вважає Костянтин Денисов, к.е.н., викладач Запорізького національного університету. У якості аргументу він приводить дані Держаудитслужби, які свідчать, що у 2016 році державні підприємства недоотримали 1,3 млрд. грн через продаж продукції за заниженими цінами, поганої роботи з боржниками тощо. “Слід переглянути нормативи відрахування прибутку державних підприємств до бюджету, щоб не залишати їх на «голодному пайку». В окремі роки, до 75% прибутку державні підприємства мали перераховувати до бюджету (нині 50% - Авт.), а звідси – незадовільний фінансовий стан, відсутність інвестицій та стимулів до ефективної діяльності. Економічний та соціальний потенціал стратегічних державних підприємств є високим, а відтак вони мають залишатися у власності народу”, - впевнений Костянтин Денисов.

Взагалі велика приватизація викликає дуже багато дискусій та суперечок щодо захисту національних інтересів. Майже кожен має власну точку зору на те, чи потрібно продавати Одеський припортовий, Турбоатом та інші стратегічні підприємства. Натомість ніхто не зважає на той факт, наскільки успішно те чи інше підприємство взагалі працює, перебуваючи у державної власності. При тому, що всі розуміють: приватна власність - найбільш дієвий запобіжник від будь-яких корупційних зловживань і занепаду. І в приватизації головне, повторюємо, не те, скільки інвестор заплатив за цінний актив, а скільки він готовий вкладати у його розвиток та будувати далі прибутковий бізнес.

Оксана Поліщук, Київ