Війна довкола транзиту: Чи збережемо українську ГТС після 2019 року?

Чи знищать два обхідних трубопроводи український транзит?

Чи виплатить Газпром Україні кошти, які програв у Стокгольмі. (Російські експерти категорично заперечують це, стверджуючи: "Газпром за жодним позовом не платитиме Україні"). Відповіді на ці запитання давали українські та американський експерти, які багато років у найтемніші енергетичні часи працювали над ідеями та можливістю диверсифікації поставок, над питаннями енергетичної незалежності та оздоровлення Газпрому від політичних проектів.

Днями в аналітичному центрі "Дом свободной России" (структура, пов'язана із базованим у США фондом Вільна Росія – Free Russia Foundation, що позиціонує себе як альтернативне посольство російської громадськості та майданчик для ретрансляції демократичних цінностей до РФ) відбулася дискусія "Газові війни: чи можна перемогти Газпром".

Нагадаємо, з 28 лютого було оприлюднено рішення Стокгольмського арбітражу про перемогу України у позові щодо транзитного контракту. У відповідь Газпром оголосив, що відмовляється відновлювати постачання до України газу з 1 березня та заявив про розрив контракту. 

Ми виклали розмову у вигляді основних запитань-відповідей енергетичного порядку денного. 

ЧИ МОЖНА ВВАЖАТИ, ЩО 1 БЕРЕЗНЯ РОЗПОЧАЛАСЯ ТРЕТЯ ГАЗОВА ВІЙНА?

Михайло Гончар, президент центру глобалістики "Стратегія XXI":

- Я би не називав те, що відбулося 1 березня, третьою газовою війною, але це може бути прологом до нової атаки з боку Газпрому. Чому атака вважається третьою? Якщо робити історичний екскурс, то в Україні було дві відомі газові атаки. Перша – це триденна газова криза 2006 року з 1 по 3 січня. У ніч на 4 січня її було врегульовано. Для врегулювання були залучені непрозорі кулуарні механізми. Друга газова криза датується січнем 2009 року (двадцятиденна для України, двотижнева для ЄС), коли було перервано транзит, що власне було потрясінням для Європи. Були і більш ранні прецеденти. Наприклад, перекриття газу і для Білорусі. Зрештою, згадаю, що записано у преамбулі Енергетичної стратегії Росії в версії 2003 року в епоху раннього Путіна: "Паливно-енергетичний комплекс РФ є основою для розвитку економіки, інструментом проведення зовнішньої та внутрішньої політики". Пізніше відверта теза про енергоресурси як інструмент політики – зникла. Але суть не змінилася. Газпром та Роснафта – інструмент проведення інтересів Кремля. Головний менеджер Газпрому в Кремлі, Міллер – просто нібито перший заступник Путіна.

Поведінка РФ має імпульсивний характер, "кузькіна мать" із Москви – це реакція на рішення Стокгольмського арбітражу, але це і свідчення їхньої довгострокової системної політики. А тут і ситуація "посприяла" тому, аби зробити явною цю політику. Якби рішення Стокгольму від 28 лютого не було, або претензії НАКу по транзитному контракту було б відхилено, то ми б отримали свою порцію газу. Якщо деталізувати транзитне рішення арбітражу, то в транзитному контракті не було фіксації принципу "SHIP OR PAY" ("Бери або плати") – у нашому випадку "качай газ або плати", але арбітраж вирішив по-іншому: там зафіксоване чітке зобов'язання Газпрому забезпечувати не менше 110 млрд кубометрів транзиту Газпрому через українську ГТС. Газпром був переконаний, що таких зобов'язань не виставлять. Розраховували, що НАК Нафтогаз отримає нуль, у Газпрому до НАКу по транзитному контракту претензій не було. Тому рішення було шоковим. Але арбітраж присудив виплатити $4,63 млрд від "Газпрому" за недопоставку узгоджених обсягів газу для транзиту. У підсумку, за результатами двох арбітражних проваджень у Стокгольмі "Газпром" має заплатити Україні $ 2,56 млрд. Такий програш для російського монополіста був ударом, ще й програш кому – "Нафтогазу" з України, яку вони трактують, як failed state. Раніше вони програвали арбітраж у Відні, Лондоні й у тому ж Стокгольмі своїм європейським партнерам, але зараз це було для них шоком.  Тож була команда з Кремля розірвати контракти.

