Після «Турецького потоку»: Індикатори для світу та України

Постановка задачі

Для розширення каналів доступу до європейського ринку та реалізації бажання припинити український транзит після 2019 року, «Газпром», отримавши первинне фінансування для проекту «Північний потік - 2», зовсім недавно почав укладку другої нитки газопроводу  «Турецький потік». Для експертів зрозуміло, що після завершення цього маршруту російський газовий монополіст матиме можливість переорієнтовувати певні обсяги транзитного газу, що у даний час іде в Південно-Східну Європу по трубопроводу «Дружба» (Трансбалканський т-д) територією України.

Які фактори змусили ЄС, що ще донедавна так інтенсивно блокував просування газової експансії РФ, змінити свою поведінку? Які кроки, що вживаються у рамках європейського енергетичного співтовариства, Україна може тримати у фокусі своєї першочергової уваги для зміцнення та розширення власного енергетичного портфоліо? 

Газова торгівля РФ-ЄС

На сьогодні на європейському напрямку РФ у постачанні природнього газу має три ключових клієнти – Німеччину – 45% поставок «Газпрому», Італію  – 30% та Туреччину – 60%. Німеччина отримує газ за маршрутом «Ямал-Европа» і «Північний потік» та буде отримувати більші обсяги по маршруту «Північний потік 2».

Російський газ до Туреччини надходить по трубопроводу «Синій потік» та трансбалканському трубопроводу «Дружба», який проходить територією України, Румунією та Болгарією. Італія, як і Туреччина, також отримує частину газу по цьому маршруту.

При зупиненні транзиту по трубопроводу «Дружба», який РФ анонсує у 2019 році, Туреччина отримуватиме цю частку газу  через першу лінію  «Турецького потоку». Для Італії, члена ЄС, такий сценарій означатиме, що «Турецький потік» РФ та його продовження ITGI / Poseidon може стати одним із ключових маршрутів, через який російський газ транспортуватиметься на її ринок.

Для мінімізації політичних та цінових дисбалансів, пов’язаних із монополією «Газпрому», ці дві країни покладаються на трубопровід  ЄС - TAP +TANAP.

Логістичні ризики TANAP

Планувалося, що даний маршрут довжиною у 3500 км транспортуватиме газ із азербайджаського родовища «Шах Деніз» та залучить додаткові обсяги з Каспійського регіону, Центральної Азії й Близького Сходу, уможлививши у такий спосіб доставку 10 млрд куб.м. газу з греко-турецької кордону до Італії та направляючи 6 млрд куб.м. для внутрішнього споживання Туреччини.

Однак доступ до туркменського та іранського газу стримується протидією РФ та Ірану в питаннях визначення правового статусу Каспійського моря.

Як свідчать повідомлення очільників «Газпрому», для схвалення Транскаспійського маршруту  потрібно спочатку  вирішити правовий статус Каспійського моря, що потребує компромісного підходу всіх п'яти прибережних держав – Азербайджану, Ірану, Казахстану, Росії та Туркменістану.

Одночасно джерелом невизначеності для TANAP є Нагорно-карабахський конфлікт між Вірменією та Азербайджаном. Зона конфлікту розташована всього за декілька кілометрів від Південно-кавказького трубопроводу – локального  відрізку, що живить TANAP. Також трубопровід перетинає ще дві області, які виявилися нестабільними в недавньому минулому – під час конфлікту 2008 року російська армія досягла грузинських транзитних трубопроводів, деякі з яких довелося тимчасово закрити.

Такі логістичні ризики змушують Туркменістан та Іран, що розглядаються планувальниками ЄС у якості потенційних джерел для TANAP+TAP, вибудовувати співпрацю на більш стабільному східному напрямку. Зокрема посилювати взаємодію із Китаєм в рамках введеного в експлуатацію у 2008 році маршруту Центральна Азія – Китай  – 55 млрд куб. м. газу на рік, що дорівнює 1/5 споживання газу цією країною. Та підштовхують Іран за активної участі РФ будувати трубопровід IGAT–9.

Вертикальний коридор ЄС

Як результат такого розвитку подій у регіоні, ЄС за підтримки Італії вже класифікував ITGI / Poseidon та TAP як проекти загального інтересу та надав їм 25-річне виключення із «Третього енергетичного пакету» .

