Вітер із Кіпру спричинив бурю емоцій неподалік Києва - 20.09.2017 14:54 — Новини Укрінформ
Вітер із Кіпру спричинив бурю емоцій неподалік Києва

Вітер із Кіпру спричинив бурю емоцій неподалік Києва

Блоги
1256
Ukrinform
Виснажують не лише землю, але й села

І знову про чергове загострення земельного питання. Саме загострення, бо останні роки воно не сходить з порядку денного. Як і раніше, нинішніх ініціаторів не цікавить, як краще використати угіддя для порятунку (а це вже давно на часі) й піднесення села. Хоча слова підфарбовані патріотичними гаслами, а насправді думають про одне: як експлуатувати ґрунти в інтересах товстосумів.

Не секрет, що за спинами деяких ласих на чужі ковбаси ховаються зарубіжні компанії. Вони активізувалися. Сигналом став законопроект про ринок землі. При цьому добре знають, що найпростіший спосіб придбання полів у власність — через оренду. Останні події свідчать, що неподалік Києва вільних ділянок для потенційних орендарів уже не вистачає. І якщо досі вони атакували лише селян, то тепер переходять у наступ на тих, хто уклав договір раніше.

Нещодавно довелося стати свідком такого герцю. Події розвивалися напрочуд швидко. Нападаюча сторона висадила на омріяній території озброєний дарунками для місцевого населення десант. Атакували не лише калачами, але й щедрими обіцянками (схоже на передвиборну кампанію!). Ішлося про те, аби селяни переметнулися від уже нинішнього орендаря до новоявленого благодійника. Аргумент наводили такий: орендну плату збільшимо в рази.

— Що ж вирощуватимете? — запитали в гостей.
— Зернові.
— А що з тваринництвом?
У відповідь — мовчання.
— Чи маєте техніку?
— Хочемо придбати.
— Будьте ласкаві, — подав голос обізнаний власник паю, — а чого це вас занесло аж на Кіпр реєструвати свою компанію?
— Від рейдерів ховаємося…

Власники паїв почухали потилиці й пішли думати. Наступного дня вже орендар організовував зустріч із селянами. Але аж на чотирнадцяту годину. Претендент, діючи на випередження, закликав здавати документи зранку. Тим, хто це зробить, обіцяв по тисячі гривень «фінансової допомоги».

Пригадуючи, що безплатний сир буває лише в мишоловці, власники паїв пішли слухати орендаря. А той, аби завдати контрудару претенденту, навіть письмове повідомлення приготував про нововведення в розрахунках. Обіцяв по три кілограми олії дати та ще по дві тисячі на похорон орендодавця.

— Соколику! — вигукували люди, — де ж ти раніше був? Чому не розраховувався?

Ось так вітер із Кіпру спричинив бурю емоцій неподалік Києва. Розпочалася конкурентна боротьба між тими, хто називає себе благодійниками. Що тут позитивного? Уже нинішні орендарі змушені більш-менш адекватно розраховуватися з власниками паїв. Ідеться, зокрема, про агрохолдинги. Проте подібні герці орендарів аж ніяк не впливають на поліпшення соціально-економічного розвитку села.

Що вирощують холдинги? Експортні культури. Виснажують не лише землю, але й села, бо не створюють там робочих місць. Але знову ж: конкуренція — це добре. Однак не загарбницька, руйнівна, а творча. Що має бути в її основі? Відповідь на це запитання дав американець Генрі Форд, який розробив морально-ідеологічні засади бізнесу (на жаль, сама Америка їх ігнорує). Він стверджував, що від руйнівної конкуренції не виграє ніхто. Погана конкуренція працює на звеличення однієї особи або груп. Нею рухає бажання витіснити інших і монополізувати ринок заради грошового виграшу.

Саме такий прогрес і розгортається в боротьбі за землю. Його суб’єкти аж ніяк не селяни. Вони лише об’єкт, який намагаються використати. Аби переломити ситуацію в інтересах села й держави, власники паїв мають займати не пасивну позицію спостерігачів, які чекають, хто їм більше пообіцяє. Звичайно, від голосу однієї людини тут мало що залежить. Своє слово мають сказати сільські ради. Якщо гастролери агітують, аби землю їм віддали лише для експлуатації, то сільські ради мають об’єднувати власників паїв для вироблення узгодженої позиції щодо того, як земля даватиме прибуток не лише індивіду, а стане базою розвитку села.

Свого часу сільські ради в більшості сприяли розбазарюванню землі й нічого не робили для того, щоб вона була основою благополуччя населених пунктів. Нині мають повертати борг. Якщо громада себе не захистить, ніхто цього не зробить. Селу потрібна не лише допомога на поховання орендодавців, а умови, коли там народжуватимуть дітей і вони хотітимуть рости й жити на прабатьківській землі.

Микола Петрушенко

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства
Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-
*/ ?>