Ілля Заславський, експерт "Free Russia Foundation" (США):

- Для Путіна завжди було подразником те, що Україна – чи не єдина країна на пострадянському просторі, з якою він мусив серйозно ділитися грошовими потоком, уточню: ділитися часом з урядами, які не завжди були йому підконтрольні. Ці гроші, які він вважав своїми, він мав віддавати комусь, хто вважав себе незалежним, роблячи їх ще більше незалежним. У Путіна з 1994 року була ідея обійти Україну як транзитера – за будь-яку ціну. І це попри дружню риторику Міллера, мовляв, якусь частину транзиту Україні залишимо. Але цей дружній тон був лише пропагандою, яка з часом стала зрозумілою. Ця ж проблема була з Білоруссю, але там він досяг бажаного рівня політичного та економічного контролю. Так само реакцією на арбітраж було те, що Путіна змусили поділитися кількома мільярдами доларів із урядом, який він хоче підірвати.

У чому я бачу проблему? Газпром тут, як і раніше, повівся двозначно, точніше – непослідовно. Вперше він повівся так двозначно 2015 року, коли Міллер заявив, що до 2019 року ми будемо обходити Україну по транзиту, мало не закликавши партнерів: все – будуйте інфраструктуру, приймайте газ де хочете в іншому місці. Потім вони знизили гостроту риторики, пом'якшили, перестали називати дедлайн, коли вони обійдуть Україну, надавши таку невизначеність ситуації. Тепер знову заявили, що розривають контракти. З Росії прозвучала дивна фраза: "Ми будемо розривати контракти в рамках Стокгольмського арбітражу". На хвилиночку, в рамках Стокгольмського арбітражу вам сказали, як ви повинні поводитися. І вам не сказали розривати контракти. Для того, щоб їх розривати, потрібні підстави, передбачені угодою. А таких підстав нема. У мене є тривога, що Російська держава готова порушувати міжнародне право. Блеф чи не блеф – спроба розривати контракти? Думаю, що витрати будуть колосальні: мені здається, що легше буде дістатися кінця 2019 року і тоді вже не перепідписувати угоду. У будь-якому випадку, ми заходимо у період турбулентності, серйозної невизначеності.

ЧИ ВИСТАЧИЛО НАМ У РЕЗУЛЬТАТІ КРОКУ МОСКВИ ГАЗУ, ЧИ ТРЕБА БУЛО КУПУВАТИ ГАЗ У ПОЛЬЩІ?

Михайло Гончар:

- Газові війни влітку чи весною не мають ефекту. 10 років тому росіяни скоротили постачання газу в Україну, щоб підсилити свої позиції. Тоді вони чекали, що уряд Тимошенко приїде до Москви, а ніхто не поїхав – ми обійшлися. Цього разу, очевидно, також чекали на візит, і цього разу ми тим більше не поїхали. З 25 листопада 2015 року НАК Нафтогаз не купує там газ, перекривати нема що. А дефіцит добового споживання, який виник, не мав критичного характеру. Ми б обійшлися без таких екстраординарних закупівель у Польщі.  Хоча дії НАКу правильні, вони відпрацювали механізм швидкого реагування. Причому, чітко спрацювали не лише корпоративні механізми. Була добра взаємодія держкомпанії з урядом, міністерством. Подолання поточного дефіциту протягом кількох днів показало стійкість як нашої системи управління, так і самої ГТС.

Щодо дискусій: чи вистачило – чи не вистачило газу? Справа в тім, що газ із підземних сховищ не може надходити під тим самим тиском навесні, через чотири місяці після початку відбору газу, як і на початку сезону. Це фізика. Холодно було не лише у нас, а й у РФ і у ЄС. Споживання газу зросло. Я припускаю, що зниження тиску на вході в нашу ГТС було обумовлено зростанням попиту на території самої РФ. Вони ж у цьому не люблять признаватися.