Планувальники ЄС передбачають, що після введення у роботу ТАP максимальна потужність якого після 2022 р. досягне, як очікується, 20 млрд. куб. м. на рік. та використовуючи максимальну потужність газових перехресних мереж у Північній Греції, експортна потужність  транзиту природнього газу із цієї країни теоретично може досягати близько 34 млрд куб. м. на рік. Із побудовою трубопроводу «Турецький потік» потужністю у 31 млрд м. куб. транзитний потенціал Греції може бути значно збільшений.

У результаті більша частина зазначеної кількості газу – щонайменше 30 млрд куб. м на рік – буде надходити до Італії через TAP та ITGI Poseidon. Інша частина може бути направлена на ринки Болгарії та Румунії, а звідти, після побудови необхідних газопроводів-змичок – до Угорщини, Сербії  й України.

Для уможливлення постачання промислово значимих обсягів газу на ринки цих країн, планувальники  ЄС у рамках  комбінованої стратегії доставок газу по морю  просувають проект «Вертикальний коридор», несучим компонентом якого є трубопровід  сполученням Хорватія – Польща. Проект із запланованою потужністю  у 15 млрд куб.м. на рік до довжиною 1,340 км передбачає будівництво газопроводу, що, як стверджується аналітиками ЄС, з'єднає основні елементи польської системи із обслуговування  СПГ терміналу у Свіноушце із запланованим до будівництва хорватським СПГ-терміналом в Омішалі, острів Крк.

Планується, що у польському місті Львовек трубопровід перетинатиметься із трубопроводом «Ямал» із Росії до Німеччини. У хорватському місті Сісак він буде перетинатися з існуючими відводами у трубопровід «Дружба». Трубопровід буде також з'єднуватися як з Чехією, так і з Угорщиною, що дасть змогу налагодити реверсні поставки з австрійського газового хабу в Баумгардені.

Відповідно до проекту, трубопровід Хорватія–Польща може включати в себе газопровід  Польща–Німеччина + термінал з СПГ у Свіноушце, газопровід-інтерконнектор Польща – Чеська Республіка та Польща–Словаччина й трубопровід Польща–Україна, а також стратегічно важливу для ЄС українську систему підземного зберігання газу.

Польський СПГ-термінал у м. Свіноушце ємністю 5 мдрд куб.м. був завершений і отримав свою першу партію для транспортування СПГ у грудні 2015 року.

Для того, щоб отримати необхідне  фінансування  для трубопроводу Свіноушце – Омішалі, Польща, Чехія, Словаччина, Угорщина та Хорватія мають подати до Єврокомісії спільну заявку за безпосередньої підтримки Австрії з огляду на роль Баумгардена як основного центру торгівлі газом.

Станом на сьогодні  Connecting Europe Facility  розглядає лише технічні характеристики СПГ терміналу у Крк.

Показники для України:

Той факт, що ЄС за підтримки Італії дав 25-річне виключення із Третього енергетичного пакету  маршрутам ITGI / Poseidon і TAP, а також з урахуванням взаємодії РФ й Ірану в будівництві IGAT–9, говорить про те, що «TANAP+TAP» може, за певних обставин, бути скоріше маршрутом «Газпрому», ніж ЕС.

Враховуючи, що грецький транзитний потенціал  значною мірою визначатиметься доступністю промислово значущих обсягів газу по маршрутах TANAP+TAP та «Турецький потік» + ITGI / Poseidon,  РФ зможе суттєво визначати обсяги транзиту, які може прямувати через грецьку ГТС у такі  країни колишнього соціалістичного табору як Болгарія, Румунія й Україна.

Той факт, що магістральний трубопровід, Свіноушце–Омішалі із потенційним під’єднанням до австрійського Баумгардена, поки що не відображено у переліку пріоритетних проектів ЄС, дає підстави говорити, що цей енергетичний концепт є доволі віддаленим у часі проектом.

З огляду на вищенаведені факти, у короткостроковому періоді дієвим маршрутом диверсифікації для України продовжуватиме бути газопровід Вояни-Ужгород, максимальна потужність якого – 14,5 млрд куб.м на рік. Враховуючи невелику відстань, дієвим інструментом налагодження транспортування газу із ЄС  може стати пришвидшення будівництва газопроводу  довжиною у 260 км Німеччина – Польша (Германовичі) – Україна (Більче-Волиця).

Олександр Шаян

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства