Дешеві кредити є? Нема! І поки не буде
Знову знизивши облікову ставку з 14% до 13% (а починалося з 30% у березні 2015 року), Нацбанк усіляко подає сигнали про те, що у вітчизняній економіці поступово налагоджуються здорові процеси. Інфляція сповільнюється, експортна виручка надходить стабільно, курс стоїть на місці, ВВП потроху росте, банки оздоровлюються – тож монетарні «кліщі» можна трохи відпустити.
Головна інтрига в тому, чи це спрацює, і чи бізнес в результаті отримає довгоочікувані дешеві та доступні кредити. В протилежному випадку про інтенсивний ріст і розвиток доведеться забути на довгі роки. Банкіри кажуть, якщо плавно (протягом 2-3 років) знижувати облікову ставку до 3-6%, паралельно борючись з інфляцією (яка не має виходити за межі 4-8% на рік), лише тоді українцям буде щастя у вигляді дешевих кредитів (вартістю менше 10%). Але це станеться лише за однієї умови - коли в Україні кредитори і позичальники стануть рівноправними партнерами, що керуються максимально прозорими, впорядкованими та головне, незмінними правилами, яких наразі просто нема.
Коли облікова ставка – не більше ніж красивий символ
13 квітня цього року рішенням правління Національного банку облікову ставку (орієнтовну ціну на гроші в державі – Авт.) знижено на 1 відсотковий пункт - до 13%. Монетарну політику пом’якшують на фоні покращення макроекономічних показників - зниження темпів інфляції з 43% у 2015-му до 12% у 2016 та оптимістичний прогноз на 2017 рік у 10%, і хоч невеликий, але ріст ВВП. Прийшов час, образно кажучи, «вприснути» в еконономіку додатково трохи грошей – для активізації бізнесу та стимулювання економічного росту.
Отут, зазвичай, пересічний позичальник мав би потирати руки. Бо в теорії подібне зниження центробанком облікової означає, що комерційні і споживчі кредити стають дешевшими та доступнішими. Але то десь в США, чи в Європі, де зміна «головної» банківської ставки на якісь соті долі відсотка спричиняє глибинні економічні зрушення. В Україні ж усе складніше. Приведемо кілька цифр для розуміння нашої економічної «унікальності».
2013 рік (довоєнний)
Річна інфляція - 0,5% (майже відсутня)
Облікова ставка НБУ – зросла від 6,5 до 7% (змінювалась 2 рази)
Середньозважена кредитна ставка (враховується вся «палітра» гривневих, і валютних ставок) для юридичних осіб – 9,4%
2014 (Майдан, анексія Криму та військове вторгнення на Сході )
Річна інфляція - 24% (падіння ВВП, згортання бізнесу)
Облікова ставка НБУ – зросла від 9,5 до 14% (змінювалась 3 рази)
Середньозважена кредитна ставка для юридичних осіб – 15,0%
2015 (другий рік війни)
Річна інфляція – 43% (різке падіння експорту, валютного курсу, ріст тарифів, «банкопад»)
Облікова ставка НБУ – зросла з 19% до 30%, потім знизилася до 22% (змінювалась 6 разів)
Середньозважена кредитна ставка для юридичних осіб – 17,0%
2016 (третій рік війни)
Річна інфляція - 12% (відновлення темпів росту промислового виробництва, але ріст цін на енергоресурси та тарифів ЖКГ, економічна блокада ОРДЛО)
Облікова ставка НБУ – знизилась з 22% до 14% (змінювалась 9(!) разів)
Середньозважена кредитна ставка для юридичних осіб – 15,9%
Тобто певна кореляція між обліковою ставкою НБУ і банківськими кредитними ставками все ж існує, але вона не постійна, і не завжди очевидна.
«У нас облікова ставка позбавлена усякого економічного змісту. На відміну від ставки ФРС (Федеральна Резервна Система в США, виконує роль центрального банку – Авт.). Там за цією ставкою фінансуються банки. У нас це просто якийсь ідеологічний символ і не більше. Нацбанк ніколи не кредитував банки з метою надати їм ресурс для кредитування економіки. Кредити на підтримку короткочасної ліквідності комерційним банкам (так зване рефінансування – Авт.) і кредити держбанкам на «рихтовку» держбюджету чи то підкріплення Нафтогазу не мають нічого спільного з кредитуванням ФРС. Тому вплив ставки рефінансування на рівень інфляції і курс національної валюти дуже непрямий і обмежений. На ставки по депозитах вона не впливає взагалі», - коментує екс-власник та екс-керівник банку «Аваль», а нині власник компанії «Молочний альянс» Олександр Деркач. З ним багато його колег банкірів і фінансистів погоджуються. Хоча навколо монетарної політики завжди йде жвава дискусія.
Теоретики наполягають на тому, що показник облікової ставки – це барометр економічної стабільності. Практики ж доводять, що в умовах тіньової економіки (за різними оцінками 40-55% ) такий барометр не може коректно працювати. І в такій ситуації ціна кредитних ресурсів формується зовсім не цифрою, встановленою Нацбанком, а тим: як захищені права кредиторів (впливає на рівень кредитного ризику банків, що відображається в ціні кредиту); наскільки сприятливий інвестиційний клімат (більше чи менше грошей надходить в країну у вигляді капіталу); наскільки «м’яка» фіскальна політика (впливає на стабільність та рентабельність бізнесу, і відповідно, на його кредитну спроможність); наскільки «розвинута» корупція в правоохоронній та судовій системах (впливає на можливість кредиторів та позичальників захищати свої права, власність та вирішувати спір цивілізованим шляхом ) і таке інше.