Але згадайте ситуацію в 2012 році, кінець січня - початок лютого, коли холодно було у всіх трьох регіонах Росії до Уралу, в Україні, західній Європі. Попит високий, Газпром був не в стані підтримати попит для всіх споживачів, вони віддали перевагу своєму споживачу, це були вибори Путіна. Але, на відміну від 2012 року, цього разу споживання не було таким динамічним, великим, так само, як в і Росії, воно не було стрибковим – не потрібно було скорочувати обсяги до Європи (тобто скорочення обсягів не було, як у 2012 році). Але вони використали цю ситуацію, сподіваючись, що Україна на виході з ГТС, наприклад, в Ужгороді не видасть контрактний тиск, а якщо не видасть тиск, то знову скажуть: а ми казали, що Україна «тирить» газ. І далі мала піти заява Кремля, якою б Україну представляли, як ненадійну транзитну країну: газ дорогою зникає, давайте швидко робити «Північний Потік-2». Це не спрацювало. Бо НАК та Укртрансгаз забезпечили за власний рахунок необхідний контрактний тиск на виході з ГТС. І НАК Нафтогаз спробував досить швидко залучити механізм тристоронніх консультацій ЄС та Росії (бо російська сторона відмовилася). Тож у сукупності проблем у Газпрома багато, а НАК спрацював на випередження.

Втім, не варто розслаблятися, Газпром буде намагатися свої промахи перетворювати на певну стратегію дій на найближчі кілька місяців.

ЧИ МОЖЛИВО ПЕРЕМОГТИ ГАЗПРОМ?

Олена Павленко, керівник аналітичного центру DiXi-груп:

- Газпром – компанія, якою керує держава. Велика бюджетоутворююча компанія, надходження від нафтогазової промисловості дають більш як 30% бюджету РФ. Держава мала би дуже оберігати та розвивати цю компанію. В світі є такі приклади, Statoil – державна норвезька компанія, яка багато робить для країни. І велика увага уряду мала бути, щоб компанія розвивалась, щоб приносила прибутки, бо надра належать народу.

Але ви побачите, що під час великих цін на газ на зовнішніх ринках компанія чудово почувалася. Але найменші виклики, зміна зовнішньої кон'юнктури починають тягнути Газпром до розвалу, він миттєво втрачає в ціні.

Протягом 2012-2016 років кількість працівників Газпрому зросла на 16% – 400 тисяч людей там працює, а при цьому видобуток впав на 100 мільярдів кубів. Це дуже багато. Чи задає собі мажоритарний акціонер запитання: що не так відбувається? Можливо, Газпром не тим займається? Можливо, проекти, які ставляться, як пріоритетні, не є прибутковими? Можливо, ті гроші, які уряд вкладає в компанію – не ті, які принесуть користь російському народу в довгостроковій перспективі?

Міжнародне енергетичне агентство не так давно оцінило перспективи розвитку нафто-газового комплексу Росії. Прогноз такий: до 2020-2023 року РФ буде отримувати прибутки від видобутку, після 2023 року, в силу того, що максимально використовуються розвідані запаси, видобуток почне падати. Чи готова Росія до того, що 30% бюджету (а раніше це було 50% бюджету) будуть скорочуватися? Неминуче та постійно скорочуватися. Враховуючи, що всі накопичені резерви витрачаються на безглузді зовнішні політичні проекти. Газпром буде переможений владою Росії. Бо з таким підходом та таким управління Газпром довго не проживе. А 2023 року постане питання: чи потрібний Газпром у тому вигляді, у якому він є.

Михайло Гончар:

- Газпром перетворили на великого паразита. Витрати в цій піраміді зростають, а доходи в силу різних причин падають. Але навіть якщо показники зростають у фізичних обсягах, то вони зменшуються у фінансових. Але тут є важливий момент. Навіть якщо Газпром ітиме на дно, то його будуть тримати на воді, робити вливання. Бо компанія стала інструментом легалізації корумпованих проектів, адже слово «відкатопроводи», яке характеризує суть обхідних газопроводів, придумав не я, а американський експерт Корчемкін, і це зміст олігархономіки Путіна.    

Інструмент корупції працює ефективно, але якими є результати для РФ? Зрощення силовиків та олігархів у Росії та корумпування політиків у Європі.

ЧОМУ У НАФТОГАЗУ ВИЙШЛО? ЧИ ЗМОЖЕ ГАЗПРОМ ПРОІГНОРУВАТИ РІШЕННЯ СТОКГОЛЬМУ?

