Україні конче потрібні нові переробні підприємства та програма комерціалізації технологій
Перед початком Всесвітнього економічного форуму в Давосі був опублікований рейтинг інноваційних економік світу – Innovation Index. У порівнянні з 2017 роком, Україна опустилася в цьому рейтингу з 42-го на 46-е місце. А під час проведення Давоського форуму був опублікований звіт «Готовність до майбутнього виробництва – 2018», в якому дана оцінка готовності держав до нової індустріальної революції. У ньому наша країна була рейтингована на 74-му місці зі 100 учасників.
Нещодавно я познайомився ще з одним рейтингом, в якому були вказані 10 найбільших платників податків України в 2017 році. У ньому шість компаній енергетичного сектора – «Укргазвидобування», «Нафтогаз», «Укрнафта», «Укртатнафта», «Енергоатом» і «Укртрансгаз». І чотири виробники тютюнових виробів – «Тютюнова фабрика Прилуки», «Філіп Морріс Україна», «Джей Ті Інтернешнл Україна» та «Імперіал Тобакко Продакшн Україна». Якщо в українській економіці домінуючі позиції займають компанії укладу часів другої промислової революції – до вищеперелічених варто додати металургійні й хімічні підприємства, які, як і раніше, займають велику питому вагу в ВВП – то чи варто дивуватися тим місцям, які наша країна займає в Innovation Index і «готовності до майбутнього виробництва 2018»? Ми, як і раніше, живемо в парадигмі економічного розвитку середини XX століття, в той час, як розвинений світ стрімко нарощує свою технологічну перевагу. ВВП України (за паритетом купівельної спроможності) за 25 років зріс всього лише на 6,3%. У той час, як у сформованих протягом останніх трьох чвертей століття темпах економічного зростання в країнах Заходу обсяг економіки подвоюється кожні 25 років (плюс-мінус 5 років). Необхідний для подвоєння економіки масштаб діяльності істотно перевершує той, який підлягає подвоєнню. Очевидно, що в результаті змін у західних економіках багато з раніше популярних напрямків бізнесу поступово і безперервно застарівають, як матеріально, так і морально – третя і четверта промислові революції розкручують «колесо інновацій».
У нашій країні структура зайнятості за галузями і підгалузями економіки, після різких змін в 1990-х роках, змінюється повільно. Однак, це не той випадок, коли прийнято вважати, що стабільність – ознака майстерності. Швидше це – ще один доказ консервації технологічної відсталості економіки.
Повертаючись до нашої країни, зазначу – структура економіки України зараз така, що в ній домінують великі підприємства, що працюють в таких галузях, як енергетика, чорна металургія, хімічна промисловість і сільське господарство. Очевидно, що мало хто з них зацікавлений у системному інноваційному удосконаленні – адже куди простіше використовувати наявне монопольне становище (енергетика) або вичавлювати останні соки з радянської спадщини, що майже задарма дісталася (металургія і хімія).
Причому, у випадку з нашою країною, основна частина доданої вартості формується за її межами, так як з України експортується в основному сільгоспсировина. Тобто, і в українському АПК ситуація принципово мало чим відрізняється від стану в металургії, хімічній промисловості. Крім того, за різними оцінками, частка тіньового ринку зерна в Україні складає 40% від загального обсягу зернового ринку.
Може варто подумати про стимулювання експорту продукції з більшою доданою вартістю і забезпечувати переробку сировини всередині країни? Хай краще переробні підприємства в Україні будують! Чи нам залишається посипати голову попелом і поступово миритися з дивно-смішним статусом «аграрної наддержави»? Ні в якому разі! У всіх видах конкуренції характерною рисою є те, що для досягнення успіху необхідно визначити ключові фактори, в яких є реальні і потенційні переваги, і всіма силами намагатися ці переваги трансформувати в досягнення. А також зрозуміти, в чому полягають найбільш серйозні недоліки, і намагатися їх нівелювати. Звернемося до звіту «Готовність до майбутнього виробництва 2018». Найбільш висока оцінка дана «людського капіталу» України – 34-е місце. А найнижча – привабливості нашої країни для талановитих фахівців, 90-е місце (з 100 рейтингованих країн).
Відповідь на питання лежить на поверхні – розвиток людей і можливості досягнення ними успіху повинні визначатися тільки їх талантом і потенціалом. Якщо ми забезпечимо відповідні таланту умови для реалізації наукового, технічного та творчого потенціалу сучасним нашим Остроградським і Гамовим, Корольовим і Глушко, якщо створимо точки докладання зусиль всередині країни для перспективних молодих українських вчених, то наша країна почне рух угору в рейтингу інноваційних економік світу. Пора закінчувати з такою ситуацією, коли в НАН України наукою керують 75-100 річні діди, а у ВНЗ не всі викладачі навіть вміють користуватися комп’ютерами.
Втім, звичайно, не рейтингові показники тут головні. І навіть не інновації самі по собі – необхідна програма комерціалізації технологій, бажано технологій найбільш сучасних (втім, це повинно стосуватися і підприємств «старої» економіки – необхідно вивітрити запах нафталіну з виробничих цехів). Як би там не було, наукові досягнення передують створенню виробництва високотехнологічної продукції. І держава повинна виступати інтегратором і постачальником якісно підготовлених наукових кадрів для таких виробництв. Тільки так у нас запрацює «колесо інновацій». І тоді вже буде не настільки важливо, чи працюють кращі вітчизняні фахівці технологічних стартапів у великих українських підприємствах, чи знаходять точку прикладання свого наукового або виробничого потенціалу в стартапи, що реалізуються малими фірмами. Головне, що тоді в економіці України з'являться високотехнологічні компанії, готові до успіху в індустріальній парадигмі третьої і четвертої промислових революцій.
Богдан Данилишин
FB
реклама