В Україні, нажаль, всі ці питання не вирішені остаточно. Тому кредитний ринок із дієвого інструменту фінансового забезпечення перетворюється у суцільне змагання – хто кого перший круг пальця обведе.
Кредит в Україні: бери, коли дають
Сьогодні завдання уряду – збільшувати ВВП. А для цього потрібно почати врешті почати массово давати кредити бізнесу, особливо малому і середньому. Але інтереси усіх учасників кредитного процесу - населення, яке несе гроші в банки, банкірів, які мають видавати ці гроші у якості кредитів, позичальників, які хочуть отримати ці кредити та держави, яка при цьому змушена тримати в узді інфляційні чинники – чомусь входять в «клінч». Спробуємо розібратися чому.
По-перше. Охочих отримати кредит - хоч відбавляй. Але їхня фінансова спроможність, як кажуть, нижче плінтуса. За інформацією НБУ, номінальна заборгованість компаній перед вітчизняними банками становить близько 800 млрд грн, що еквівалентно 40% ВВП України. Під час стрес-тесту у 2016 році двадцяти найбільших банків було виявлено, що проблемними є 37% бізнесових кредитів і ще біля 15% ось-ось можуть такими ж стати. Тобто кожна друга гривня кредитів українських банків підприємствам має цілком реальний ризик неповернення. А за такої низької якості кредитного портфеля в банків нема ніякої мотивації нарощувати кредитування. Отримувати збитки – не хоче ніхто. Особливо на фоні посилення вимог до фінансової стабільності з боку регулятора – НБУ. Як результат, загальний обсяг виданих кредитів за останні роки впав майже удвічі.
По-друге. Кредитні ресурси дійсно дорогі (в середньому більше 15%), але взяти більш дешевих поки що нема звідки. Українські банкіри повністю втратили зарубіжне фінансування. «Міжнародні інвестори з побоюванням дивляться на банківську систему України, тим більше після "очищення", коли велика частина банківської системи була закрита, унаслідок чого бізнес і приватні особи втратили близько 300 млрд грн.», - пояснює президент Українського аналітичного центру Олександр Охріменко. У цій ситуації банки мають лише одне доступне джерело – внутрішні ресурси, насамперед, депозити населення. Які теж в результаті банкопаду «втекли» з банків і їх потрібно якось туди повертати.
З урахуванням останніх тенденцій на фінансовому ринку (надмірна ліквідність банківської системи у 60 млрд грн., яка наразі «зв’язана» у вигляді депозитних сертифікатів НБУ), можна очікувати, що депозитні ставки впадуть нижче 14% річних у гривні, і нижче 3% річних у валюті. Очікується, що зниження облікової ставки дещо скоротить процентний дохід банків від розміщення коштів у депсертифікатах і теоретично підштовхне їх до кредитування клієнтів, яке дає завжди більше прибутку. Тому кредити за ставкою 12-14% цілком реальні.
Або приймаємо чесні правила гри, або матимемо нову банківську кризу
Банківська система поступово оговтується після кризи. Але для відновлення кредитування економіки, окрім зниження облікової ставки, потрібно зробити ще кілька кроків, зазначає голова ради Незалежної асоціації банків України Роман Шпек. «В Україні нема буму створення нових бізнесів, і кредитувати доведеться ті самі підприємства, які вже мають проблеми із обслуговуванням кредитів», - каже пан Роман. Перший крок у розв’язанні цієї проблеми зроблено – ухвалено закон «Про фінансову реструктуризацію». Це механізм добровільного і мирного вирішення проблемної заборгованості компанії перед банком протягом визначеного строку - 180 днів. Очікується, що він значно полегшить вирішення спірних ситуацій.
Однак інші важливі для кредитування економіки законопроекти «зависли», або взагалі зникли з порядку денного депутатів. Наприклад, законопроект № 3132 (щодо підвищення ефективності процедур банкрутства), який має забезпечити більш цивілізовані відносин між позичальниками та кредиторами – з минулого року так і не розглядався. А законопроект № 4529 (щодо стимулювання кредитування) взагалі знято з розгляду.
В НБУ визнають, що хоча кредитні ризики банків все ще залишаються високими, однак вони суттєво скоротилися за останні півроку. І лише один вид ризиків за цей період залишився не тільки високим, а й незмінним – юридичний, тобто спроможність банків повернути свій кредит у разі відмови позичальника його обслуговувати. «В Україні процвітає ціла галузь неповернення кредитів, що «сидить» на схемах привласнення коштів через визнання недійсними кредитних договорів, фіктивне знищення і втрату заставного майна, затягування судових процесів, та багато іншого, - стверджує експерт. - Ця галузь обкладає решту підприємств своєрідним «кредитним» податком: через такі практики кредити дорогі або взагалі недоступні позичальникам. Якщо не встановити на банківському ринку чесні та прозорі відносини позичальників з кредиторами, то вибір майбутнього для України сумний: або відсутність кредитування економіки, або нова банківська криза».
Власне, це і є наш кредитний діагноз. А ми все чекаємо чуда від якоїсь однієї «облікової» цифри…
Оксана Поліщук, Київ.