Олена Павленко:

- Нас запитують: як вийшло, що з-поміж реформ Нафтогаз вдалося поставити на нормальні рейки? Окрім фінансового оздоровлення, Нафтогаз свою частину роботи зробив в арбітражі. Завдання НАК – виконувати контракти, невигідні, отримані ним у спадок. Але НАК довів, що він на рівні комерційних структур достатньо потужний гравець, щоб грати з Газпромом в одну гру. В Україні непроста ситуація, але ми рухаємося вперед і демонструємо ознаки оздоровлення. Нема чарівних правил для одужання енергетичних компаній, є ініціативи прозорості, існують європейські директиви – як працювати, компанія проходить аудит, переходить на міжнародну фінансову звітність. Але якщо ви побачите оцінки, то зрозумієте: попри те, що країна веде війну, ми рухаємося та показуємо результати оздоровлення. Газпром все одно буде виплачувати програні кошти. В договорі написано, що, не залежно від думки сторін, рішення арбітражу має виконуватися.

Михайло Гончар:

- Влада цього разу довірила Нафтогазу правовий шлях вирішення проблеми та перемогла. Хоча були інші приклади. 2012 року НАК мав виграшну позицію, але програв арбітраж. Бо після зміни влади була непублічна директива спустити на гальмах судовий позов. В суд не приходили свідки, не надавалися  документи. Бо РосУкрЕнерго – одна з іпостасей Газпрому. Цього разу йшли до вирішення у правовий спосіб, не шукалися кулуарні домовленості та обхідні шляхи. Влада витримала спокусу кулуарних угод. Але з боку Росії ми бачимо атаку на правовий шлях рішення проблеми. Тобто одна сторона заявила, що вирішила проігнорувати виконувати рішення Стокгольму. Зараз німецький уряд висловив незадоволення з приводу незгоди Газпрому. Втім, ніщо не заважає Нафтогазу почати стягувати гроші через майно та газові поставки...

Можна знаходити зачіпки для саботажу, але нема сенсу оскаржувати рішення. Існують арбітражі в Парижі, Відні, Лондоні, але Стокгольмський вважається найбільш адекватним, він аналізує не лише букву контракту, а ринкове середовище. Діє на швецькому праві, але не є в юрисдикції швецької влади. Він не залежить від влади.

ЧИ Є ЗАГРОЗА ДЛЯ УКРАЇНИ, ЩО ПІСЛЯ ЗАПУСКУ «ПІВНІЧНОГО ПОТОКУ-2» ТРАНЗИТ БУДЕ ПРИПИНЕНО 2019 РОКУ?

Ілля Заславський:

- Навіть за найкращих для Газпрому розкладів труба «Північного потоку-2» не буде готова до 2019 року. Реально обійти Україну не вийде, принаймні до 2019 року. Але питання стає все гострішим. «Північний потік-2» стає одним із першочергових питань для Німеччини, там іде все серйозніше розмежування партій та політиків: «за» та «проти» «Північного потоку-2». Якщо раніше це питання було проблемою третього ряду, потім другого, то тепер стає одним із основних. Меркель вимушена казати, що вона вважає проект економічно доцільним. Але це субсидований за рахунок російських платників податків проект, яким рухають політичні мотиви російського керівництва. Вже існує багато напівпорожніх потужностей – через Білорусь, через Туреччину, через Фінляндію. Дотично: я зібрав матеріал, який доводить, що в кінці 2014-2015-го року Путін політичним рішення скоротив постачання газу через «Північний потік-1», щоб знизити реверс газу для України. Це рішення суперечило будь-якій комерційній логіці. Газпром втратив на цьому величезні гроші, мінімум 1 мільярд доларів. Це сигнал для того, що так само може бути з «Північним потоком-2». І вже пролунали заяви Кремля, що ми розриваємо контракти – політична поведінка, випадання з правового комерційного поля.

«Північний потік-2» небезпечний з багатьох причин. Цей проект – спроба створення газового хабу ЄС у Німеччині, щоб зробити з Німеччини лобіста, але проти інтересів решти країни Європи. Тобто великі бізнеси та великі корпорації німецькі та європейські, а також низка політиків, концерни, які обслуговують трубопроводи, оператори, дистрибутори по газу стають все більш кооптованими із Росією і діють проти цінностей єдиного енергетичного співтовариства Європи, діють проти ідей конкуренції, проти ідей трансатлантичної безпеки. 

Михайло Гончар:

- Ми позначили 2019 рік як апокаліпсис. Хоча спорудити «Північний потік-2» за цей час технологічно неможливо. Готовність проекту для мене – питання виходу на проектну потужність спорудженої газотранспортної системи. Кинути трубу через море – навіть не півсправи. Потрібний час на спорудження та монтаж наземних споруд. Це колосальний обсяг робіт. Ціна помилки під час штурмівщини – дуже висока. На дні морському відремонтувати газопровід у випадку розриву – практично неможливо. Вони будуть поспішати, але діятимуть із дотриманням вимог.

Але 2021 рік настане. І що робити з нашим ГТС – це окрема тема. Намітилися певні формати міжнародної кооперації. Зрозуміло, що ми не будемо транзитувати обсяги, які транзитували раніше. В принципі, ЄС має непогану диверсифікацію по транзиту. Ми імпортуємо 47-48% їхнього обсягу. Якщо «Північний потік-2» з'являється і запускається «Турецький потік», то тоді ситуація розгортається для нас негативним чином. Ці обхідні потужності перекривають нашу ГТС. Газпром раніше, буцімто йдучи на поступки, казав: та ні, ми збережемо транзит, на рівні 15-20 млрд кубів на рік. Це робота в збиток. Зараз ситуація виглядає критичним чином. І ми докладаємо зусилля, щоб заблокувати. І не лише тому, що вони обнуляють потужності нашої ГТС. Ці трубопроводи шкідливі для ЄС. Допомагаючи нейтралізувати транзит Україною, Газпром, окрім монополії на поставки, отримає контрольований маршрутний компонент європейської енергетичної залежності. А в європейських документах написано інше: диверсифікація джерел, постачальників та маршрутів. В Єврокомісії відбувся розкол. Можливо, зміняться розклади.

Олена Павленко:

- Ми повинні стати транзитером, який працює не з Росією. Договори про транзит слід укладати не з Росією, а з європейськими компаніями, і росіяни повинні продавати газ на східному кордоні України. Тоді ціна газу для європейських компаній буде однозначно нижчою, ніж ціна газу, який буде подаватися через морські трубопроводи. Це нелегко зробити. Бо багато європейських компаній будуть проти таких речей. Але це те, що могло б називатися спільним ринком. І, якщо будуть інтерконектори і європейські компанії зрозуміють, що можуть через нашу ГТС, через кордон України, качати газ в різні сторони, то наші сховища зможуть стати митним складом.

ПІСЛЯМОВА

Чи не вперше за останні десятиліття і в європейській енергетиці, й у ситуації з українською ГТС (а це глибоко пов'язані і першочергові речі для енергетичної політики ЄС: маршрути поставок, ставлення до України, будівництво обхідних ниток) не можливо робити навіть короткострокові прогнози. Занадто багато факторів впливу, зацікавлених сторін, занадто багато корупційних грошей вже імпортовано до країн ЄС, занадто зміцніла звичка окремих політиків отримувати дармові газові гроші.

Але я гадаю, що Україна зробила за ці роки майже неможливе – саме завдяки її експертній позиції, розслідуванням про чорні скриньки газового бізнесу, та, зрештою, завдяки різким заявам, детальним дослідженням, Європа чесно почала приглядатися до швейцарських кантонів та ставити собі запитання: хто робить енергетичну політку ЄС – Єврокомісія чи власники анонімних акцій на пред'явника зі швейцарського кантону Цуг, точніше – засновники кантонів? Іронічна характеристика "ефект Шрьодера" (про здатність Росії купувати канцлерів) зайшла в ділову лексику як сталий вислів.

І зрештою, ми не знаємо – якою підійде Україна до 2019-23 років, і не можемо спрогнозувати долю нашої ГТС. Але на сьогодні, скажемо чесно: ми зробили навіть більше, ніж могли. І ще зробимо. А там... Зрештою, таланить винахідливим та сміливим. А хіба в Україні не такі?

Лана Самохвалова, Київ